У Львівському музеї історії релігії відкрилася виставка “Battle of memories: міфи і реалії радянської доби».

Впродовж місяця у Львові можна перенестися у «машині часу» на 40-50 років назад,  потрапивши в атмосферу «розвинутого соціалізму».

У Музеї історії релігії вже зараз можна  побачити десятки експонатів епохи правління генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва. При цьому виставка не викликає лише почуття ностальгії за минулим, бо показує й інший бік дійсності – переслідування інакомислячих, відверту убогість радянського побуту, а також костюми «афганців» та «чорнобильців».

Директор музею Орест Малиць не приховує, що спочатку поставився до ідеї такої виставки у Львові дещо скептично.

«Перше, що пригадалося – це анекдоти про «дорогого Леоніда Ілліча», дитячі спогади про  піонерський галстук, про цю дійсність. Тому перше враження буле іронічне. Але коли я дізнався, як цей проект народжувався, скільки дискусій було навколо нього, які контраверсійні думки були, я зрозумів, що не все так просто. Бо ця дійсність, якщо не брати до уваги  бравурної картинки, яка офіційно подавалася – була страшною. Крок вліво, крок вправо від цієї комуністичної парадигми, і людина опинялася на маргінесі. Пам’ятаємо про дисидентів, які  могли працювати лише кочегарами або в інших подібних місцях, – каже директор музею. – Цей проект актуальний сьогодні тим, що повертає старше покоління на 40-50 років назад і дозволяє побачити цю епоху молодшому поколінню, яка знає цей період хіба з книжок, хронік та розповідей.  Це історія радянського тоталітарного режиму того періоду, коли СРСР очолював генеральний секретар Центрального Комітету Комуністичної партії Радянського Союзу Леонід  Брежнєв. Виставка побудована на експонатах радянської доби. З іншого боку можна побачити свідчення того, що пропаганда в тоталітарному суспільстві намагалася позбавити людину інформації про те, що в країні відбувається щось інше, що  людина, яка  намагається думати не так, як говорить офіційна пропаганда, не так, як пише преса, опинялася в дуже жорстких лещатах режиму. Це виставка про свободу, про вибір, про те як  жило наше суспільство 40-50 років тому».

Можливість наочно показати побут радянської доби з’явилася завдяки співпраці львівського музею із музеєм історії міста Кам’янське.

Місцевий музей наприкінці 80-их років минулого століття став володарем унікальної колекції – особистих подарунків колишнього генсека Компартії, адже саме з Кам’янського, яке за часів СРСР мала назву Дніпродзержиинськ, походив Леонід Брежнєв.

«Цей проект особливо актуальний зараз, коли триває інформаційна війна. Він має стати пересторогою тим, хто намагається спекулювати на історичній свідомості та пам’яті. Ми йшли до цієї теми ще з кінця 80-их років, коли до музею надійшла колекція подарунків Брежнєву, а це майже 600 предметів декоративно-прикладного мистецтва – живопис, графіка, скульптура, і ми почали їздити з виставкою, яка називалася «лічно Лєоніду Іллічу». А потім ми створили стаціонарну експозицію», – розповідає директорка музею у Кам’янському Наталія Буланова.

Вона розповідає, що мета проекту – показати повсякденне життя радянської людини в період Брежнєва на противагу тій лакованій картинці, яку намагалася створювати пропаганда.

«Виставка побудована на протилежностях між декларованими гаслами, такими як «СССР – оплот міра», «Всьо для блага народа», – своєрідними мемами, які продукувалися за часів Брєжнєва, і реальним життям радянських людей. Якщо говорилося про «оплот міра», то насправді СРСР розбудовувалася, як ядерна держава, навіть у Дніпродзержинську, як тоді називалося наше місто, виготовляли ядерне паливо, знищивши старовинне козацьке село Тритузне, і сьогодні ми маємо на теренах нашого міста такий собі міні-Чорнобиль, де зберігається дуже багато відходів від виробництва цього ядерного палива.

Якщо ми говоримо про гасло «Всьо для блага чєловєка», то ми показуємо рішення партії і розкриваємо повсякденне життя людей  – подивіться на оцей кухонний інтер’єр, який у когось, можливо, і  викличе ностальгію та бажання поринути в цей час, але тоді існували і великі проблеми, бо це був час дефіциту найнеобхідніших товарів, коли все треба було «діставати». Молодше  покоління, можливо, і взагалі не знає значення таких слів, як «дефіцит», «дістати». Тобто ми,  ніяким чином не образивши людей старшого покоління, які звісно ностальгують за цим періодом, це зрозуміло, бо це час їхньої молодості, намагалися розкрити природу тоталітарної держави. Люди старшого покоління, які приходили на нашу виставку у Києві, замислювалися  над тим, як насправді вони жили в той період. Ми ніяким чином не намагалися нав’язати свою думку, але така експозиція формулювала своєрідне ставлення до періоду Брежнєва, що це було суспільство пізнього тоталітаризму, коли вже не потрібні були такі репресії, як за часів Сталіна, коли людей розстрілювали. Потрібно було тільки залякати, суспільство вже було «відшліфоване», і процеси над дисидентами, які тут показані, де обличчя виглядають з тюремного віконечка, свідчать про те, що існували люди, які боролися за справжню свободу в тоталітарному суспільстві», – розповідає Наталія Буланова.

За словами Ореста Малиця, виставка спонукає до роздумів.

«Хтось відчує ностальгію, хтось цікавість, хтось побачить речі, які ще в нього вдома є, і вони будуть показані в зовсім іншому світлі. Нам потрібне  вдумливе ставлення до радянської  спадщини, намагання через неї подивитися на наше життя і робити з цього спокійні,  врівноважені висновки», – каже Орест Малиць.

Виставка триватиме впродовж місяця, у музеї обіцяють кураторські екскурсії.

«Це, на жаль, не буде щодня, бо пані Наталія не зможе перебувати постійно у Львові. Слідкуйте за нашим повідомленнями у соцмережах, але думаю, що таку кураторську екскурсію ми зможемо організувати для всіх охочих. Крім цього, наші науковці зможуть все роз’яснити і показати» – підсумовує Орест Малиць.

Володимир ГАЛЕЧИК

Фото Микити ПЕЧЕНИКА

 

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.