дивись.info

Їхали до Чорнобиля в товарних вагонах, спали на брезенті, – ліквідатор аварії на ЧАЕС

Їхали до Чорнобиля в товарних вагонах, спали на брезенті, – ліквідатор аварії на ЧАЕС

Сьогодні, 14 грудня, в Україні відзначають День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Серед них був львів’янин Всеволод Смеречинський, який близько 28 років очолював ЛОО «Союз Чорнобиль України».

Фото з Fb.

– Пане Всеволоде, чи пам’ятаєте Ви той день, коли вирушили у зону відчуження?

– Я навіть не знав, що сталася аварія на Чорнобильській АЕС, бо був заклопотаний іншими проблемами – моя дружина була вагітна. Постійно були якісь свої проблеми. Пам’ятаю, це було 7 травня, на День радіо. Ми збиралися того вечора йти у кіно, але я прийшов стомлений з роботи і кажу: «Я змучений. Давай сьогодні в кіно не підемо». Я був у кімнаті і раптом дзвінок у двері. Це десь було приблизно о восьмій – пів на дев’яту вечора. Дружина пішла відчиняти двері. На порозі стояв хлопець, він запитав: «А Всеволод дома?» Дружина подумала, що то, можливо, якийсь знайомий чи колега. Я вийшов він каже, що з військкомату і вручив повістку. О 10 годині вечора треба було прибути до Ленінського (сьогодні Галицького – ред.) військкомату. Мені недалеко, хвилин 15 йти, тож о 10 вже був на місці. Ніяких речей з собою не взяв, бо навіть у голову не прийшло, що все так серйозно. Приходжу, а мене питають, де речі? Мовляв забирають мене на збори. Питаю, які збори, а мені у відповідь: «Там дізнаєшся». Дозволили піти додому і зібратися. За годину я повернувся.

Підігнали товарні вагони, техніку завантажили на відкриті залізничні платформи, машини закріпили. А нас усіх посадили у звичайні товарні вагони, в яких перевозили вугілля

Там вже була маса народу – десь чоловік 300 і десь о пів на першу нас посадили в автобуси і повезли до Самбора. Приїхали десь о другій ночі, спати не було де. Перевдягнулися у військову форму. Було досить прохолодно. На другу ніч ми переночували і нам сказали, що ввечері будемо від’їжджати до Чорнобиля. Підійшла вечірня година, підігнали товарні вагони, техніку завантажили на відкриті залізничні платформи, машини закріпили. А нас усіх посадили у звичайні товарні вагони, в яких перевозили вугілля. Питаємося, як спати? «А ось тут, на підлозі!» – кажуть. Застелили брезентом підлогу і полягали. Ліг один ряд, за ним другий, третій і так десь дев’ять рядів. Голова була на чоботах того, хто був у попередньому ряду. Так і їхали до Чорнобиля, накрившись брезентом. Щоби розбити у зоні табір, шукали, де менша радіація. Так я потрапив у Чорнобиль.

– А яку роботу Вам довелося там виконувати?

– Я був офіцером, командиром взводу. В основному проводили дезактивацію будівель. Працювали у селах – мили хати, ферми, лікарні, поліклініки, якісь відомчі будівлі. Старалися змити радіацію, бо всі вважали, що ми почистимо будинки і люди повернуться туди жити. Але цього не сталося, тому що те, що ми відмили, за кілька днів знову вкривалося радіацією. Легко піднімалася пилюка, а вітер усе розносив.

– Скільки часу ви були у зоні?

– З 9 травня по 6 липня.

– Пане Всеволоде, чи бачили ви нашумілий серіал «Чорнобиль»? Які Ваші враження від фільму?

– У принципі схоже. Там мало показували те, що робили ми. У фільмі показали місто, людські стосунки, станцію і момент вибуху. А роботу ліквідаторів показано мало. Але те, що показували, дійсно було так. До того ж фільм художній і не можна вимагати стовідсоткову точність. Втім мені фільм сподобався.

Коли ми в’їжджали у села, які були виселені, щоби помити будинки, глушили двигуни машин, довкола стояла гробова тиша

– Скажіть, а що Вам найбільше запам’яталося з того, що довелося бачити у Чорнобилі?

– Найбільше запам’яталася могильна тиша. Коли ми в’їжджали у села, які були виселені, щоби помити будинки, глушили двигуни машин, довкола стояла гробова тиша. Такого ніколи не було. Десь корови ревуть, там десь свині, кури, собаки гавкають чи пташки щебечуть. А тут нічого – мертва тиша, жодного звуку.

Ви багато років очолювали Львівську обласну організацію «Союз Чорнобиль Україна». З якими проблемами доводилося найчастіше стикатися?

– Питання було одне – недостатнє фінансування, з чого і випливали усі наступні проблеми. Хоч і був прийнятий закон, в якому були розписані усі наші пільги (втім це не пільги, а компенсація за втрату здоров’я), фінансування було у 20-30 разів менше від потреби. Щось недофінансоване,  комусь медикаменти треба, комусь операцію. А про квартири й годі говорити. У законі було написано, а насправді все застрягло у мертвій точці. Помешкання майже ніхто не отримував. Зараз нічого не змінилося, навіть ходять чутки, що у чорнобильці заберуть і ті пільги, які є. Маємо те, що маємо.

– А ситуація з фінансуванням завжди була такою?

– Найкраща ситуація складалася, коли було Міністерство Чорнобиля. Його очолювала людина, яка працювала на Чорнобильській АЕС і знала все зсередини, що таке робота ліквідатора. Тоді фінансування було десь на рівні 30% від потреби. А в інший час – це було 10%, 8 чи 5.

– Чому Ви відійшли від громадської роботи?

– За станом здоров’я. Майже 28 років я очолював організацію з моменту її заснування. Колись треба було піти. Зі здоров’ям завжди було недобре, а зараз погіршується. Треба хоч трохи відпочити.

– Щоб могло змінити ситуацію?

– Усього лише потрібно виконати закон – те, що у ньому прописано. Було дуже багато порушень, пов’язаних у цим законом. Закон є, але він не працює. Тим паче ми бачимо, як багато інших проблем є у нашому суспільстві.

– Скільки сьогодні на Львівщині є чорнобильців?

– Десь приблизно шість тисяч, хоча свого часу було тисяч вісімнадцять.

Розмовляла Оксана ДУДАР

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.