дивись.info

Зеленський і пропрезидентська більшість: узурпація влади чи гра у демократію

Зеленський і пропрезидентська більшість: узурпація влади чи гра у демократію
Фото: president.gov.ua. Микола Лазаренко

Президент Володимир Зеленський отримав абсолютну монобільшість  у Верховній Раді, яка ударними темпами штампує законопроекти. Чи не несе це загрози українському парламентаризму, а зняття депутатської недоторканності не стане першим кроком на шляху до концентрації влади в одних руках, ІА Дивись.info поспілкувалася із політологом Олексієм Полтораковим.

– Чи не стане безпрецедентна пропрезидентська більшість та обмеження депутатської недоторканності інструментами для узурпації влади Зеленським?

– Проблематику «узурпації влади» в сучасних українських умовах не варто переоцінювати, адже її практичні перспективи дещо перебільшуються. Це пояснюється передусім тим, що «зелена» команда прийшла до влади під популістськими гаслами та в своїй діяльності орієнтується переважно на короткострокову перспективу, граючи на відповідних суспільних настроях. Іншими словами, навіть маючи належні важелі впливу на ключові державні інституції, нинішня влада не ризикує вдаватися до серйозних, але непопулярних рішень. Вона радше тяжіє до «гри у демократію» – починаючи від ідей лібертаріанства і закінчуючи «державою у смартфоні». А ініційована новим урядом реструктуризація значущих міністерств і відомств вносить додатковий чинник турбулентності у функціонування державно-бюрократичних інституцій, що аж ніяк не резонує з ідеями розбудови «жорсткої» вертикалі влади.

– Якою є світова практика щодо недоторканності депутатів?

– Світовий досвід – передусім тих країн, на демократичну традицію яких ми чітко орієнтуємося – свідчить, що у тій чи іншій формі депутатська недоторканість існує «за визначенням». Ключові проблеми криються у похідних деталях. Адже одна справа – імунітет від переслідувань за публічно висловлювані переконання (щонайменше на час сесії парламенту чи передвиборчої агітації), а інша – неможливість зупинити корупційну діяльність чи політичне лобіювання вузьких бізнес-інтересів. В цьому сенсі послаблення «режиму імунітету» Україні,безсумнівно, потрібне. Але одночасно потрібно чітко прописати як самі межі імунітету, так і дієві механізми його подолання. Натомість механізм позбавлення імунітету не є належно ефективним сам по собі – за відсутності «режиму відповідальності» депутата перед своїми виборцями – за діяльність чи, скоріше, бездіяльність.

– Чи не загрожує перепорядкування НГУ з МВС президенту, що Зеленський отримає свою «преторіанську гвардію»?

– Україна – за часів Віктора Ющенка – вже мала досвід перепідпорядкування Внутрішніх Військ безпосередньо президенту. Але, як відомо, він виявився доволі невдалим. І не хотілося б, аби Володимир Зеленський наступив на ті самі граблі. Тим більше, що наразі Національна гвардія і так функціонує в певній «сірій зоні» між організацією воєнною та правоохоронною – із не до кінця зрозумілими та прописаними правами та повноваженнями. Її сфера відповідальності дуже тісно переплітається із сферою Національної поліції та Державної служби охорони – та Збройними Силами, зокрема Територіальною обороною як складовою останніх. А у колі безпосередніх президентських функцій немає таких завдань, які б вимагали прямого використання подібної структури. Порівняймо, наприклад, досвід США – адміністративне підпорядкування Нацгвардії штатів відповідним губернаторам, які використовують її зазвичай лише у випадках стихійних лих чи масових заворушень. Як вбачається, саме до такої моделі варто йти Україні, особливо в контексті лобійованих нинішньою владою ідей «децентралізації», посилення місцевого самоврядування тощо. Ще набагато раціональнішим було б віддати частину маловластивих Нацгвардії функцій муніципальним чи навіть приватним структурам.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.