Чому пацієнти надсучасного реабілітаційного центру у Великому Любені стали його заручниками (фото, відео)

На жаль, сучасний реабілітаційний центр перетворився на в’язницю для своїх пацієнтів, бо дорога, яка веде до нього – це швидше напрямок завдовжки приблизно у 700 метрів, котрі не під силу здолати самотужки на візку чи навіть на милицях.

Великий Любінь не випадково був обраний для створення реабілітаційного центру Державної реабілітаційної установи «Центр комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю «Галичина». Тутешні сірководневі джерела були відомі ще з XVI століття, а ретельніше дослідили їх і описали львівські науковці у XVIII столітті. Уже тоді тут з’явилися перші купелі.

1820 роках стараннями Маріанни Яблоновської у Любені були збудовані купелі для заможних відпочивальників зі Львова. Курорт зазнавав руйнувань у Першу світову війну, згодом – у Другу і знову відбудований 1946 року. Основними лікувальними факторами є поєднання сприятливих кліматичних умов та великих запасів унікальних природних сірководневих вод.

Сам реабілітаційний центр розмістився на площі у чотири гектари і розрахований на 300 місць. Сучасна будівля обладнана зручними пандусами, дверима, які автоматично розсуваються, ліфтами – одне слово, усім, щоби людина з інвалідністю не відчувала жодних обмежень у пересуванні. Але так є тільки до воріт центру – за ними яма на ямі, а після дощу ще й болото по коліна. Усе це важко долати навіть цілком здоровим людям. Тож увесь світ тих, хто проходить реабілітацію, обмежений цією будівлею і двором, де вони можуть почувати себе вільними, ні від кого незалежними під час пересування.

Комунальна дорога

Хоча центр і має статус державного, дорога, яка до нього веде – комунальна, тож її будівництвом мала б займатися місцева селищна рада, однак потрібні кошти – просто не підйомне навантаження для бюджету. Тож місцева влада шукає шляхи вирішення цього непросто і такого важливого питання.

«Цього року важкими спільними зусиллями вдалося ввести в експлуатацію першу чергу реабілітаційного центру у Великому Любені. Центр як споруда є унікальним, тому що збудований за новими сучасними стандартами та вимогами. Будівництво давалося важко. Воно фактично було розпочате 2010 року. Це перша черга. Друга – передбачає будівництво бальнеології. Зараз воно призупинене, але сподіваємося, що нинішній уряд зрозуміє важливість цього центру і віднайде фінансові можливості добудови другої черги», – розповідає голова Великолюбінського ОТГ Йосиф Фабрига.

До речі, спочатку планувалося, що у рамках проведення «Євро-2012» тут буде міститися тимчасовий готель, де зможуть зупинятися гості з Європи, які прибудуть дивитися футбольні матчі до Львова. Але згодом тут все ж таки мав би міститися реабілітаційний центр. Початок російсько-української війни 2014 року вніс свої корективи. І коли внаслідок бойових дій в Україні з’явилося багато молодих людей з інвалідністю, реабілітаційний центр для ветеранів АТО, які втратили працездатність, став життєво необхідним.

Центр передбачав, що людина, яка втратила працездатність, може пройти кілька ступенів реабілітації – лікувальну, психологічну, трудову та навчальну. Тобто той, хто набув певну інвалідність, після повного курсу реабілітації набуває нові трудові навики, а значить – повноцінно повертається у суспільство, зокрема продовжувати працювати.

«Реабілітаційний центр сьогодні працює, але є велика проблема, що там перебувають люди з обмеженими фізичними можливостями, а дорога, яка туди веде, перебуває на балансі Великолюбінської селищної ради, тобто є комунальною. Вона у дуже жахливому стані. За попередні роки нам вдалося туди залучити до мільйона гривень на капітальний ремонт. Зроблено щебеневу основу і на цьому ми зупинилися, оскільки відсутні кошти у місцевому бюджеті. Є негативні відгуки від людей, які проходять лікування у цьому реабілітаційному центрі. До нас часто зверталися їхні представники. Люди з першою групою інвалідності у цьому реабілітаційному центрі як у закритій зоні і не можуть нікуди виїхати», – веде далі пан Йосиф.

У пошуках виходу Великолюбінська ОТГ звернулася із листом до голови Львівської облдержадміністрації Маркіяна Мальського щодо включення цієї дороги до переліку об’єктів на 2020 рік, які будуть будуватися або за обласні, або за державні кошти.

«Ми і раніше не раз зверталися до облдержадміністрації, але жодних позитивних зрушень так і не було. Зараз є розуміння та бачення, як вирішити цю проблему, а саме: ми декларуємо, що селищна рада готова профінансувати 50% будівництва дороги, інші 50% – з обласного бюджету. Сьогодні у нас вже є значно краща фінансова ситуація по бюджету селищної ради, тож ми можемо долучитися до такого будівництва, щоправда, не у повному обсязі, оскільки загальна вартість цієї дороги – приблизно 16-17 мільйонів гривень. Дехто запитує, чому вона така дорога, адже йдеться про протяжність усього у 700 метрів? Тому що дорога, окрім пішохідної зони, передбачає і зелену, де люди з обмеженими фізичними можливостями зможуть вільно пересуватися. Це для їхньої безпеки. Передбачаються пандуси, паркувальні зони для авто тощо. Тобто це не просто дорога, а інфраструктурний об’єкт», – пояснює Йосиф Фабрига.

І додає: «Я завжди наголошував, зокрема і під час зустрічі з обласним керівництвом, що це не є комунальна дорога селищної ради і навіть не обласного значення, а державного, тому що аналогів такого реабілітаційного центру, напевно, немає в Україні, а навіть якщо й є, то дуже мало. Тобто цією дорогою користуватимуться не тільки мешканці Львівщини. Реабілітаційний центр має статус державного закладу».

Щоби бути вільними

Реабілітаційний центр, який знаходиться по сусідству з відомим санаторієм, помітно відрізняється від старих радянських будівель здравниці. Серед працівників центру є Сергій Тітаренко, у минулому військовий льотчик, майор Збройних Сих України. 4 червня 2014 року за 4 кілометри від Слов’янська був збитий вертоліт Мі-24, на якому він був штурманом в екіпажі підполковника Валентина Цигульського. Важкопоранений Сергій вижив, але залишився прикутим до інвалідного візка. Сьогодні він працює психологом у реабілітаційному центрі і допомагає таким же бійцям, як і він, і не тільки словами, але й власним прикладом, як повернутися до нормального життя, стати повноцінним членом суспільства.

«Дорога потрібна однозначно, тому що без неї нікуди. Усім нашим пацієнтам, навіть тим, що не на візках, важко долати цю грязюку. Тобто навіть вийти за межі території досить складно. Відповідно треба щось з тим вирішувати. Бо навіть до паркової зони на візку можна дістатися лише за хорошої погоди, коли сухо. Інакше можна пересуватися або машиною, або із супроводжуючим, який тебе штовхатиме і витягуватиме з ям, – каже Сергій Тітаренко. – Забезпечення базових потреб кожної людини відбувається безпосередньо у центрі. Але постійно сидіти тут не будеш. Годують, є де відпочити і чим зайнятися, але має бути якесь соціальне життя. Тобто елементарно вийти до магазину, щоби поповнити рахунок чи купити сигарет тощо – людина повинна робити це сама. Таким чином вона самореалізовується. А самореалізація – це вершина піраміди».

Так само на необхідності побудови дороги наполягає і директор Державної реабілітаційної установи «Центр комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю «Галичина» Григорій Дунас.

«Ця дорога недобудована. Річ у тім, що п’ять років тому було прокладене полотно, зроблене корито, засипане піском та щебенем тощо, однак змінилася цінова політика, а органам місцевої влади коштів бракує. Ми звернулися до обласної держадміністрації, обласної ради. Обіцяли, що дадуть грошей, але нічого не відбулося. Враховуючи те, що реабілітаційний центр потрібно було запускати, то ми це і зробили, почали працювати. Тому кому важко, ми привозимо і відвозимо автомобілями. Звісно, це незручно. Люди з інвалідністю перебувають у центрі як у в’язниці – не можуть вийти у місто. А вони повинні мати доступ і почувати себе вільно. Тому це проблема №1 не тільки для цього реабілітаційного центру, а й для тих людей, які навіть там працюють. Моя позиція однозначна – дорогу треба робити. І ми всюди скерували листи. Але наразі особливих зрушень не відбулося», – каже Григорій Дунас.

Сьогодні у центрі на реабілітації перебуває 72 людини.

«Ми відкрилися, але не на повну потужність, оскільки зараз міняється підхід до реабілітації, програми. Згідно із 80-ою постановою, кошти виділяються безпосередньо на установу. Тепер розглядається питання, щоб ми працювали під програми, тобто заробляли гроші. Ми вже подали свій проект. Кошти будуть ходити за людиною з інвалідністю, яка може обирати місце для проходження реабілітації. Серед тих, хто сьогодні проходить реабілітацію, це і візочники, і на милицях, і з пошкодженими суглобами – вони ходять, але їм це дається дуже важко, не кажучи вже про пересування такою поганою дорогою», – зазначив пан Григорій.

Знають про проблему із доїздом до реабілітаційного центру і в Львівській облдержадміністрації і голова ЛОДА Маркіян Мальський обіцяє вирішити питання якнайшвидше.

«Мені дуже добре відома ця проблема. Ще з перших днів, коли у липні я приступив до виконання обов’язків голови Львівської обласної державної адміністрації, у мене була низка зустрічей як з учасниками АТО, так і головним лікарем центру і, відповідно, на моє ім’я надійшло звернення щодо цієї ситуації. З департаментом дорожнього господарства ми постійно працюємо над тим, яким чином можна покращити цю дорогу. Тому що справді все дуже гарно зроблено всередині, але доїзд не дає людям можливості нормально користуватися тим, що створено. Відповідно, нами буде розглянуто і внесено пропозицію у бюджет на 2020 рік, щоби конкретну цю дорогу відремонтувати і вона була відповідної якості», – сказав Маркіян Мальський.

І додав, що наразі вирішується питання, як роботи будуть фінансуватися.

«Ми вирішуємо питання щодо фінансування, адже дуже часто у таких випадках йдеться про співфінансування, але у нас також є статистичні дані щодо того, у якому стані перебуває той чи інший бюджет, і ми можемо бачити чи є достатня кількість наявних коштів у конкретному місці чи районі і, відповідно, вже від цього ми відштовхуємося», – резюмував голова ЛОДА.

Оксана ДУДАР

Фото і відео Микити ПЕЧЕНИКА