Великий обмін полоненими: що думає про це українська громадськість

Аби відбувся такий обмін, з-під варти звільнили колишніх бійців підрозділу «Беркут», яких звинувачують у масових розстрілах під час Революції Гідності. 28 грудня Апеляційний суд Києва змінив запобіжний захід п'яти обвинуваченим у розстрілах на Майдані ексберкутівцям на особисте зобов'язання. Наступного дня їх було передано представникам «ДНР» у рамках обміну полоненими.

Думки українців стосовно такого обміну розходиться. Ми зібрали те, що пишуть експерти і громадські діячі про вчорашні події.

Звільнення колишніх беркутвіців прокоментували в Українському інституті національної пам’яті.

«Пам'ять про Революцію Гідності – фундамент, на який має спиратися Україна у війні за свободу. Вона робить нас сильнішими й встановлює ціннісні орієнтири. Саме тому ворог цілить у неї.

Очікування справедливості – ключове у творенні демократичної правової держави. Покарання винних у розстрілах мирних протестувальників – те, що ми очікуємо вже 6 років.

Гідність не знає компромісів», – йдеться у заяві.

Українська публіцистка Оксана Забужко у соцмережі написала, що вбивця, звільнений без суду, – це запрошення до нових убивств. Саме такої думки вона про вчорашній обмін.

«Усвідомлення цінности людського життя з'являється в людстві там і тоді, де з'являється табу на вбивство. Навіть в архаїчному родоплемінному соціумі за вбивство належиться суд не тільки тому, що родичі жертви жадають помсти, – а насамперед тому, що таким чином суспільство демонструє всім сущим і прийдешнім, що воно «свідоме цінности людського життя»: свідоме того, що «кров людська – не водиця, проливати не годиться» (с) (і кожен цивілізований народ має в своїй мові збережені аналоги цій формулі.)

Вбивця ж, звільнений без суду, – ознака домінування зовсім інших цінностей, відверте рекрутське запрошення для нових охочих: «Убивайте, шлях вільний!» (в нашому випадку - «За х@хлов ничего не будет!»)

(Ба більше – тепер пролита вбивцями кров ляже своїм тягарем ще й на тих, кого буде звільнено коштом їхнього непокарання: така-от класично-мафіозна «пов'язка кров'ю». Тому що карма, як відомо, – сука, а кров – таки не водиця, і за переступ «основного закону метафізики» обов'язково приходить відплата, рано чи пізно. «Вимінюючи» в терориста наловлених бранців на непокараних злочинців, злочин тим самим аж ніяк не анулюють – це фізично неможливо! – а тільки «розмазують» на більшу кількість народу: переводять невинних - у мимовільні співучасники.)

Ну а все разом – це акт колективного, всією країною, ставання навколішки перед державою-терористом, схиляння голови і покірне визнання ГУЛАГівського принципу: «Кто сильный, тот и прав». Welcome to hell.

Тому те, що відбувається зараз – це фактично плебісцит: поділ на тих, хто згоден на ГУЛАГ, бо сподівається влаштуватись при кухні, – і тих, хто каже: «Ні, покидьки, йдіть туди самі».

Ось так усе насправді просто. І середини тут - ні, немає...», - написала Забужко.

Колишній політв’язень Олег Сенцов також прокоментував на своїй сторінці у Facebook обмін полоненими між Україною та ОРДЛО.

«Україна віддасть справжніх вбивць: російських найманців, харківських терористів та п’ятьох беркутовців. І справа не тільки в тому, що в нас майже не залишається цього «чоловічого обмінного фонду» (дуже цинічний та практичний вираз) і для нового повернення своїх заручників, український уряд буде вимушений надалі торгувати інтересами країни з ворогом. А у тому, що цей крок лишає нас головного – справедливості, – сказав Сенцов. Він додав, – За цю справедливість ми стояли на Майдані та змогли перемогти. За цю справедливість ми боремося і надалі, проти окупантів: хтось поклав свої голови, хтось сидить в окопі, хтось – у в’язниці. Я дуже радий за цих хлопців та їх родини, які сьогодні мають зустрітися. Країна повинна повертати своїх героїв, але не ціною паплюження цінностей, за які ці герої билися. Бо вони не скажуть спасибі за те, що справа розстрілу людей на Майдані не була закінчена хоча б вироком винним. Що майже через шість років ми почали повертатися у ту точку, з якої все почалося. Що те, за що боролися українці, йде прахом».

Свою думку в соцмережах висловив і колишній очільник Міністерства оборони Анатолій Гриценко.

«Радість затьмарена сльозами. І брехнею. Цинічно-цнотливий Євросоюз (поширив неправду і зробив вигляд нібито) сподівається, що навіть після обміну винні у розстрілі Майдану будуть притягнуті до відповідальності (цитата): «Ми беремо до відома обмін особами, пов'язаними з трагічними подіями на Майдані в 2014 році. Ми очікуємо, що всі звинувачення будуть розслідуватися і надалі, а зацікавлені сторони забезпечать притягнення винних до відповідальності.

Нахабно-агресивна Росія (радісно послала всім свій fuck) знає точно, що нікого із звільнених убивць Майдану і терористів Київ більше переслідувати не буде (цитата): «Київ взяв на себе зобов'язання не переслідувати звільнених осіб. В рамках угоди сторони зобов'язалися завершити процедури помилування і не відновлювати переслідування осіб, що будуть звільнені. Київ гарантував «процесуальну очистку» і для тих з них, кому ще не винесено вирок суду».

Євросоюз, так само як і Росія у своїх публічних заявах залишили без коментарів той важливий і очевидний факт, що і в Мінських угодах, і в документах Нормандського формату, коли йшлося про обмін полоненими і про амністію, то малися на увазі учасники подій на території ОРДЛО, які почалися весною 2014го – і що про Беркут/убивць Майдану ще до війни, чи про терористів, які вбивали наших людей під час війни, але за межами ОРДЛО (Харків, Маріуполь, Київ...) у всіх тих «домовленостях» жодного слова немає!

Я не знаю, що тепер Зеленський зможе сказати очі-в-очі рідним загиблих на Майдані, рідним загиблих у Харкові, Маріуполі, Києві... І чи скаже він їм щось взагалі?»

Політолог Михайло Басараб пише, що росіяни навіть не віддали усіх наших військовополонених.

«Усіх на всіх» обміняти не вийшло. Відомо, що росіяни не віддали навіть усіх наших військовополонених. Їх нам точно обіцяли і мали б віддати зараз. Але чомусь здається, що це не велика проблема для української влади, яка вважає піар-хайп головним критерієм успіху своєї діяльності.

Якщо ще хтось у полоні, значить можна буде зробити ще один «обмін». А може, й не один. Більше обмінів – більше піару. А там, гляди, можна буде переконати українців, що звільнення наших полонених та заручників і є перемогою у війні з Росією. Все інше не має жодного значення. «Особливий статус» для Донбасу? Та без проблем. Відновлення водопостачання в Крим? Та нема питань. Відмова від претензій до Росії за збройну агресію та окупацію? Та прошу дуже. Адже Верховний Головнокомандувач продовжує звільняти українців, а значить – перемагає у війні. І байдуже, що російські катівні постійно будуть поповнюватися новими і новими українськими заручниками, бо нам «нужна прєкратіть стрєлять», росіяни від своїх намірів проти нас не відмовляються, а піар Зеленського має тривати вічно.

У звичному для себе стилі відреагувала на звільнення заручників і ексміністерка юстиції Олена Лукаш.

Огромная благодарность всем причастным к освобождению Беркутят.
Дай Бог вам сил и здравия
Настоящим мужикам,ставшим заложниками трусливых и лживых политиков.
Людям,чью«вину»так и не смогли ни придумать,ни обосновать,ни доказать за почти 6лет твари,нажившиеся на смертях и грабежах

— Елена Лукаш (@Lukash_EL) December 28, 2019

Про обмін також написав і батько 15-річного хлопця Данила Дідіка, який загинув у теракті в Харкові. Винуватець цього зличину також був відпущений

Напередодні, 25 грудня близько двох сотень харків'ян зібралися біля будівлі Харківської ОДА, вимагаючи не обмінювати трьох обвинувачених у теракті біля Палацу спорту у 2015 році, внаслідок якого загинули четверо людей.

26 лютого 2015 року співробітники СБУ за підозрою у вчиненні теракту затримали трьох жителів Харківщини – Володимира Дворникова, Віктора Тетюцького та Сергія Башликова. Усім трьом оголосили про підозру за статтями «терористичний акт», «незаконне поводження зі зброєю».

«Жодного вибухотехніка, залишивши легкий шлях для терористів, щоб відвести загрозу від свого мітингу в центрі міста, на який і так відправили більше трьох тисяч правоохоронців, спецслужби, мінерів. Досі ніхто не притягнутий до відповідальності. Потім, нагородивши дорослих, відхрестилися від хлопців, мовляв вони випадково проходили повз. Пам'ятаю, як після похорону, на питання друзів Дані: «Як же так? Ми рік ризикували собою, щоб тут не було ХНР. А тепер, коли загинули і отримали поранення наші друзі, виявилося, що ми завжди випадково проходили повз?» Мені від сорому за владу, хотілося провалитися крізь землю.

Ще були пам'ятник, школа, дошка. Прихід комісії, через день після похорону, щоб подивитися чи в нормальних умовах жив Даня. Кожен раз, замість підтримки, чи допомоги, влада або сама, або створювала умови, щоб катком проїжджати по нашій родині.

Ще влада прийняла «закон Савченко» і дала можливість роками знущатися над сім'ями загиблих. Майже п'ять років ходити в суд, як на роботу, знаходиться в одному приміщенні з мразями, які вбили сина, і замість того, щоби вбити їх, слухати їх маячню, погрози, знущання, тільки заради того, щоб дочекатися того часу, коли ці тварюки будуть довічно гнити у в'язниці.

А тепер, тому що влада так вирішила, через кілька днів, тварі поїдуть до своїх родин і будуть радіти життю. А як жити далі? Мені і так без Дані жахливо незатишно на цій землі. На х*ра, ти, владо, робиш життя взагалі нестерпним? Влада не абстрактна. За кожною дією є конкретні люди. У цьому житті завжди є вибір, який кожен робить сам. З яким йому жити», – написав Андрій Дідік.