Вихователі важливі, бо не тільки вчать застібати ґудзики і шнуруватись

«Хочу маму», «Коли прийде мама?» – репетують кілька маленьких голів. Сльози горохом. Достатньо лише одній душі заплакати – починається ланцюгова реакція. Але для кожної дитинки тут знайдеться потрібне слово.

Якось я застигла у дверях. Дітей вели парами на музику. Кілька дітлахів по дорозі так слізно «співали», що, здавалось, їх ведуть не на співи, а збираються з них зварити суп.

Надія Федорівна стоїчно старалась упорядкувати шнурівку дітей, які пленталися і намагались, без пригод, зійти по сходах. Пані Євгенія замикала «журавлину» лінію, щоби бувало ніхто не зачухався і не згубився.

Після обіду Любов Михайлівна одягала їх на прогулянку – кому заправляла светра, кому ховала вуха під шапку, кому допомагала впоратись з ґудзиком, а кого пригортала ніжно до себе, щоб додати впевненості… І щодня одні і ті ж каруселі. Тоді я зрозуміла, яку титанічну працю роблять вихователі. Вони вчать дітей, на перший погляд, елементарним речам, але насправді намагаються достукатись до 30  маленьких голів.

Праця вихователів не помітна. Їх не видно за посудом із казковими героями, за паперами із морквинками, за фігурами дітей, які топчуться біля них. Зараз модно говорити, що «вчителі важливі», але чомусь ми не вміємо цінувати вихователя, який мусить подолати дев’ять кіл випробувань, поки дитинка, яка ще вчора була тільки з мамою, адаптується і буде частинкою спільноти.

Галина Іванівна Данилів працює вихователем уже 36 років, Галина Степанівна Коваль – 26. Вони змогли перетворити у садку колись сіру «тюремну» кімнату у справжній казковий дім. Де затишно і малечі, і навіть іграшкам, які тут живуть.

«Вчителі вчать дітей читати, писати, а ми вчимо жити. Ми закладаємо їм основи знань, навичок, усього, що їм допомагатиме у житті», – говорять вихователі. Вони у цьому садку вже 20 років. За гроші тут не працюватимеш, кажуть, лише за бажанням бути з дітьми. Найбільша приємність у роботі – це проста людська подяка. Чи коли дитинка підходить, цілує у щоку і каже: «Я вас люблю». Це найбільший вияв дитячої любові, заради якої годишся працювати за копійки. І, звичайно, найприємніше – коли маленькі досягають успіху, починаючи від шнурівок, ґудзиків, шапочок – закінчуючи успіхами та засвоєнням знань. Коли вони виростають і приводять сюди уже свою власну малечу.

«Вихователь має вміти повеселити, і водночас організовувати роботу. Діти мають вміти чути. Ми, до прикладу, привертаємо увагу бубонцем, дзвіночком. Вони вже знають цей звук, і розуміють, що зараз буде «по-дорослому». Педагог має бути люблячим і строгим водночас. Найперше наше завдання – зацікавити дитину ходити до садка. Ми робимо театри, проводимо ігри, діти дуже люблять музику. Навіть їжу, щоби їм смакувала, треба вміти подати «із вишенькою». Що це найсмачніша найсолодша у світі каша, прямо із печі. Найбільше дітки люблять борщ, картоплю з котлетою і, звісно, оладки, бо то для них крихітні «тортики».

І хоч робочий день починається о пів на восьму, батьки вже чекають з дітьми на виховательку у коридорі. Перезмінка працівників – о пів на другу дня, але вихователі не поспішають додому, вигадують нові підтеми для навчання, форми гри, цікавинки. Обоє вихователів вдосконалюються, вчать нові навчальні методики. На телевізорі у них посортовані папки «Все для розвитку дитини» із правилами дорожнього руху, різними навчаннями, фізкультхвилинками. На дитячих столиках у групі «Віночок» стоять кольорові корзиночки із носовичками. При вході фотогалявина із світлин, на шафках – свіжі малюнки. На стіні – корзиночки, які наповнюються відповідно до пори року.

Не всі групи такі. Але «Віночок» не був таким завжди. Усе це системна співпраця батьків, вихователів і дітей, коли усі сторони активно долучаються до того, щоби тут було кольорово і затишно.

Колись вихователі тут самі лакували паркет, оббивали стіни, щоби перетворити їх на мозаїку. Все хоче рук. У садку також.

«Ми робимо все по краплиночці. І цього не одразу помітно. Але вкінці неодмінно завжди є результат», - говорять вихователі.

Тут не тільки виховують дітей. Тут їх вчать жити. І тут ти замислюєшся, стоячи у дверях, споглядаючи на всі ці каруселі, що #Вихователі – важливі.