дивись.info

Чого чекати від скандального польського екс-міністра, який у Європарламенті відповідатиме за зв’язки з Україною

Чого чекати від скандального польського екс-міністра, який у Європарламенті відповідатиме за зв’язки з Україною
Фото з відкритих джерел.

Колишній глава МЗС Польщі Вітольд Ващиковський став головою делегації в Комітеті асоціації Україна-ЄС. Як міністр він відзначився своїми скандальними висловами щодо України в аспекті трактування історичних питань.

Зокрема стався скандал у листопаді 2017 року під час візиту Вітольда Ващаковського до Львова. Він відмовився відвідати Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» через позицію його директора, що 1918 року Польща окупувала Україну. А напередодні очільник МЗС РП заявив, що до каїни не пускатимуть українців з антипольською позицією. Серед персон нон грата опинився тодішній очільник Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Зрозуміло, що призначення Вітольда Ващаковського на посаду голови делегації в Комітеті асоціації Україна-ЄС викликав неабиякий резонанс. ІА Дивись.info з цього приводу поспілкувалася із головним редактором Мультимедійного порталу українців Польщі PROstir.pl Ігор Ісаєв.

– Чого Україні слід чекати від призначення Вітольда Ващиковського?

– По-перше, слід зазначити, що Україні ще відносно пощастило, здається. Бо, наприклад, головою делегації Європарламенту для Росії призначили Ришарда Чарнецького. Він екстравагантний політик і славиться своїми дуже різкими заявами. Ващиковський все-таки, незважаючи на те, що в останні роки перебування на посаді міністра закордонних справ Польщі, досить сильно критикував Україну щодо історичної політики, таких різких заяв як Чарнецький не робив. Тобто були значно гірші політики, які сьогодні представляють Польщу у Європарламенті.

Як я вже сказав, Ващиковський дуже багато говорив про історичну політику. І саме таким знаком оклику він завершував 2018 року свою каденцію на посаді міністра закордонних справ. Один з його останніх візитів був до Львова, куди Ващиковський приїхав так наче до свого рідного міста, роблячи різкі заяви, зокрема на Личаківському цвинтарі. До речі, у Польщі його дуже критикували через це. Але я слідкував за Ващиковським ще до того, як він став міністром закордонним справ, і що він говорив про Україну під час Майдану. Можу сказати, що для нього було так: історичні справи – це одне, а підтримка України, яка бореться з Росією – інше. Він підтримував Україну під час Майдану і, мені здається, що черговий плюс, який можна у цьому побачити, він досить однозначно висловлювався щодо України, яка бореться з Росією. Він завжди був на боці України і ніколи цієї думки не змінював.

Крім того, мені здається, що навіть той факт, що Ващиковський перестав бути міністром закордонних справ Польщі, а натомість став головою делегації асоціації ЄС-Україна – це досить добрий вибір. Його заяви про історію мотивувала внутрішня польська політика. Натомість, працюючи у Брюсселі та Страсбургу, він, мені здається, дещо втихомириться і європейська кар’єра йому допоможе бути виразнішим на тему сьогоднішньої ситуації в Україні. Це позитив.

Крім того, згадана комісія жодної важливої ролі не відіграє. Її головна роль – це робити заяви. Так, вона присутня у медіапросторі, але не має впливу на законодавство тощо.

Водночас, якщо подивитися на попередній склад, то там засідає Андреа Бочкор, яка увійшла і в теперішню комісію. Андреа Бочкор живе на Закарпатті і є угоркою. Обирають її від угорських правих, які, як відомо, не дуже прихильні до України. Крім того, у цій комісії є громадяни Кіпру, які, найімовірніше, мають дуже цікаві зв’язки з Україною. У минулій каденції обличчям цієї комісії були, на мою думку, дуже відважні постаті – Ребека Гармс, вона була інтелектуальним двигуном цієї комісії, та Міхал Боні – євродепутат від Польщі. Він теж дуже багато зробив на підтримку України. Їхня публічна активність не виникала з того, що вони засідали у цій комісії, вони робили дуже багато для України на багатьох фронтах. Вони, власне, увійшли до цієї комісії після того, як працювали задля України, а не навпаки. Зараз Ребека Гармс не увійшла до цієї комісії, а Міхал Боні не був обраний до Європарламенту. Людей з глибоким розумінням того, що відбувається в Україні, глибокими знаннями і контактами з різними українськими середовищами у цій комісії значно менше. Власне, у цьому полягає проблема.

– Чи є шанс, що позиція Ващаковського буде більш проукраїнською, ніж це було у часи його перебування на посаді міністра закордонних справ Польщі?

– Важко сказати. Це ніби ворожіння на кавовій гущі. Мені здається, він стане досить посереднім головою комісії через те, що він буде метатися. У нього справді є бачення підтримки України, яка бореться з Росією – це з одного боку. Але з іншого, він обирався до Європаламенту за списками партії «Право і справедливість». Отже, він буде розриватися між тим, що відбувається у нього на Батьківщині, де здійснюється тиск на Україну в історичних питаннях, і тим, що в Європарламенті треба буде відстоювати проукраїнську позицію. Крім того, не варто забувати, що у партії «Право і справедливість» та у європейських органів є дуже великий конфлікт. Це, до речі, третій чинник, який буде впливати на те, як Ващиковський поводитиметься у цій комісії – між Брюсселем, де він працює, і його рідною партією є великий конфлікт. Тому Ващаківському буде важко обирати, перебуваючи на межі цього конфлікту. Незабаром у Польщі відбудуться вибори і, найочевидніше, цей конфлікт буде посилюватися. Водночас те, що Ващаковський буде далі від Варшави, теж мати вплив, що він менше говоритиме про історію, натомість більше про Україну, яка бореться з Росією. Це парадокс, що партія «Право і справедливість» відстоює обидва чинники – критикувати Україну через історію і говорити про підтримку у боротьбі з Кремлем. У потрібних моментах вони акцентують то на одному, то на іншому.

– Пане Ігоре, Вам не здається, що напруга між Україною і Польщею щодо історичних питань після зміни влади у Києві спаде, зокрема у зв’язку з тим, що Володимир В’ятрович пішов у відставку?

– Мабуть. До речі, те, що в Україні то голосніше говорять про історичні питання, то ці розмови приглушують – це не тільки український маятник. Таке ж відбувається й у Польщі. Українська і польська політики дуже у цьому подібні. Залежно від того, хто виграє вибори, ті чи інші речі стають більш чи менш важливими. Є питання в тому, що зараз трохи інша ситуація, ніж після приходу до влади Януковича, який змінив Ющенка. Зараз ці історичні питання в Україні просто так не вигасиш. Це видно було під час відставки В’ятровича. Є дуже велика група людей, яка готова ці речі озвучувати. Крім того, якщо подивитися на розмову Зеленського і Трампа, дуже легко можна відтворити, як виглядала розмова з президентом Дудою. Після цього відразу наступили відставки Володимира В’ятровича і Славоміра Новака, а це люди, про який у Польщі говорили значно більше, ніж в Україні. Тому можна здогадатися, що це був шантаж з боку Дуди, на який Зеленський дуже швидко погодився.

Погоджуюся, що історичні питання будуть вигашуватися в Україні, але навряд чи це буде легко зробити. В Україні не все залежить від президентської партії. І це теж парадокс демократичних держав, коли одна сила здобуває абсолютну більшість, вона значно менше може контролювати, бо передусім не вистачає кадрів. А з іншого боку, через такі ексцентричні перемоги суспільство має більший вплив на те, що відбувається. І мені здається, що в Україні цей процес видно.

Оксана ДУДАР

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.