дивись.info

Як вождь заховав Голодомор від режисера: маловідомі факти про Олександра Довженка

Як вождь заховав Голодомор від режисера: маловідомі факти про Олександра Довженка

У цей день, 25 листопада, 63 роки тому пішов із життя Олександр Довженко – український кінорежисер, кінодраматург і письменник, класик світового кіно. Олександр Петрович Довженко (1894-1956), автор геніальної «Землі», прожив надзвичайно драматичне життя.

У нього було важке дитинство – народився в багатодітній селянській родині на Чернігівщині, де з чотирнадцяти дітей вижили лише двоє – він та сестра Параска. На  часи буремної юности  припав розквіт національно-визвольних змагань. Протягом 1918-1919 років воював проти більшовиків у лавах УНР.

«Слов’янство поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя і поета — Олександра Довженка» (Чарлі Чаплін).

На початку лютого 1922 року його переводять на посаду секретаря консульського відділу Торгового представництва УРСР у Німеччині.

На початок 20-их років припадають перші публікації Довженка-художника. Деякі з його карикатур були надруковані у журналі «Молот» (США). Розуміючи, що поєднувати службові обов’язки і малювання буде важко, Довженко звернувся до ЦК КП(б)У з проханням надати йому можливість зайнятися у Німеччині вивченням графіки.

Отримавши стипендію в 40 доларів від Наркомосвіти УРСР, яким тоді керували боротьбисти, він близько року навчався у приватній мистецькій школі професора-експресіоніста Віллі Геккеля, де засвоїв палітру живописного експресіонізму. Влітку 1923 року Довженка відкликали в Україну.

Декілька разів побував у полоні – у червоних та поляків. У середині 20-их років активно спілкувався з харківськими інтелектуалами, переважно літераторами, лідером яких був Микола Хвильовий. Усі вони вірили, що в «Українського ренесансу», так само як і в України, велике майбутнє. То була хоч і важка, але продуктивна доба на думки, на особистості, на таланти, на творчі осяяння.

Але зовсім скоро стало зрозуміло, що надіям українських романтиків не судилося справдитися – хвилями прокотилися Україною Голодомор і репресії. «Українське Відродження» стало «розстріляним Відродженням». Майже всі, хто оточував Довженка, були розстріляні, а ті, кого залишили живими – знищені морально. На його очах гинула не тільки світла мрія – гинула українська нація.

Дружба зі Сталіним

Відчуваючи подих у спину ідеологів майбутніх репресій, Довженко шукає порятунку. У 1934 році він опиняється у Москві. За його власними словами, він пише листа Сталіну з проханням «захистити його і допомогти творчо розвиватися». За наказом Сталіна, Довженко не міг працювати в Україні під час Голодомору. Тоді Сталін зробив Довженка своєрідним «сповідником» і часто викликав посеред ночі, щоби прогулятися по Москві й «поговорити по душах».

У 1935 році на замовлення Сталіна Довженко знімає «Аероград» – стрічку про нове місто, яке виростає серед тундри, про прекрасне та світле майбутнє чукчів. Трохи зголом – фільм «Щорс», побудований за маршрутами боїв Миколи Щорса.

Кадр з фільму “Аероград”

Прикметно, що, оплакуючи смерть Сталіна в 1953 році, Довженко писав: «Він відмітив мене». Цей священний пієтет до «вождя народів» був у Довженка до кінця днів. Щоденникові записи кінця 40-50-их років часом важко читати – через хвалебні панегірики, через таврування «бездомних космополітів», «ворогів народу». Можна сказати, що це був період цілковитого самоосліплення та самонавіювання – найтрагічніший період біографії Довженка.

Як Довженко (не) уникнув репресій

Успіхи «Щорса» давали Олександрові Довженку підстави вважати себе реабілітованим: він став депутатом, керівником Київської кіностудії та членом президії комісії з присудження Сталінської премії.

Під час війни Довженко пише сценарій «Україна в огні». Олександр Петрович збирається зробити нарівні з документальними фільмами про визволення України і художній. Розповісти про трагедію нашої країни часів війни. І раптом виявляється, що Україну знову треба приєднувати до Росії, до СРСР і робити це репресивними засобами. Деякі уривки цього сценарію з’явилися у пресі у вересні 1943 року, викликавши обурення агітпропівського керівництва. 30 січня 1944 року його викликають до Сталіна, від якого він дізнається про заборону свого фільму під приводом «антиленінізму, пораженства, ревізіонування національної політики й заохочення українського замість радянського патріотизму». Сталін, ображений на критику саме у той час, коли радянська армія виганяє ворога, не зміг вибачити Довженку завданої образи. У той же день Довженко знищує три «найкрамольніші» зошити свого щоденника, який він вів з 1939 року.

Олександр Довженко у процесі зйомок

«Написав я «Україну в огні» з огненним болем у серці і палким стражданням за Україну, що перебувала в німецьких лапах, з болючим жалем і страхом за її долю…» (О. Довженко).

Погром Довженка провели показово, щоб наочно засвідчити кінець заграванню із простими громадянами загалом і національними почуттями неросійських народів СРСР.

Наближений до Берії кінорежисер Міхаїл Чіаурелі згодом гнівно дорікав Довженку, що він, мовляв, «пожалів вождю десять метрів плівочки, жодного епізоду йому не зробив. Не захотів зобразити вождя, от і загибай тепер».

Режисера звільняють із посади художнього керівника Київської кіностудії, викреслюють зі складу всеслов’янського комітету й комітету присудження Сталінської премії, а також зі списків майбутньої Художньої ради.

Підвищення у покарання

Натомість Довженка переводять до Центральної студії кінохроніки, де він використовує свій талант монтажера та коментатора, бравши участь у створенні документальних стрічок «Битва за нашу Радянську Україну» та «Перемога на Правобережжі» (1945).

Багаторічна туга за рідною землею позначилась на моральному стані Довженка, він рветься до України, але марно, туди він має право їздити у відрядження, а ось жити має у Москві.

Кадри із к/ф “Земля”

У 1954-1955 режисер закінчує роботу над кіноповістю «Зачарована Десна», розпочату ще 1942 року, де він згадує своє дитинство. Її надрукують у журналі «Дніпро», але сценарію з неї Довженко не створить. У квітні 1956-го разом з іншими режисерами Довженко пише листа до міністра культури СРСР про нагальну необхідність технічного переоснащення кіностудій. Але вже її не дочекається. Він ще встигне повернутися до Каховки, щоб бути присутнім при затопленні земель і почати перші проби. А 25 листопада того ж року помирає на дачі під Москвою.

 

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.