Андрей Шептицький 75 років потому: головні здобутки митрополита

У п'ятницю, 1 листопада, відзначають 75-ті роковини від дня смерті видатного реформатора богословської освіти та визначного політичного діяча Андрея Шептицького.У п'ятницю, 1 листопада, відзначають 75-ті роковини від дня смерті видатного реформатора богословської освіти та визначного політичного діяча Андрея Шептицького.
Сьогодні, 1 листопада, відзначають 75-ті роковини від дня смерті видатного реформатора богословської освіти та визначного політичного діяча Андрея Шептицького.
Дивись.info підготувала огляд головних здобутків митрополита, що змінили життя українців.
Шлях до Бога і політики
Майбутній митрополит народився 29 липня 1865 року у графській родині стародавнього русинського роду в селі Прилбичі Яворівського району Львівської області. При хрещенні йому дали ім'я Роман Марія Александр Шептицький.
У 28-річному віці Шептицький був висвячений, з прийняттям імені Андрей став єпископом. Відтоді поєднував службу Богові та українським національним інтересам.
2 лютого 1899 р. імператор Франц Йосиф I номінував Андрея Шептицького на Станіславського єпископа, а вже 17 грудня 1900 р. він був номінований Галицьким митрополитом. На цій посаді Шептицький залишався до кінця свого життя.
Священик може в приватному житті мати політичні погляди, але не сміє політиком бути в Церкві, - Андрей Шептицький.
Завдяки освіті, яку Шептицький здобув у Ягеллонському університеті Кракова, йому вдалося стати представником українського народу у Галицькому сеймі (де був віце-маршалком) та Віденському парламенті. Найбільшим його політичним досягненням стала у 1914 році домовленість з польською стороною про виборчу реформу, яка б збільшила політичне представництво українців у Галицькому сеймі. Здійснити її завадила війна.
Одна з центральних ідей світобачення Шептицького - зближення Східної та Західної гілок християнства. Шептицький уявляв собі унію у вигляді українського патріархату в Києві, що, був би зовсім самостійним і юрисдикційно і організаційно, визнавши примат папи.
Це стало приводом для арешту митрополита під час окупації Львова російським військом у 1914 році. Митрополит перебував на засланні у Росії до 1917 року, але й там він не припиняв своєї екуменічної діяльності. Останні два роки перед звільненням він перебував у одиночній камері, не маючи права спілкування.
Після лютневої революції митрополит вирушив до Петрограду, де організував синод Російської католицької церкви та призначив там екзарха.
Не треба Україні інших ворогів, коли самі українці українцям ворогами, що себе взаємно ненавидять і навіть не стидаються вже тої ненависти, - Андрей Шептицький.
Андрей Шептицький здійснив реформу богословської освіти, яка надала можливість готувати високоосвіченних священників. Увів у церковне богослужіння живу українську мову. Шептицький віддав багато сил освітянсько-виховній та видавничій діяльності, створив у Львові восьмикласну класичну гімназію, підтримував українське приватне шкільництво, щедро спонсорував українські культурно-просвітницькі товариства.
За його ініціативою у 1905 році був створений Львівський національний музей та – 1914 року український університет у Львові. Росія та Польща виступили категорично проти його заснування. Шептицький «розумів добре вагу українського університету не тільки для розвитку української науки, але в тодішніх політичних і міжнародних умовинах уважав його й за найпевнішу легітимацію перед світом самостійності українського народу».
З того часу, коли Андрей Шептицький очолив церкву, український національний рух на Галичині значно посилився завдяки його бурхливій діяльності. Цікаво, що Андрей Шептицький, був не тільки провідником української національної ідеї, але й палко підтримував білоруську національну ідею.
Під час Другої світової війни Андрей Шептицький захищав євреїв від винищення їх фашистами і в цілому засуджував німецьку політику на Сході. Достеменно відомо, що в роки нацистської окупації митрополит врятував життя понад 150 євреям.
1 листопада 1944 року духовний провідник церкви відійшов у вічність. Прощались із владикою тоді вже у радянському Львові. Комуністична влада не наважилась перешкодити багатолюдній похоронній процесії.