дивись.info

День Незалежності: як над Києвом та Львовом піднімали перші синьо-жовті прапори

День Незалежності: як над Києвом та Львовом піднімали перші синьо-жовті прапори
Фото Єфрема Лукацького.

23 серпня Україна відзначає День Державного Прапора, а 24 серпня – День Незалежності. З читачами ІА Дивись.info своїми спогадами про ті дні поділився політик, народний депутат шести скликань, учасник дисидентського руху, журналіст Ярослав Кендзьор.  

«Почну з того, що, звісна річ, я з нетерпінням чекав сьогоднішнього дня, сьогоднішніх урочистостей у День Державного Прапора. Дуже уважно стежив за трансляцією із Софійської площі і маю дуже сумні враження. Я навіть собі не міг подумати, що так можна спримітизувати вшанування Державного Прапора, що ця нова команда і нові постановники не тямлять, що це за свято, як воно має бути прив’язане до нашої історії, до самої історії нашого прапора, наших українських символів, які мають таку славну, драматичну та древню історію», – ділиться враженнями пан Ярослав.

І додає, що на величезному Софійському майдані практично не було киян.

«Я пригадую, як піднімався прапор у нас у Львові 3 квітня 1990 року. Я тоді зійшов із своєю відеокамерою на вежу міської ради і зафільмував, коли світлої пам’яті Стефа Шибатура, депутат міської ради, художниця, дисидентка, політв’язень і ще з кількома депутатами міськради готували прапор до підняття над Ратушею. Зверху мені як на долоні було видно майдан площі Ринок. Якби хтось кинув яблуко, воно б бруків не дістало, тому що так щільно один до одного стояли тисячі людей. І всі очі були підняті на Ратушу в очікуванні, коли вітер підхопить полотнище, і воно замайорить над Львовом, коли ці тисячі людей заспівали гімн «Ще не вмерла України» і цей пафос, який панував у Львові. Я бачив, як піднімався прапор 23 липня 1990 року на щоглі біля Київської міської ради. Це полотнище освячувалося у дворі Софійського собору світлої пам’яті митрополитом Романюком. Ми його несли із двору собору вниз до Хрещатика і до Київської міської ради. Весь Хрещатик від сьогоднішньої Європейської площі і до Бесарабської був переповнений киянами. Це десятки тисяч народу прийшли вшанувати і бути свідками, коли над Києвом піднімався синьо-жовтий прапор.

Фото із сайту УІНП.

Я був свідком і це вкарбувалося в моїй пам’яті, коли у сесійну залу о 21.05 В’ячеслав Чорновіл, Іван Заєць попереду і за ними ціла група колег-народних депутатів внесли на пропозицію того ж Чорновола величезне синьо-жовте полотнище. За ними ішов Дмитро Чобіт – тодішній народний депутат із тим прапором, який був у Москві на подіях, які вирували у дні ГКЧП. Українці, які проживали у Москві, стояли з тим стягом, підтримуючи тодішнього опозиціонера до путчистів Бориса Єльцина. Цей прапор на древку був переданий Дмитром Чоботом в руки Леоніду Макаровичу Кравчуку. Це вже було після ухвалення Акту незалежності. Леонід Макарович, мабуть, перший раз у житті, бо не було куди подітися, взяв це древко у Дмитра Чобота і поставив його у куточку за спиною президії Верховної Ради, під цією нішею, де стояв пам’ятник «вічно живому» Владіміру Іллічу Лєніну», – продовжує Ярослав Михайлович.

Фото із сайту “Збруч”.

І звичайно згадує політик 4 вересня 1991 року, коли прапор  за пропозицією того ж В’ячеслава Чорновола був піднятий над куполом Верховної Ради.

«Цьому підняттю над куполом передували дуже довгі, затяжні і важкі дискусії в сесійній залі, щоби прийняти рішення. Якраз 3 вересня розпочалася нова сесія Верховної Ради, а 4 вересня прапор був піднятий. Але знову ж таки про цю історію мало хто знає. Адже склалася така собі абракадабра – Україна 24 серпня ухвалила Акт проголошення Незалежності, а над куполом ВР, коли ми прийшли на засідання нової осінньої сесії, гордо майорить прапор радянської України, на фасаді, з усіх чотирьох боків, красується серп і молот. І оце півдня 3 вересня ми витратили на дискусії, щоби було ухвалене рішення щодо підняття прапора над куполом Верховної Ради. Тоді з такою полум’яною промовою виступив Іван Драч, який наводив безліч аргументів про те, що і Росія, проголосивши незалежність Російської Федерації, відновила свій історичний триколір, який підняли над будівлею парламенту. Три Балтійські крани це зробили, інші держави, які проголосили свою державну незалежність, тут же піднімали над своїми держустановами свої національні прапори. І нарешті те рішення було ухвалене. Зафільмувавши ті перипетії, пов’язані із ухваленням рішення про підняття прапору над куполом Верховної Ради, я побіг у готель «Київ», який поруч із Верховною Радою, тому що знав, що зараз буде дана команда технічним працівникам піднятися на купол ВР, опустити прапор радянської України – це також історична мить. Ось мені було страшенно важливо зафіксувати цю мить. Вікна із мого готельного номеру виходили на Верховну Раду, а я мешкав на 13 поверсі. Так що позиція для фільмування була просто відмінна. І я бачу, як на куполі Верховної Ради появилися технічні працівники, і, нарешті, червоно-синій прапор опускається додолу. На майдані перед парламентом тисячі людей, які відступили трохи від будівлі, аби побачити купол і як опускається прапор радянської України. Через якусь мить, я собі уявляв, знімають прапор радянської України і кріплять до цього тросику синьо-жовтий. Нарешті бачу, що прапор починає підніматися. І коли він піднявся десь до половини, коли вітер вхопив і полотнище почало тріпотіти, я побачив, що за синьо-жовтим прапором прикріплений той же ж радянський стяг. Його підняли на сам шпиль парламенту. І там вже дуже чітко було видно цю прапорну «канапку», яку придумали ті працівники. Я не знаю чи вони свідомо це зробили, чи така команда була дана Кравчуком? Досі не можу точно сказати. Чи вони просто не розуміли, що колишній прапор треба було зняти і залишити у Верховній Раді як музейний експонат. І ось коли оце «диво» побачили люди, які були внизу, знявся страшний свист, страшне обурення. Люди всі побігли до центрального входу, прориваючись у Верховну Раду, щоби це неподобство якось виправити. Тоді до Кравчука пішли Дмитро Павличко, Іван Драч, Іван Заєць і почали переконувати Леоніда Макаровича, що цю помилку, цей недогляд треба негайно виправити, тому що люди рознесуть, розберуть цю Верховну Раду по цеглині. Ще раз було спущено ці два прапори, які висіли поруч, і піднятий був остаточно прапор Незалежної України – синьо-жовтий.

І ось оці всі спогади мені сьогодні якось так виринули із пам’яті, коли я дивився чергове свято і зведене, з мого погляду, до найпримітивнішого варіанту, який можна було придумати», – каже Ярослав Кендзьор.

Завтра читайте продовження спогадів Ярослава Кендзьора.

Оксана ДУДАР

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.