дивись.info

Блиск і злидні палацу в Підгірцях: про що розказують старі мури панського маєтку (фото)

Блиск і злидні палацу в Підгірцях: про що розказують старі мури панського маєтку (фото)

Ледь не кожен любитель мандрів палацами і замками якщо не був, то точно чув про Підгірці на Бродівщині і знаменитий тамтешній замок. Але мало хто знає про ще одні Підгірці, у 10 кілометрах від Стрия, які теж можуть похвалитися своїм палацом, а ще – надзвичайним платаном.  

Коли Дафна тікала від Аполлона

Перші згадки про Підгірці датуються приблизно 1467-1468 роком, а першими власниками були, ймовірно, Петро та Івашко. Можливим наступним власником став шляхтич польського походження Михайло Верчанський. Згодом Підгірцями володіли його онуки Ян та Станіслав Бранецькі. У 1540-их роках село належало синові Станіслава Бранецького і Катерини Нагваздан, якого теж звали Станіславом.

Фундаторами місцевого костелу 1637 року були перемишльський стольник Андрій Кречовський з дружиною Анною Казановською. Вони також збудували замок. Дані про це містяться у Польському географічному словнику. Але першим відомим власником маєтку у Підгірцях був Юзеф Александр Яблоновський – польський магнат, державний діяч Корони Польської в Речі Посполитій, князь Священної Римської імперії.

Юзеф Александр Яблонський отримав Підгірці у спадок від батька Александра Яна 1732 року. Будівельні роботи зі зведення палацу розпочалися, ймовірно, за два роки, 1734-го. З листування відомо, що ім’я архітектора було Бернард. Тому деякі дослідники припускають, що це міг бути Бернард Меретин, найвищим досягненням якого був собор святого Юра у Львові.

Розкішно умебльований палац міг похвалитися бібліотекою у 1100 томів, а також галерею гетьманських портретів. Парк прикрашали скульптури античних Філомени, Діани, Лукреції, Дафни, що втікає від Аполлона, та Атласа. А ще – фільварки, стайні, фонтани. За усю цю розкіш князь виклав 200 тисяч. Вигідно одружившись вдруге, Яблоновський  докупив ще кілька маєтків, і з 1751 року майже не з’являвся у Підгірцях. Натомість нову резиденцію спорудив у Ляхівцях, куди й перевезли окремі речі з Підгірців.

Епоха Бруницьких

Після смерті Яблоновського 1777 року палац довго не мав постійного власника, аж 1815 року він перейшов до рук барона Юзефа Бруницького. У Підгірцях народилися діти Юзефа Бруницького і Терези Кароліни фон Шмід, доньки цісарсько-королівського губерніального радника і крайсгауптмана в Золочеві – Альберт, Юзеф, Еміль, Гелена, Альбіна та Юліан Карл. Саме наймолодшому у спадок перейшов палац, а згодом його синові – Юліану Мар’яну Бруницькому, майбутньому відомому натуралістові.

1892 року Юліан Бруницький спочатку у Стрілкові, а згодом у Підгірцях заклав розсадник декоративних дерев, кущів та квітів, площею 55 гектарів. Вважається, що Бруницький був серед перших, хто почав культивувати на Галичині картоплю.

Юліан Бруницький одружився з Івою Ромашкан і вони оселилися у Стрілкові. Та після народження синів – Юліана Якова Юзефа і Юзефа Франца Альберта – родина вирішила переїхати до Підгірців. Плани реконструкції палацу виготовив професор Державної промислової школи у Чернівцях архітектор Карл Адольф Ромшторфер.

Для перебудови маєтку використовувалася цегла власного виробництва. Будівлю відразу електрифікували, і остаточного вигляду палац набув 1895 року. Ще зі студентських років Юліан Бруницький захоплювався ентомологією, колекціонував комах та метеликів. Тож невдовзі у Підгірцях оселилася найбільша у Європі колекція метеликів, яка розмістилася на терасах.

Під час Першої світової війни палац у Підгірцях зайняла російська армія. Під час бойових дій згорів дах, у невідомому напрямку зникла колекція метеликів та бібліотека. Бруницький зміг виїхати до Відня, але під кінець життя повернувся до Підгірців, де і помер 1824 року. Похований на цвинтарі у Стрілкові.

Наступним спадкоємцем палацу став син Юліана Бруницького – Юліан Яків, доктор філософії, офіцер запасу. 1940 року розстріляний у радянському таборі в Катині.

Палац у Підгірцях, 1936 рік. Фото: kray.org.ua.

1936 року в одному з польських журналів з’явилася стаття про палац у Підгірцях, з якої відомо, що єдиною мешканкою покинутого маєтку залишалася баронеса Іва Бруницька. Про колишню розкіш нагадував лише салон у стилі бідермаєр – східні дивани, барокові крісла і воскові мініатюри. Але під час Другої світової війни зникло і це, зрештою як і сліди самої баронеси, котра щезла і невідому напрямі. Дехто стверджував, що власниця виїхала до Польщі, хтось говорив про Заліщики, але, ймовірно, вона свої останні дні провела в одній з радянських катівень.

Інтернат, сільрада, рибкомбінат…

Палац потроху занепадав, але ще довгий час окрасою маєтку залишався дендропарк, де росли секвої, канадський дуб, магнолії кількох видів тощо. Нині від них ані сліду не залишилося, а про колишню могутність нагадує грабова алея та гігантський п’ятиствольний платан, за твердженнями сучасних дослідників, найбільший у Європі.

Та найгірші дні палацу були ще попереду. Спочатку тут оселилася школа-інтернат, згодом школа-інтернат для дітей з вадами зору. Але у 70-их роках заклад переїхав до нового приміщення, зведеного поруч. Натомість палац облюбувала сільська рада, та і вона тут затрималася ненадовго. Новим господарем став облрибкомбінат. Саме діяльність останнього завдала чималої шкоди будівлі. У підвалі підприємство збудувало каскадні басейни, де вирощувало мальків коропа. Вплив вологи був руйнівним.

Потім палац перейшов у приватні руки, що, як з’ясувалося, зруйнувало його ще більше. Серед місцевих ширяться чутки, що тодішній власник купив маєток у надії, що десь там сховані панські скарби. Але реальність така, що палац знову викупили. Нині офіційно його власниками є троє осіб і створена громадська організація «Центр розвитку краю», яка й опікується будівлею.

Палац оживає

Сьогодні тут тривають роботи, але вони швидше ремонтні, аніж реставраційні – нове перекриття даху, металопластикові вікна і бічні конструкція, стяжки на стінах.

«Попередній власник довів палац до повної руйнації. Він його придбав з дахом, вікнами, опаленням, водопостачанням та навіть телефонною лінією і належав він йому 10 років. Коли його викупили ми, то дах був у підвалі. Перекриття між поверхами не було. Де було підвальне приміщення, невідомо, тому що вся задня частина палацу була засипана. Усередині росли дерева», – розповідає Світлана Берник.

Зараз помалу палац оживає. Коли його придбали, то стіни розходилися на півметра.

«Намагаємося максимально зберегти автентичний вигляд. Але є проблема, бо якщо зовнішній вигляд можна відтворити за фото, то уявлення, як палац виглядав всередині, жодного. Що це був за стиль? Відомо, що палац був найкрасивішим за часів Яблоновських. Є троє співвласників, які взяли на себе місію відновлення палацу. Але легше збудувати нове, ніж реставрувати старе. Перший поверх буде музейний. Ми відновлюємо все, що було замуроване, засипане, перероблене. Маємо старі плани будівель 1895 року. Перший поверх і підвал виглядатимуть так, як було раніше. Наразі робиться підвал», – каже пані Світлана.

Наразі палац ще мало нагадує колишні панські маєтки з розкішним парком. Осіння холоднеча зірвала з дерев останнє листя, яке суцільною ковдрою накрило змерзлу землю. І тільки старий платан, мабуть, пам’ятає усе та усіх, хто приходив сюди, а потім зникав назавжди.

Оксана ДУДАР

Фото Христини ГОГОЛЬ

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.