дивись.info

«Равлик-фест»: як мультфільми можуть змінити життя

«Равлик-фест»: як мультфільми можуть змінити життя
Фото з Fb «Равлик-фест».

Як можна об’єднати людей? Запропонувати зробити їм щось разом. Саме тому кілька молодих ініціативних людей із Бердянська вирішили знімати мультфільми і у такий спосіб об’єднувати корінних мешканців міста із переселенцями, яких тут нині понад 10%. Невдовзі ідея перетворилася на фестиваль «Равлик-фест».

ІА Дивись.info поспілкувалися із артдиректором проекту Олександром Манжулою та директоркою фестивалю «Равлик-фест» Аллою Мельничук, які гостюють у Львові.

– Що це за проект «Равлик-фест» і як він з’явився?

Алла: «Равлик-фест» з’явився майже три роки тому з простої ідеї – нам захотілося познімати мультфільми. Ми побачили кліп на пісню «Шампанські очі». У нашому місті нам дуже не вистачало якихось активностей, щоби об’єднати людей, разом спілкуватися, а це саме була друга хвиля переселенців, які сьогодні становлять понад 10% населення міста. Тому дуже хотілося створити щось, що об’єднувало б людей. Ми вирішили, що саме спільне створення мультфільму може стати такою об’єднавчою активністю. Потім, як то кажуть, закрутилося. Ми спочатку зняли одну невеличку анімацію, потім покликали ще друзів, знайомих, які приєдналися до процесу. Створили ще якісь анімації. Відбулося кілька майстерень, було створено понад десяток мультфільмів, які ми захотіли показати іншим. Так пройшов перший фестиваль мультфільмів, знятих у Бердянську. Ми їх показали, власне, бердянцям, але коли в залі довелося доставляти стільці, бо люди стояли у проходах, ми зрозуміли, що приходять не лише на сам процес анімації, а й подивитися те, що було зняте. Тоді ми вже вирішили, що фестиваль буде щорічним, щоби показати усім охочим анімацію, яку створюють в Україні – класну та круту. Просто ми не звертаємо увагу на те, що це український продукт, створений українськими митцями. Ми показали, що можна себе спробувати у цій професії, якщо ти любиш малювати чи ліпити, адже школярам не завжди розповідають, де можна знайти застосування таким своїм талантам, у якій професії. Мені жодного разу не доводилося чути на уроках профорієнтації, щоб подивитися у бік анімації як можливої майбутньої професії. Можливо, тому, що в Україні практично немає таких навчальних закладів, де цьому навчають.

Олександр: Є тільки один навчальний заклад у Києві. Тай не усі його вважають таким, що відповідає сучасному рівню.

Алла: Зрозуміло, що один заклад не може покрити потреби усієї країни. А якщо поглянути, скільки зараз є анімації, то тільки реклама – це 60-70% анімації. Так само вона використовується у художніх фільмах для спецефектів, у музичних кліпах, комп’ютерних іграх тощо. Тобто анімація сьогодні є всюди

Олександр: Але водночас існує стійкий стереотип, що мультики – це для дітей. Але це зовсім не так. Ми не позиціонуємо фестиваль як дитячий. Діти – одна з важливих аудиторій фестивалю. Та є багато історій дорослих. Наприклад, у Бердянську кияни познайомилися з киянами і вже створили спільні проекти. Ми намагаємося пояснювати, що анімація – це цілком серйозне мистецтво, здатне доносити ідеї, самовиражатися тощо. Крім того, це потужний інструмент соціальних змін, донесення думок, ідей.

Алла: Це окрема індустрія, яка може зробити Україну більш успішною. До того ж для нас важливо, якщо ти навіть живеш у невеликому місті і не маєш можливості навчатися анімації у вузі, ти можеш однаково розвиватися, досягнути успіху, отримувати адекватну зарплатню і робити те, що любиш.

– Але ж, мабуть, для того щоб займатися анімацією, треба вміти бодай малювати?

Алла: Якщо ти ілюстратор, то так. Але є дуже багато різних можливостей себе застосувати. До нас на фестиваль приїжджають, наприклад, люди, які працюють зі світлом. Треба правильно виставити світло чи фотоапарат, на який ти знімаєш. Правильно підключити техніку, записати звук. Анімація – це і музика. На фестиваль приїжджають композитори, щоби подивитися, що нового у цій галузі відбувається.

Олександр: Якщо ви безпосередньо пов’язані з процесом створення персонажів, звичайно, треба вміти малювати. Але є дуже багато професій, пов’язаних з анімацією, які не потребують цих навичок. Наприклад, у світі є безліч крутих дизайнерів, які продають свій товар за великі гроші, але вони не вміють малювати. Так само відбувається і в анімації. Інколи просто достатньо знайти художника у команду. Йдеться не стільки про навички малювання, а про якусь культурну базу.

Алла: Ми, власне, даємо можливість людям спробувати себе в анімації на фестивалі. Є майстерні, на які збираються люди. Там знайдете все необхідне – фотоапарати, пластилін, олівці, клаптики паперу і тканини тощо. Є аніматор, який вміє створювати анімацію. До нього можна долучитися або зі своєю ідею, або почати втілювати чиюсь ідею. Збираються дуже різні люди – від дітей до бабусь-дідусів і вони разом створюють анімацію. Впродовж фестивалю, 3-4 дні, на всіх столах, інколи на підлозі чи стінах створюються мультфільми. У принципі кожен може ознайомитися із процесом. Потрібно створити спільний сценарій, розкадровку, виставити світло тощо. Майстер-класи бувають і тригодинні і триденні. Є майстерні досить довгі і згодом, поза фестивалем, відбувається корекція, а мультфільм, який створювався під час фестивалю, може вийти тільки через півроку. Водночас є аніматори, які за три години можуть зняти, змонтувати і озвучити. Учасники можуть взяти участь в озвученні, створенні пісні тощо. Потім після перегляду, наприклад, якщо мультфільм про екологію, можна взяти участь в обговоренні у соцмережах тих же екологічних питань. Мультфільми, зняті на фестивалі, згодом збирають дуже багато коментарів, тому що це не тільки анімацію, а й про ідею, яку доносять ці люди.

– А сам мультфільм, з чого починається?

Алла: З ідеї, яку ти хочеш донести і через що ти її хоче донести. Тобто спочатку є якась проблему, що слід вирішити. Завжди є якийсь «енд» і не завжди це «хеппі-енд», але потрібно домовитися, до чого все прийде.

Олександр: Ідея перетворюється на сюжет, сюжет – на сценарій, який, натомість, – на розкадровки, персонажів. Це вже перетворюється на декорації, тобто щось фізичне.

– Як щодо соціальної складової анімації?

Алла: Наскрізна тема усіх фестивалів – це, звісно, миротворчість, тому, разом створюючи мультфільм, люди вчаться приходити до якихось спільних рішень. Щоби створити класний мультфільм, треба щоби усі були впевнені в результаті і працювали на спільну тему. Але щороку додаються нові теми і їх важко передбачити. Наприклад, тема екологія додалася десь тиждень-півтора тому. Ми відвідали Маріуполь, де давно обговорюється тема отруєного повітря, у місті складно дихати. У першу добу в Маріуполі не можливо працювати, у нас просто алергія на тамтешнє повітря. Наприклад, цього разу ми приїхали учотирьох і трьом з нас було погано. Коли ми повернулися, то зрозуміли, що нам конче потрібна екологічна складова на фестивалі. Одразу оголосили, що шукаємо координатора, який міг би допомогти включити цю тему в усі активності фестивалю. Ще одна тема – сортування сміття. Теж шукаємо окремого координатора напрямку. Якщо ми це зробимо, то інші фестивалі у Бердянську вже не зможуть цього не робити. Ми сподіваємося запровадити таку моду.

Крім того, цей фестиваль буде повністю інклюзивним. Ми знайшли вже експертку, яка буде допомагати нам. На минулих фестивалях ми комунікували з людьми з інвалідністю – або приїжджали до них, або залучали їх до нашого фестивалю на окремі локації. Цього року усі локації будуть інклюзивними, зможуть приймати людей з різними фізичними особливостями, і кожна майстерня буде доступною. Також будемо залучати працівників соцслужб, щоби вони могли пояснити тренерам, що робити у складних ситуаціях, які інколи можуть виникати.

– Якими здобутками можете похвалитися за час існування проекту?

Алла: Найважливіші здобутки, принаймні для нас – це історії окремих людей, життя яких змінюється разом з фестивалем чи через фестиваль. Дуже цікаво, коли це непередбачувані ситуації. Наприклад, два роки тому одна з майстерень фестивалю проходила у Черкасах, і в ній брав участь чоловік зі Сміли. А нинішнього року ми дізналися, що після цієї майстерні, де ми створювали дуже простий мультфільм про любов до рідного міста, він на базі інтернату для дітей-сиріт створив дуже цікавий проект. Останній рік навчання в інтернаті – це адаптація до зовнішнього життя. Разом з дітьми вони упродовж року знімають анімацію на тему «Я випускник», де діти розповідають, як вони бачать свій вихід з сиротинця – як шукати житло, заводити друзів, сходити в банк тощо. Це вже цілий серіал – нинішнього року вийшов вже другий сезон. Ніхто не очікував такого результату від одного майстер-класу. Вже десятки дітей, які навчаються у цьому інтернаті, долучилися до створення анімації, спробували себе, зняли прикольний мультик і на його прикладі адаптувалися до життя. Я не знаю нікого з цих дітей, але, дуже сподіваюся, що у майбутньому їм буде цікаво створювати свої мультфільми.

Таких історій дуже багато. У нас є хлопець з Чигирина. Так ось, його мама була теж на майстерні у Черкасах. Вона періодично дзвонила двом своїм синам і розповідала, як ми створюємо мультики. Поки вона доїхала додому, діти скачали комп’ютерну програму і зняли свій мультфільм. Дитина надихнулася і торік хлопець захистив наукову роботу в Малій академії наук на тему анімації. Він створює досі мультфільми. Для нас це дуже важливі історії успіху.

А ще є Настя з Бердянська. Під час минулого фестивалю ми попросили її створити для нас листівки, які ми відвезли в одну зі студій подарувати як сувеніри. Коли там побачили листівки, то сказали, що чудові картинки, є своє бачення, мовляв привозьте її до нас, ми її безкоштовно навчатимемо у нашій школі, а потім відразу оформимо на роботу. Дуже класна ідея, але Насті на той момент було 12 років. Тому вона ще й не думала про те, щоби стати аніматором чи ілюстратором. Вона просто малювала картинки. А таких насть по Україні, мабуть, не сотні, а тисячі. Але Настя немає шансу дізнатися, що вона талановита і може отримати роботу у крутій студії, якщо вона живе у Бердянську. Їй складно пояснити, що потрібно розвиватися, навчатися цьому тощо. Навіть батькам це складно пояснити, бо для більшості професія художника не асоціюється з перспективною і високооплачуваною роботою. Не у всіх батьків є розуміння, що художник – це не тільки той, хто малює портрети на набережній.

Таких історій дуже багато і вони для нас дуже особисті, бо змінюють людське життя.

– З чим Ви приїхали до Львова?

Алла: Насамперед запросити львів’ян на фестиваль, адже тут є багато студій та аніматорів. Фестиваль у Бердянську проходить 3-6 жовтня. Для бердянців курортний сезон закінчується у вересні, тому місцеві дуже дивуються, що до нас на фестиваль хтось приїжджає. Ми думаємо, що львів’яни нас розуміють як ніхто, адже креативна індустрія робить Львів таким неймовірним і точкою тяжіння для всіх туристів з України. Крім того, ми візьмемо участь у фестивалі «Західфест», де у нас буде локація зі створення анімації.

Оксана ДУДАР

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.