дивись.info

Позивний «Німец»: як з ресторатора стати «королівським піхотинцем»

Позивний «Німец»: як з ресторатора стати «королівським піхотинцем»

Сержанту Едуарду Крохмалюку – 53, у 49-ть він покинув ресторанний бізнес і зі зброєю у руках пішов захищати Батьківщину. Сьогодні він старшина 6 роти другого батальйону 24-ої окремої механізованої бригади імені Короля Данила Галицького.

Недалеко від військової частини у Яворові знаходяться так звані казарми покращеного типу. В одному з таких гуртожитків Едуард відповідальний за другий поверх.

«Це кухня, де хлопці готують собі сніданок, обід, вечерю. Плити індукційні. У кожній кімнаті є бойлери, два туалети, душова, холодильник. Це те, чого ми бажали і чого очікували в Збройних Силах України. Це відзначили другий батальйон і особливо нашу шосту роту, тому що маємо найкращі показники не тільки з бойової підготовки. Відзначили саме таким чином, надавши найбільше місць для проживання найкращим бійцям, – наче веде екскурсію, розповідає Едуард Крохмалюк. – На першому поверсі знаходиться три пральних машини і дві сушарки. Тобто у середньому за три години форма чи робочий одяг повністю чисті і сухі. У дівчат є окремий гуртожиток».

В одному з приміщень кілька військовослужбовців. Едуард пояснює далі, що кімнати формують за екіпажами. Ніхто не перевіряє тумбочок, як це було раніше в армії, яка зберігала радянські традиції. Бійці можуть безперешкодно залишати гуртожиток, якщо вони не на службі. Єдина умова – прибути вчасно у випадку тривоги.

Є ще одна відмінність – у багатьох бійців бороди, чого не можна було й уявити в армії зразка до 2014 року. Є борода й в Едуарда Крохмалюка.

«О, у мене ще довша була», – дістає Едуард з кишені смартфон, щоби показати фото з довгою розкішною бородою.

«У вас часом позивний був не Бен Ладен?» – пожартував хтось.

«Ні, мій позивний був Німец. Саме Німец, а не Німець», – пояснює сержант.

У кожного бійця як і в його позивного своя історія. Таку ж історію має позивний Німец. Едуард дев’ять років прожив у Німеччині. Уродженець Буковини поїхав шукати щастя до Берліна, де починав з миття посуду в ресторані, а дійшов до керівника закладу. 2004 року повернуся до Києва, щоби вже у столиці стати директором ресторану.

Таким було життя до війни, а 2015 воно радикально змінилося.

«Я служу з четвертої хвилі мобілізації. Контрактник, продовжую контракт і збираюся далі продовжувати», – пояснює Едуард.

На запитання, чому він вирішив піти на фронт, відповідає, що це одночасно коротка і довга історія.

«Так трапилося, що мої діти за кордоном. Я намагався, щоб вони отримали вищу освіту. Син живе у Празі, а донька – в Афінах. Мають по другій вищій освіті, вже європейській. Там вони і залишилися. А я пішов захистити свою землю, державу, щоби дітям було куди повернутися. У нормальному житті я займався ресторанним бізнесом. Якщо ви чули про «Патріот» у Львові, на вулиці Дорошенка, то там я працював. До того працював у Києві. Під час Майдану допомагав їжею, речами, але коли 2014-го почалася війна, зрозумів, що цього мало. Тоді залишив ресторанний бізнес і пішов звідти, звідки я родом, тобто з Чернівців, до війська – добровольцем у четверту хвилю. У третю, на жаль, не встиг», – розповідає Едуард.

У 2015 році починав саме з цієї роти як номер обслуги. «Придурку подай патрони, – сміється Едуард. –  Завершив старшиною. Не завершив, продовжую».

Сержант Крохмалюк зізнається, що жодної миті не шкодував, коли покинув бізнес і пішов до війська.

«Ні грама не шкодую. Я в армії такий же самодостатній, яким був і в ресторанному бізнесі. Хочу сказати, що завдяки таким як Тарас, Назар (сержант показує на хлопців, які увесь цей час тихо слухали розповідь – ред.) наша держава захищена. Адже, крім того, що є особисті проблеми, є проблеми країни і їх треба загалом вирішувати. А це вже наша справа, чоловіча. І це просто треба розуміти», – завершив свою розповідь Едуард Крохмалюк.

Оксана ДУДАР

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.