Хроніка Іловайського котла: п’ять років по тому

Іловайськ – стратегічно важливий  пункт на кордоні з РФ. Саме події в Іловайську в серпні 2014 року визначили сценарій війни впродовж наступних п’яти років.

13 серпня українські військові та  добровольчі батальйони зайняли половину Іловайська. У цей час на сході України перебуває 12 військових батальйонів. Натомість в непідконтрольній частині Іловайська – 300 бойовиків, а у Ростовській області поруч із державним кордоном зосереджується близько 4000 російських військових.

Близько половини українських збройних формувань становили бійці добровольчих батальйонів: «Дніпро-1», «Миротворець», «Шахтарськ», «Херсон», «Івано-Франківськ», «Світязь» тощо.

Для Віктора Савченка «детонатором» стала анексія Криму. На фронт він пішов добровольцем  у 45-ть, хоч вікова межа для призову становила 42 роки.

«Коли їхали на Іловайськ, біля мене сидів молодий хлопець, колишній міліціонер, дістав магазин і намагався його пристебнути. Бачу, що він не знає, як це зробити. Потім мене запитав, чи можу я йому показати. Я був шокований. Зрозумів, що в автобусі багато людей, які, напевне, автомат тримають у руках уперше в житті», - ділиться першими спогадами Віктор, позивний «Інструктор».

Віктора заносять в підвал школи. Іловайськ, 26 серпня 2014 року. Фото: Маркіян Лисейко

24 серпня 2014 року після обстрілу з території Росії 5-ий батальйон територіальної оборони залишає позиції,  без прикриття залишається ділянка державного кордону Кутейникове-Мокроєланчик. На території України входять російські війська.

Ільющенкова Анна опинилася в числі перших поранених біля Іловайська. Бойовики помилково сприйняли її за російську військову і повезли разом з іншими пораненими зі сторони ворога до госпіталю.

«Я зрозуміла, що то були росіяни з їх слів: «Зачем вам все это надо, лучше бы приезжали к нам на Байкал, на наши озера, чем мы здесь ведем войну?» У мене на одязі були жовті смужки і вони це помітили, коли вантажили мене у вертоліт. Як тільки зрозуміли, що це означає, повернули назад і кинули на землю. Ночі були дуже холодні. Зранку мене допитувало ФСБ», – ділиться жінками моторошними спогадами своїх днів на війні.

Фото «на пам'ять» перед виходом «зеленим коридором». 28 серпня 2014 року. Фото: Макс Левін

Українське командування наказує ротній групі 93-ої бригади посилити підрозділ полковника Гордійчука на Савур-могилі,  але після зіткнення з противником група відходить.

25 серпня близько 14 години в районі села Кутейникове підрозділи 3-ої групи 51-ої бригади вступають у бій із російськими військами. В результаті захоплюють у полон 10 десантників. А вже за годину ворог блокує це село та два сусідніх – Старобешеве та Авмросіївку.

У сапера Віталія Черних з позивним «Фітіль» на фронті була одна мотивація: аби бойовики не просунулися вглиб України.

«Місцеві були зазомбовані: вони думали, що ми будемо їсти дітей. Я їй свій останній сухпайок віддаю, а вона мене питає, чи «ти будеш їсти наших дітей?». Звісно, я ж приїхав сюди, щоб тільки їсти твоїх дітей», - пригадує Віталій.

«Фітіль» прикриває вуха вівчарці, щоб уберегти від звуків бою. Бій на 2-му блок-посту, неподалік школи, Іловайськ.
26 серпня 2014 року. Фото: Макс Левін

28 серпня 2014 року президент РФ Володимир Путін пропонує надати українським підрозділам в Іловайську «зелений коридор». Російські військові ставлять власні умови: вихід без зброї та важкого озброєння. Українська сторона спершу їх відхиляє, згодом погоджується на вивід сил із зачохленим озброєнням. 29 серпня російські військові впритул розстрілюють колону з українськими бійцями, яких виводять із Іловайська.

Снайпер Олег Жаріков до війни працював будівельником. Йому вдалося вціліти після обстрілу «зеленого коридору» російськими військовими.

«Нас вигнали в чисте поле і розпочали обстріл колон. Але нам пощастило: вдалося дістатися Червоносільського, там закріпилися. Ввечері зібрались три наші снайперські пари, щоби вирішити, що робити далі: йти чи залишатись. Всі знали, якщо потрапимо в полон, снайперів ніхто не пошкодує. Кожен там робив свій вибір. Половина росіян взагалі не розуміли, де знаходяться. Думали, що Донецьк – частина РФ, такий райцентр у Ростовській області. Потім приїхали «моторолівці», наставили зброю, зняли запобіжники і змусили нас стрибати під «хто не скаче, той москаль». Все виглядало, як підготовка до розстрілу».

Бійці після обстрілу, Іловайськ. Фото: Маркіян Лисейко

Бої за Іловайськ стали найтрагічнішою сторінкою в історії російсько-української війни. І найгероїчнішою водночас.

Полковник В’ячеслав Власенко пригадує: у 2014 був впевнений, що війну вдасться закінчити швидко. Попри військове звання робочий день В’ячеслав проводив у офісі. Про те, що син поїхав на передову, батько-вдівець дізнався, коли В’ячеслав вже був у Іловайську.

«Мені дуже шкода, що Іловайськ сприймають як трагедію. Так, загинули люди, потрапили в полон, зникли без вісти. Але ми всі знали, чому ми туди йшли і розуміли можливі наслідки. Загиблим ми маємо пам'ятати і віддати їм шану. Іловайськ треба показувати як велику битву. Де люди проявили всі найкращі свої риси характеру. І це був героїзм. Це переломний момент. З Іловайська почалися мінські угоди. І люди по усій Україні побачили, що українські бійці, люди, громадяни можуть захищати свою країну».

Іловайськ, 28 серпня, напередодні виходу. «Філін» розмовляє з командиром «Дніпра-1» В’ячеславом Печененко.
Фото Маркіян Лисейко

«Іловайськ став відправною точкою. Саме там ми визначилися, хто є агресор. І що ані російське командування, ані російські офіцери не мають жодних моральних рамок під час ведення війни, - пояснює лікар Всеволод Стеблюк. На війні він очолював медслужбу добровольчого батальйону «Миротворець». З оточення в Іловайському котлі вивіз та врятував 87 поранених військових. - Іще один здобуток серпня 2014 – це готовність українських патріотів воювати пліч-о-пліч чи то у складі збройних формувань, чи то у складі добровольчих батальйонів. За розстріл колони в «зеленому коридорі» та інші звірства неоголошеної війни РФ відповідатиме в Гаазькому суді або іншому військовому трибуналі, що обов’язково відбудеться. Не може бути здобутків без втрат. Не може бути героїзму без трагедій».

Всеволод Стеблюк у зоні бойових дій на сході України

Спогади очевидців зафіксували автори документального проекту AFTERILOVAISK Макс Левін та Маркіян Лисейко.

Підготувала Ірина ЯКИМ