дивись.info

Гра на підвищення: чому РФ поспішає повернути Україну до Нормандського формату

Гра на підвищення: чому РФ поспішає повернути Україну до Нормандського формату

Сьогодні звільнені бранці Кремля Олег Сенцов та Олександр Кольченко вперше дали прес-конференцію в Києві. Їх та ще 33 в’язні обміняли минулої суботи.

Чи вплине обмін на настрої серед міжнародних партнерів України й як розвиватиметься ситуація на геополітичній арені, ІА Дивись.info розпитала в експертів.

Питання України вже не №1

Експерт програми «Міжнародна і внутрішня політика» Українського інституту майбутнього Ігар Тишкевич ставить під сумнів наявність сильної проукраїнської коаліції як такої: «На превеликий жаль, ще з 2017 року ми маємо ситуацію, коли питання України почало відходити на другий план. Це можна дуже легко перевірити – зверніть увагу на доповідь, припустимо, американської розвідки щодо можливих викликів для американської політики до 2030 року. Україна та Грузія там згадуються лише раз як жертви російської агресії. При цьому Іран згадується понад десять разів, КНДР – дев’ять чи десять, економічне питання там теж фігурує, а Україна – жертва конфлікту, який треба якимось чином залагодити. Дивимося на європейський контент. Ми звикли говорити про існування проукраїнської коаліції. Дивимося на виступ пана Макрона перед дипломатичним корпусом. Він говорить про необхідність нової політики щодо Російської Федерації й Україну згадує також один-єдиний раз, у тому ж світлі, мовляв, на шляху нової політики щодо Росії стоїть конфлікт, який треба якимось чином залагодити. Йдемо в бік німецької політики й бачимо приблизно таке саме ставлення. На превеликий жаль, це було від самого початку. Хто підписав Мінські угоди? Сам документ других Мінських угод в лютому 2015 року з цими пунктами, про які ми сперечаємося, підписала Тристороння контактна група, а керівники держав його не підписували. Натомість вони підписали спільну декларацію про бажання виконати цей протокол. Це зовсім інший документ, і в ньому є пункт щодо того, що Україна і Росія готові проводити консультації щодо зближення України та Європейського Союзу. Віднесення України від суб’єкта до об’єкта свідчить про наявність проукраїнської коаліції?»

При цьому пан Тишкевич акцентує – провина за такі тенденції лежить й на українській стороні: «Росія порушила міжнародне право, діє достатньо нахабно, але від нас очікували після підписання Мінських угод дуже просту річ – формулювання відповіді на запитання: навіщо ЄС та Сполученим Штатам потрібна Україна? Навіщо їм потрібна Росія з точки зору геополітики вони розуміють. І ми не відповіли на це питання від слова «зовсім». Що таке Росія? Це певний балансир зростання впливу Китаю; місце, яке притягує трудових мігрантів з Середньої Азії (а це ісламський регіон, і якщо там буде велике безробіття та соціальний конфлікт, утвориться ще одна Ісламська Держава, яка нікому не потрібна); Росія – певне місце зберігання того ж ядерного арсеналу й постачальник енергоресурсів. Що в такому разі говорить Україна? Єдине, що вона говорила: ми захищаємо вас від Росії. В результаті з кінця 2017 року почав змінюватися баланс».

Експерт з державного управління Василь Мельничук також вважає, що Україні варто орієнтуватися не на так звану «проукраїнську європейську коаліцію».

«Провідні країни ЄС  (ФРН, Франція, Італія) страждають від санкцій, як і РФ, – пояснює пан Мельничук. – Тому намагання з їхнього боку знайти вихід із ситуації, знайти підстави для скасування санкцій – це абсолютно здоровий підхід. Україна в цій ситуації має розраховувати не на «відданих партнерів», яких у нас не було і нема, бо це не можливо в міжнародних відносинах, а на свої власні сили і на інтереси партнерів, які зацікавлені в санкціях проти РФ. Зацікавленими країнами є США, Великобританія і Китай. Саме з цими країнами нам слід вести перемовини щодо невійськового впливу на РФ, тим більше, що саме ці країни є учасниками Будапештського меморандуму».

Що означає обмін

«Сама по собі ця подія (обмін, – ред.) жодним чином не вплине на ситуацію, тому що не можна вважати одну точкову, достатньо немасштабну подію такою, що може змінити баланс сил в міжнародній політиці, – вважає Ігар Тишкевич. – Обмін полоненими – лише краплинка, завдяки якій від нас зокрема вимагатимуть певних поступок. Відповідно, для нас зараз вкрай важлива розмивка Нормандського формату, й треба відтягнути цю зустріч якомога надовше, щоб сформувати свою пропозицію, свій план із конкретикою. Якщо цього не буде, то всі помилки, які ми наробили протягом останніх п’яти років, вдарять по нас в найближчий рік-два».

Василь Мельничук додає: «Значення події звільнення засуджених осіб та полонених між Україною і Росією є перебільшеним засобами масової інформації з подачі влади України і РФ. Нормалізація  російсько-українських стосунків можлива лише тоді, коли будуть усунуті об’єктивні причини війни, а саме: окупація Криму і підтримка Росією сепаратистів Донбасу. Поки не усунуті об’єктивні причини війни, говорити про нормалізацію стосунків немає підстав. Без міцного підґрунтя, яке базується на відновленні суверенітету і територіальної цілісності України, відносини можуть погіршитися в будь-який день, оскільки наразі базуються лише на позитивних взаємних емоціях керівників РФ і України. З цих же причин обмін полоненими у жодному разі не є підставою для скасування санкцій проти РФ, бо санкції були введені після окупації Криму і в результаті агресії на Донбасі».

Гра на підвищення

Думки фахівців щодо причин «покращення» стосунків між Україною та РФ розділилися. Водночас на такий сценарій може бути кілька паралельних причин. Василь Мельничук вважає, що ці процеси покликані заспокоїти населення.

«І влада РФ, і українська влада зацікавлені у тому, щоб зобразити покращення стосунків між країнами. Це робиться для заспокоєння населення країн і для звітування в ЗМІ про «значні» успіхи в зовнішній політиці. Тому риторика з обох сторін зараз буде миролюбною, – коментує Василь Мельничук. –  Це намагання прикрасити картину стосунків, які насправді залишаються ворожими. Допоки не припинено конфлікт на Донбасі і не повернено Крим, відносини між країнами будуть об’єктивно ворожими, незалежно від того, що будуть казати керівники країн».

Ігар Тишкевич, натомість, зауважує, що зараз Росія продемонструвала кілька нібито поступок, аби отримати аналогічну відповідь від інших країн. Ось як він пояснює ситуацію: «З 2017 року Росія, з точки зору геополітики, почала підвищувати ставки в різних регіонах задля того, щоб вийти на великий обмін, де свої поступки в одному регіоні вона для себе компенсує поступками для неї в іншому. Для Росії це дуже важливо, тому що на тлі зміни устрою світової економіки РФ дуже потрібні технології та вихід з-під санкцій. І саме на цей обмін РФ спробує вийти. Якщо ми подивимося на їхню стратегію розвитку до 2030 року, майже в кожній галузі є переломний момент – 2023-2025 роки. Це момент, коли Росія теоретично має вийти з-під санкцій та почати працювати з іноземними компаніями. В силу цієї логіки до цих років Росія має завершити те, що в Європі називають «українською кризою», бажано на своїх умовах. Що таке російські умови? Розведення питань Криму й Донбасу (що Росії вже вдалося, бо вона це реалізувала ще в 2015 році); реалізація своїх планів повернення Донбасу. Зверніть увагу, що остання українська ініціатива по Донбасу – це був виступ Петра Порошенка в 2015 році, коли він заговорив вперше про миротворців. Але Україна після того не надала детального плану розрахунків, і в результаті в 2017 році з такою ж самою ініціативою вийшов Путін і зараз ми, де-факто, обговорюємо російський план. І далі вона спробує залишитися ініціатором процесів, тримаючи контроль над ними.

За останні декілька років РФ йшла на певні загострення ситуацій, а в 2019 році вона пішла начебто на поступки. А це стандартна політика РФ: в кожні переговори Росія входить, посилюючи конфлікт. Для чого? Якщо ти підвищиш ставки, то коли повертаєшся на базову свою позицію, ти всім подаєш це як поступки, хоча насправді ти на базовій позиції. На міжнародній арені РФ зробила «поступки» Венесуелі, зробила поступки, завдяки яким стала можливою друга зустріч Трампа та Кім чен Ина, на тлі політичної кризи в Молдові вона пішла на фактичний «договірняк» зі США, й це все пішло одним пакетом. В результаті Росія показала: хлопці, ми можемо домовлятися. Вона зробила те, про що домовлялися ще в 2016 році – це начебто відведення сторін у Станиці Луганській та пішла на обмін».

За словами пана Тишкевича, саме кінець цього року й початок наступного є дуже важливим для України періодом: «Після президентських виборів, незалежно від того, хто прийшов до влади у країні, позиції новообраного президента будуть дещо слабші. І, як ми говорили у прогнозах нашого Українського інституту майбутнього, в кінці 2019 – на початку 2020 року Росія, найімовірніше, піде на стимулювання Нормандського формату й на певні договори. Для них вкрай важливо підтвердити розведення питань Криму та Донбасу, аби питання Криму зняти, й на фоні певного послаблення українських позицій зафіксувати посилення своїх».

Ключовий момент

За словами Ігара Тишкевича, Україні важливо відтягнути зустріч у Нормандському форматі, адже зараз може скластися ситуація, що всі учасники опиняться на російському боці: «В результаті ми отримуємо дуже небезпечну ситуацію, коли буде відбуватися Нормандський формат, то і Росія, і Німеччина, і Франція скажуть: бачите, Росія зробила поступки, давайте й ви зробіть. А це дуже небезпечна ситуація. Є й певний позитив, сьогодні Трамп заявив, що готовий до обговорення питань Донбасу, й я дуже сподіваюся, що така ж реакція буде від Великої Британії, тому що важливо розмивати формат, аби не склалася ситуація, що одна Україна проти всіх. У США є власні інтереси, у Британії власні, у Франції та Німеччини – свої, і якщо два учасники переговорів можуть домовитися про співпрацю з Росією, то з шістьма це значно важче, й для нас така розмивка позицій поки що вигідна. У нас залишається дуже невелика кількість часу, близько року, протягом якого маємо зробити одну дуже важливу річ – свій план по Донбасу. Це означає внутрішній план – зрозуміти, навіщо нам Донбас і що ми з ним будемо робити – на якому будуватиметься наша політика сценарна. Що таке сценарій? Це послідовність дій та розрахунок, скільки вони потребують від нас ресурсів – не лише грошей, а людське життя, час, політична стабільність, підтримка ззовні та багато чого іншого. Й треба розуміти декілька сценаріїв – від негативного до позитивного, найкращого для нас. Кожен сценарій має ресурсний план, точку входу, коли ми входимо в нього самі або нас змушують, і можливі точки виходу, припустимо, з гіршого на кращий, з кращого на гірший тощо. Як тільки ми запропонуємо такий план, то тут дамо свою відповідь – і що ми робитимемо з Донбасом, та можемо давати відповідь, навіщо іншим державам певною мірою підтримувати Україну в питанні Донбасу та Криму. Поки що ситуація для європейців виглядає так: є криза, коли є бажання певним чином закінчити кризу в України і в Росії, далі просте запитання – за яким планом? В України плану немає, бо вона вступила в позицію щодо більш потужних гравців – «давайте вирішіть за нас, поверніть нам Донбас і дайте гроші на відновлення». А Росія натомість говорить: у нас є такий план. В результаті, коли є один план, його і обговорюють. Варто розуміти, що російський план – це дезінтеграція України, це для нас погано. Але з нашого боку пропозицій немає. Те, що я знаю по своїй роботі, аналітичних центрів, принаймні запит на інформацію, на аналіз «що нам робити з Донбасом?» – є. Але це просто запит, тому що ти може отримати інформацію й можеш нею або скористатися, або ні. Чи є в мене гарантія, що Україна встигне вийти зі своїм планом – ні».

Валерія ПЕЧЕНИК

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.