дивись.info

«Формула Штайнмайєра» – шлях до миру чи капкан від Путіна

«Формула Штайнмайєра» – шлях до миру чи капкан від Путіна
Фото: РБК-Україна

Міністр закордонних справ Вадим Пристайко повідомив, що дав згоду на так звану «формулу Штайнмайєра» щодо врегулювання ситуації на окупованій частині Донбасу. Під Офісом Президента 19 вересня зібралися сотні людей із закликом до Зеленського не погоджуватися на імплементацію Мінських домовленостей за цією формулою.

Якщо коротко, то «формула Штайнмайєра» – це метод імплементації Комплексу заходів щодо виконання Мінського протоколу, який полягає у варіанті врегулювання конфлікту на Донбасі шляхом надання спочатку тимчасового особливого статусу окремим територіям Донбасу, а потім – після доповіді представників ОБСЄ за підсумками виборів на непідконтрольній Україні території – надання постійного особливого статусу цим територіям.

ІА Дивись.info запитала в експертів, які наслідки для України може мати «формула Штанмайєра»?

Юрій Шуліпа, правник, директор міжнародної спілки «Інститут національної політики»:

– Так звана «формула Штайнмайєра», на ділі, – це формула Путіна. Нав’язуванням своєї формули поразки України через екс-міністра закордонних справ, і нині президента Німеччини Франка-Вальтера Штайнмайєра, Путін намагається зняти з себе політичну відповідальність за наступні катастрофічні події в Україні після реалізації цієї формули поразки. Мовляв, це не моя ініціатива, а мого західного партнера.

Якщо вивести «за дужки» багато деталей переговорних процесів, можна дійти висновку, що Зеленський та Путін можуть і без будь-яких форматів домовитися в телефонному режимі про обмін українських заручників на колаборантів і про розведення збройних сил та засобів по всій лінії розмежування. І поки це все.

Відведення військ від лінії розмежування дозволить Путіну уникнути спокуси посилення чинних і введення нових санкцій: «зважаючи на тривале підривання або загрози територіальній цілісності, суверенітету та незалежності України», за що, власне, і вводяться санкції проти Росії (див., наприклад, санкційне Рішення (CFSP) 2018/1237 від 12 вересня 2018 «Про продовження санкцій щодо Росії до 15 березня 2019»).

При цьому варто зазначити, що відвід українських Збройних сил від лінії зіткнення, на своїй українській території, безумовно, буде сприяти продовженню окупації тимчасово окупованих територій. У цьому сенсі, фраза: «Україна має на своїй території відводити свої війська», звучить зрадницьки безглуздо.

Звичайно, після реалізації заходів з розведення Збройних сил з обох сторін, остаточно стріляти не перестануть. Стріляти будуть, але значно менше. У сформованих умовах навряд чи можна отримати більше позитиву, без інших втрат для суверенітету, національних інтересів, національної безпеки і територіальної цілісності України. У будь-якому випадку непублічні телефонні переговори з Путіним –  це тимчасові ситуаційні заходи».

– А як бути із нормандським форматом?

Україні давно слід було б поховати вбивчу для неї політику безальтернативності мінських угод, припинити участь в нормандському форматі, мінських домовленостях і відмовитися від нав’язуваної з боку Путіна «формули Штайнмайєра».

Сама по собі анексія Криму – одне з підтверджень того, що Путін не збирався і не збирається зупинятися на тимчасово відібраних в України територіях

Плани Путіна прості. Йому потрібна вся Україна, і тимчасово окуповані території під іншими назвами «Л/ДНР» він використовуватиме як на стадії підготовки до переговорів в нормандському форматі, так і на самих переговорах для того, щоб вживити цю «ракову пухлину» у політичне тіло України з допомогою нав’язуваної «формули Штайнмайєра». А в довгостроковій перспективі за допомогою п’ятої колони, що посилилася, знищити Україну як державу і суб’єкт міжнародного права. Сама по собі анексія Криму – одне з підтверджень того, що Путін не збирався і не збирається зупинятися на тимчасово відібраних в України територіях.

Нормандський формат виник через російську агресію проти України – фактично це ініціатива Путіна. Мінські домовленості – тимчасова капітуляція України на умовах країни-агресора. Це неформальні угоди про тимчасову капітуляцію і здачу частини територій України в користування країною-агресором Росії. В цілому, для України це дуже велика шкода.

Варто відзначити, що на переговорах у так званому мінському форматі Володимир Путін фактично ставить представників тимчасової російської окупаційної адміністрації вище президента України, Верховної Ради і українського Кабінету Міністрів. Оскільки після прийняття умов, досягнутих у результаті мінських договорняків, фактично все вище політичне керівництво України виявиться пов’язаним з виконанням неформальних домовленостей, досягнутих за участю представників тимчасової російської окупаційної адміністрації в інтересах країни-агресора, всупереч національним інтересам власної країни. Крім того, підписання будь-яких формул у рамках нормандсько-мінських форматів суперечитиме політичній логіці, Конституції і законам України, а також здоровому глузду.

Нормандський формат переслідує пропагандистські цілі, що полягають в обдуренні мільйонів людей за допомогою російської пропаганди і висвітлюють його діяльність зарубіжним ЗМІ, а також щоб показати російському обивателю і світовій спільноті, який Путін крутий і як на міжнародному рівні він у присутності лідерів країн Євросоюзу поступово ламає Україну.

Натомість так звані «західні партнери» України Ангела Меркель і Емманюель Макрон лише грають у миротворців для підвищення власних рейтингів перед своїми виборцями.

Крім цього, нормандський формат, так само як і наступні за ним «мінські договорняки» для Путіна – це ще і спосіб відходу від міжнародної кримінальної відповідальності за свої численні особливо тяжкі злочини агресії проти України. Ці формати не передбачають відповідальності за протиправні діяння агресора.

Тимчасово окуповані території вже понад 5 років інтегровані до Росії. Фактично ОРДЛО – це вже РФ

Нормандський формат – це переговори не про те. У нормандському форматі обговорюється виконання мінських домовленостей, в яких натомість йдеться про врегулювання якогось внутрішнього конфлікту на території Донецької і Луганської областей. Ні у нормандському форматі, ні в мінському не йдеться про нагальне, а саме: про виведення російських окупаційних військ з території України; про передачу ділянки державного кордону України між окупованими територіями і Росією під повний контроль української влади; про відновлення контролю і управління України над цими територіями. І це не кажучи про деокупацію тимчасово анексованого Росією Криму.

Ці формати не вирішують головні стратегічні питання, пов’язані з деокупацією тимчасово окупованих територій. Навпаки, практика роботи обговорюваних форматів показує, що чи не щомісяця Росія посилює свій окупаційний режим на тимчасово окупованих територіях. Тимчасово окуповані території у військовому, гуманітарному, інформаційному, організаційному та в економічному плані вже понад 5 років інтегровані до Росії. Фактично ОРДЛО – це вже РФ.

У ситуації протиріч між бажаннями Путіна відновити російську імперію зла і Зеленського про те, що Україна не відмовиться від своєї місії служити прикладом демократії для пострадянських країн, шляхом телефонних переговорів один на один навряд чи можна домогтися більшого.

Висновок такий: нормандський та мінські формати відвертають Україну від вирішення питань деокупації тимчасово окупованих територій, їх безальтернативність, не наближає, а віддаляє момент деокупації і, навпаки, постійно підсилює окупацію з боку Росії. Ці формати в інтересах країни-агресора.

– Як у такій ситуації повинен вчинити Володимир Зеленський?

– Володимиру Зеленському слід реалізовувати двовекторну зовнішню політику. Для вирішення локальних питань обміну українських заручників, які перебували на тимчасово окупованих територіях, на колаборантів та розведення військ достатньо проведення телефонних переговорів без присутності будь-яких інших осіб у форматі один на один Зеленський-Путін. Розглянуті вище локальні питання поки ще можливо вирішувати в телефонному переговорному форматі.

Водночас для подолання наслідків російської агресії, відновлення суверенітету і територіальної цілісності країни, Володимиру Зеленському слід було б налагодити конструктивну взаємодію з керівництвом країн-гарантів за будапештським меморандумом і на основі цього багатостороннього міжнародного договору про гарантії для України приступити до розробки стратегії з деокупації всіх тимчасово окупованих Росією українських територій.

Будь-який формат, предметами обговорення якого не є питання відновлення режиму нерозповсюдження ядерної зброї, норм міжнародного права, суверенітету і територіальної цілісності країни, буде для України деструктивним.

Дмитро Сінченко, ГО «Асоціація політичних наук»:

«Все залежить від того, що саме вкладати в це поняття. Якщо розуміти цю «формулу» так, як її розуміють у Кремлі, тобто проведення виборів на території окупованого Донбасу без виведення російських збройних формувань та без контролю за державним кордоном з боку України, з подальшою амністією російських терористів та колаборантів і наданням особливого статусу цим територіям, то так – це абсолютна капітуляція. Якщо розуміти її так, як її розуміють у Києві, тобто проведення виборів після виведення російських військ та взяття контролю над кордоном – то це лише часткова капітуляція, на яку в Кремлі не підуть. Але у будь-якому разі і у будь-якому форматі це не може бути вирішенням нашої проблеми. Адже наша проблема не в тому, що на Донбасі хтось у когось стріляє. Наша проблема у тому, що Росія хоче нас знищити. Якщо одна сторона хоче вижити, а інша – її знищити, то простір для компромісів, як бачимо, не великий.

Єдиною нашою метою повинна бути перемога

Щоб не потрапити у російські пастки, нам необхідно усвідомити просту істину – будь-яка війна може завершитись лише перемогою однієї зі сторін. Без цього жоден мир не можливий. Тому Україна не може ставити собі за мету досягнення миру – це абсолютно хибна стратегія. Єдиною нашою метою повинна бути перемога. Саме перемога у війні може і буде єдиною гарантією стабільного миру. А як перемогти державу, яка має багатократну перевагу в озброєнні, в економіці, в живій силі? Хтось вважає, що це неможливо, однак це не так. Історія повна прикладів вражаючих перемог над великими і потужними ворогами, зокрема і українська. Тому керівники України, якщо вони мають на меті зберегти незалежну державу і далі нею керувати, мають ставити собі за мету саме перемогу і думати над тим, як її здобути. Один із варіантів нещодавно був запропонований українським послом у Сербії Олександром Александровичем, і я його цілком підтримую – світ має поставити за кінцеву мету розвал Росії».

Андрій Мартинов, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАНУ:

«Формула Штайнмайєра» була невдалою спробою міністра закордонних справ ФРН Франка-Вальтера Штайнмайєра (з лютого 2017 року – президент ФРН) активізувати «мінський мирний процес». Власне, сама «формула» була висунута після невдалого саміту у нормандському форматі 2016 року, коли вимога проведення виборів на території ОРДЛО без виведення російських найманців та виходу українських військ на кордон із Росією у північно-східних районах Донецької і Луганської областей була відкинута українською стороною.

За суттю «формула Штайнмайєра» у її початковому вигляді є гібридною спробою імплементації мінських угод

Штайнмайєр пропонував провести вибори на цих територіях до взяття українськими прикордонниками під свій контроль всієї протяжності кордону з РФ. Вибори мали відбуватися під «контролем спостерігачів ОБСЄ», з можливим допущенням українських політичних партій, але під фактичним контролем «народних міліцій ДНР і ЛНР». Тобто за суттю «формула Штайнмайєра» у її початковому вигляді є гібридною спробою імплементації мінських угод. Тоді це був формат компромісу – прийнятний для Кремля. Адже безумовна «здача Донбасу» делегітимізує Путіна в очах його цільового «національно-патріотичного електорату». Після початку восени 2018 року процедури видачі російських паспортів мешканцям ОРДЛО виникли додаткові проблеми із ідентифікацією потенційних виборців на цих територіях. Адже українське законодавство не передбачає голосування навіть на виборах місцевих органів влади громадян інших країн або громадян, які мають подвійне громадянство. Наполягання російської сторони на дослівному виконанні Мінських угод, без їхньої адаптації до потреб часу, виглядають як чергове заведення мирного процесу у глухий кут».

Марія Гелетій, заступник директора Українського незалежного центру політичних досліджень:

«Сама по собі «формула Штайнмайєра» не несе в собі загрози як її імплементація. Формула чи план передбачають проведення на окупованих територіях Донбасу вільних та чесних місцевих виборів за українським законодавством, в обмін на особливий статус самоуправління. Формулу попередньо підтримали Німеччина, Франція та Росія. Росія таким чином намагається легімітизувати своїх маріонеток на Донбасі. Водночас для того, щоб такі вибори відбулися, необхідно забезпечити умови для вільних і чесних виборів, які якимось чином були б легітимізованими. На сьогодні єдиним механізмом є Місія спостереження за виборами ОБСЄ/БДІПЛ, яка мала би спостерігати за такими виборами.

Щоб забезпечити всі ці умови, насамперед необхідно припинити військові дії, оскільки військові дії не забезпечують вільне волевиявлення, і ОБСЄ не зможе надіслати своїх спостерігачів у зону конфлікту. Також на території, де проводяться вибори, має бути можливість для роботи різних медіа та можливість проводити передвиборчу агітацію. Це означає, що існуючі владні структури на Донбасі не можуть перебувати при владі, а, найімовірніше, має бути утворена нейтральна тимчасова адміністрація за участі міжнародних партнерів. Росія як сторона конфлікту не може брати участь у такій адміністрації.

Питання особливого статусу також може бути не настільки дискусійним в умовах децентралізації

Звичайно, важко передбачити результат таких виборів, але у випадку виконання вищезазначених пунктів і можливості проведення передвиборчої агітації всіма зацікавленими учасниками, включно з тими, хто сьогодні перебуває у статусі тимчасово переміщених осіб, є шанс, що буде обрано якісну місцеву владу.

Питання особливого статусу також може бути не настільки дискусійним в умовах децентралізації, яка вже передбачає перенесення багатьох рішень на місця, тому, можливо, потреба в автономному статусі відпаде за відсутності потреби в цьому.

Лілія Брудницька, експерт Центру структурної політології «Вибір»:

«Реалізація «формули Штайнмайєра», безумовно, вигідна Росії, і це розуміє кожен, хто знає зміст цієї формули. РФ отримує умовно лояльні адміністративні утворення зі статусом автономних, а всі соціальні та інші виплати здійснює Україна. Тобто повториться ситуація з Кримом, коли півострів був у складі України на правах АР, фінансувався з українського бюджету, відповідно, українськими платниками податків, але населення мало проросійські настрої (які вміло підігрівалися). До чого це призвело? До так званого референдуму, результати якого світ не визнає, але й відкинути їх не може. З іншого боку, якщо це капкан Путіна, то для самого себе. Чому? Вступає чинник фінансовий. Адже саме приєднання Криму, а не міжнародні санкції, завдало відчутного удару по російській економіці. Саме через колосальні вливання у Крим довелося скорочувати соцвиплати, запускати пенсійну реформу та вимивати кошти з медичної сфери. Сателіти в ОРДЛО коштуватимуть ще дорожче, оскільки, формально не приєднані до РФ, не платитимуть Москві податків. Тому у Кремлі є різні думки щодо ОРДЛО.

Що ж до України, будь-які вибори на території ОРДЛО, навіть під наглядом ОБСЄ, стануть провальними, оскільки Київ від початку економічної блокади (яку очолив тодішній президент України Петро Порошенко) подається тамтешньою пропагандою і сприймається як ворог. Цьому сприяють заяви деяких українських політиків про «зачистки», «розборки» тощо. Тому жодна українська партія, навіть біло-блакитні, не здатна взяти там високого проценту. А це означає велику ймовірність перемоги місцевих партій та легалізацію чинного статусу квазіутворень в ОРДЛО.

Що ж до України, будь-які вибори на території ОРДЛО, стануть провальними, оскільки Київ від початку економічної блокади подається тамтешньою пропагандою і сприймається як ворог

На мою думку, треба визнати дві речі: «формула Штайнмайєра» не буде сприйнята Києвом інакше, ніж під суттєвим тиском. Ватажки ОРДЛО не визнають іншої формули, окрім «формули Штайнмайєра». Єдиним варіантом просування до миру є, якщо мати на меті дипломатичний шлях, прямі переговори з чинними керівниками ОРДЛО, чого робити не можна, оскільки це є визнання де-факто адмінстатусу ОРДЛО. Альтернатива – військовий шлях, який підтримують певні впливові кола США та в Україні. Але цього чекають в РФ, щоб дати відмашку на народне ополчення на захист братів-українців. Отже, маємо глухий кут, який посилюється тим, що Донбас 2016 року і Донбас 2019 року – ідеологічно все-таки різні Донбаси.

Вважаю, на часі все-таки формула Зеленського. Без цього зустріч у нормандському форматі буде черговою бесідою «за жізнь». Натомість зрив нормандської зустрічі матиме певні наслідки для Зеленського під час візиту до США, тому Офісу Президента нині напружити б усі ресурси.

 

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.