Те, чого ви не знали про режисера Довженка

. З цього приводу Дивись.info вирішила пригадати маловідомі факти з життя відомого драматурга.

Кінематографіст та письменник Олександр Довженко (1894-1956) відомий фільмами Звенигора (1927), Арсенал (1929), Земля (1930), а також нереалізованими сценаріями, які перетворилися на повноцінні літературні твори – Україна в огні (1943) і Зачарована Десна (1965).

(Не)писемна родина

Олександр Довженко народився у типовій селянській родині кінця 19-го – початку 20 століття. Грамотним у сім’ї був лише дід Сашка, батько, мати, бабуся і прабабуся – ні. «Батько ніколи не пробачив дідові своєї темряви», – писав Довженко у своїй Автобіографії.

Там же згадує: який би епізод дитинства не згадав, в уяві з’являються лише «плач і похорон». З 14-и дітей у сім’ї вижили тільки він і сестра Поліна. Четверо братів – Іван, Сергій, Лаврентій, Василь – від якоїсь хвороби померли в один день. І це при тому, що сім’я була не найбіднішою, – просто життя в селі було надзвичайно важким.

Гумор і Довженко

Творчу кар’єру Олександр Петрович починав як художник, причому – як художник-карикатурист. Ще з Берліна він надсилав свої малюнки в гумористично-сатиричний журнал українських комуністів у США Молот. Потім, після повернення в Харків, у 1923-1926-у роках масово малював політичні карикатури для місцевої преси. Також він створив чимало шаржів на своїх сучасників.

Голівуд

Довженко мріяв прорватися до Голлівуду. Ось що він писав у листі Сергію Ейзенштейну: «Можете ви разом з товаришами, або з Чапліним, або ще з ким-небудь виписати мене – страшно подумати – в Голлівуд хоча би на один місяць, надіславши мені візу. Я не знаю мови, але я все побачу, Сергію Михайловичу. Мені дуже хотілося би запропонувати Чапліну один мій сценарій. Якби він йому і не підійшов, він міг би знайти в ньому для себе кілька цікавих речей. У нас в цей час ставити його не можна”. Є свідчення, що Чарлі Чаплін високо цінував творчість українського режисера і в одній зі своїх промов сказав, що «слов’янство поки що дало світові кінематографії одного творця – мислителя та поета, Олександра Довженка».

Сад із пустира

З самого дитинства головним джерелом натхнення для Довженка була природа. На початку 1930-х його дуже дратував пустир на території Київської кіностудії (нині – кіностудія імені О. П. Довженка), і там він разом з двома робітниками та садівником висадив фруктові та декоративні дерева. Але там ще й був склад вугілля – Довженко казав, що хоч сто років буде працювати, не звикне до його виду. Дістав беріз, тамарисків і висадив у неділю все це.

Свої роботи Олександр Довженко любив порівнювати з деревами: «Мої картини схожі на яблуні: добре потрусив – набрав 500 яблук, погано – впало штук 10».

«Здибались на Шевченкових уродинах…»

У режисера було дві дружини. Перша – Варвара Крилова, з якою він познайомився в 1914-у році, коли вони разом готували вечір, присвячений Тарасу Шевченку. Вона була молодшою на 6 років. У 1917-у Варвара та Олександр починають жити цивільним шлюбом. Але згодом жінка зустрічає іншого чоловіка та їде з ним за кордон. Там Варвара захворіла на туберкульоз кісток. Коханець покинув її, а жінка повернулася до України.

Довженко все ще любить її – і у 1923-у бере за дружину. Олександр починає знімати перші фільми – і згодом захоплюється молодою акторкою Юлією Солнцевою. Тоді Варвара вирішує піти з життя Довженка, аби не бути тягарем. Життя вона прожила одноногою калікою.

З Солнцевою, відомою ролями у фільмах Аеліта та Папіросниця з Моссельпрома, Довженко познайомився в Одесі. Незабаром Юлія кинула акторську кар’єру і почала спеціалізуватися на режисерській майстерності. Вона була асистенткою у багатьох роботах Довженка. Існує гіпотеза, що Солнцева була приставлена ​​шпигункою до талановитого українця. Також викликає суперечки і те, як вона обійшлася зі сценаріями чоловіка: ставши їх спадкоємицею, вона на власний смак зняла фільми Поема про море (1958), Повість полум’яних літ (1960), Зачарована Десна (1964).

Омріяний і не знятий – Тарас Бульба

Неймовірна самокритика – невід’ємна риса характеру Олександра Довженка. «Стрічка завжди і неминуче була гіршою, ніж я уявляв її та створював, – писав режисер. – І це було одним із нещасть мого життя. Я був мучеником результатів своєї творчості. Я жодного разу не відчував насолоди, навіть спокою, розглядаючи результати своєї безмірно важкої та складної праці. І чим далі, тим все більше переконуюся я, що найкращих двадцять років свого життя витратив я даремно».

Останній подих

Помер Олександр Довженко 25 листопада 1956 року на своїй дачі від інфаркту. Варто відзначити, що на наступний день він збирався почати зйомки свого нового фільму «Поема про море».