дивись.info

Як Тарантіно здійснив чергову кінореволюцію, та чому «Одного разу в Голівуді» варто подивитися

Як Тарантіно здійснив чергову кінореволюцію, та чому «Одного разу в Голівуді» варто подивитися

Розказуємо без спойлерів (майже), як Тарантіно зрікся винайденого собою ж жанру в обмін на ностальгію і довіру до глядача.

Я не зустрічала глядачів байдужих до Тарантіно. Режисера можна обожнювати або ненавидіти. Знаю, це формулювання банальне і віддає дешевими журнальними статтями, але інакше тут і не скажеш. Є ті, хто розбирає його діалоги на репліки, а репліки на окремі вислови і цитує їх при нагоді, і ті, хто зневажає схильність до експлуатаційних фільмів і манеру зображення гіпернасилля та надмірної сексуалізації персонажів. Схоже, дев’ятий фільм режисера «Одного разу в Голівуді» здатен відкрити новий погляд на режисера обом категорія кіноманів.

Події стрічки розгортаються у Голівуді 1969 року. Рік, коли Америка перевернулася з ніг на голову – десь так можна описати буремний перехід від розслабленої вільнолюбної ери гіппі  до критично реалістичної ери 70-их. У 1969 Квентіну заледви виповнилося дев’ять: замало, аби тверезо осмислити події у світі, але  якраз достатньо, аби дозволити пережитим емоціям і спостереженням потрапити у свідомість і залишити їх дозрівати упродовж півстоліття, аж допоки у збуреному ностальгією мозку не спалахнуть спогади з раннього дитинства. Тарантіно і не думає відмовляти собі у задоволенні поностальгувати: класичні вечірки Г’ю Гефнера, блискучі маслкари, нічні кінотеатри з чорно-білою плівкою та кислотна суміш поп-музики і психоделії, яка лунає із кожного радіопрогравача. До речі, під час роботи над фільмом режисер відшукав збірку ефірів популярної в ті часи радіостанції KHJ. Тож навіть реклама побутових засобів, що лунає із програвача в авто, є автентичним записом.

В «Одного разу в Голівуді» Тарантіно  продовжить творити власний кіновсесвіт попри зміну манери оповіді.  Не чекайте властивої режисеру порізаної хронології  і уривчастих фідбеків, зате Тарантіно збереже характерні відсилки до попередніх екранізацій, любов до жіночих ступнів і старі серіали про брудних копів.

Центральні герої стрічки – актор Рік Далтон (Леонардо ді Капріо) та його дублер Кліфф Бутт (Бред Пітт) також хворобливо переносять початок кінця. Колись успішні та заможні, тепер змушені щораз урізати свої вимоги та задовільнятися меншим. Рік колись був зіркою вестернів, але згодом жанр втратив популярність, і тепер перебивається ролями гротескних антагоністів у пригодницьких телесеріалах.

Поки чоловіки займаються вирішенням екзистенційних проблем, у сусідній дім заселяється уособлення нового Голівуду – старлетка Шерон Тейт (Марго Роббі) та її чоловік, Роман Поланскі. Рано чи пізно, їх історії перетинаються – як і завжди буває у фільмах Тарантіно.

З історією Шерон Тейт пов’язане історичне підгрунтя стрічки. На відміну від Ріка та Кліффа молода акторка дійсно жила у Голівуді 1969 року. До того моменту 26-річна Шерон Тейт встигла отримати декілька епізодичних і декілька першопланових ролей. В 1968 році її навіть номінували на «Золотий глобус» за роль Дженіфер Норт, яку вона виконала у фільмі «Долина ляльок». Коли Шерон перебувала на дев’ятому місяці вагітності, до їхнього з Поланскі будинку вдерлися члени секти Чарльза Менсона, вбили акторку, хатнього працівника та гостів родини, що навідалися до Шерон на вечерю. Сам Поланскі у той час перебував у Лондоні.

Як влучно зазначили кінокритики з порталу Vertigo, від фільму можна було очікувати найгіршого, знаючи любов режисера до гіпернасилля та сексуальної експлуатації своїх героїнь. Принаймні того, що талановита акторка перетвориться на безмовний об’єкт, який згадуватимуть лише у контексті історії Чарльза Менсона. Натомість вийшло навпаки.

Якщо ви читаєте цю рецензію, бо хотіли впевнитися, чи не витратите гроші дарма на стрічку, то саме час згорнути вкладку пошуковика, подивитися розклад показів у найближчому кінотеатрі і дочитати цей текст після перегляду. Далі будуть спойлери.

Спростовуючи логіку, Тарантіно переписує історію Тейт. Наперекір очікуванням глядачів, Квентін ні на секунду не захоплюється історією Менсона. Ми бачимо вплив Менсона на заляканих, істеричних дівчат-послідовниць, здогадуємось про злочини, які ось-ось відбудуться, але він здається лише похмурою тінню десь на горизонті. Для режисера вчинки «Сім’ї» (комуни, яка скоїла вбивство Шерон Тейт) – не більше за історичну помилку, яка назавжди зіпсувала яскраву та безтурботну атмосферу Голівуду.

За іншою версією, Тарантіно дає простір для роздумів, коли вирішує переграти історичний розвиток подій. У 1969 році культура гіппі і американське суспільство загалом активно чинило опір втручанню американських військових у війні у В’єтнамі. Вбивства «Сім’ї» Менсона зіпсували репутацію гіппі, а разом з цим й ідеології миру та вільної любові. Теоретично, жорстокі розправи у Голівуді членами пацифістичної субкультури могли зіграти на руку уряду, адже спричинили спад руху опору у суспільстві та стагнацію реакційних настроїв. До слова, за вироком суду Чарльза Менсона засудили тільки до пожиттєвого ув’язнення, а не до смертного вироку, як належало б покарати за відповідний злочин згідно з американським законодавством.

«Одного разу в Голівуді» – дуже особиста, приватна історія Тарантіно про дитячі спогади, юнацькі амбіції, проблему забуття в агресивному середовищі шоу-бізнесу. А ще – про щирість і довіру до глядача. Не виключено, що Квентін подарував Піту і ді Капріо найкращі ролі у їхній кар’єрі. Одне слово, дивіться самі.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.