Сусіди зберегли речі родини, бо знали, що колись їх повернуть, – Оксана Бандера

Колишня плебанія знаходиться поруч із дерев’яною церквою архістратига Михаїла, куди 1933 року був призначений парохом отець Андрій Бандера. Сьогодні це музей-садиба, відкритий 1990 року, тобто ще до проголошення Незалежності. Біля будинку – бюст провідника, трохи далі барельєфи зі зображенням Симона Петлюри, Євгена Коновальця, Романа Шухевича, Ярослава Стецька, Олекси Гасина. Ще далі – два дуби: один посаджений 23 роки тому сестрою Степан Бандери, інший – онуком, котрий нині мешкає у Канаді.

Берегинею музею є Оксана Бандера – онучка Володимири – сестри Степана.

«Цей будинок був плебанією для священників УГКЦ. Тому коли отець Андрій Бандера сюди приїхав зі Старого Угринова, оселився тут. Це були дуже буремні часи, проходили акції ОУН. Молодий Степан був активним членом ОУН, студентом і приїжджав сюди до батька, тому з цим місцем пов’язано дуже багато подій. Тут він став провідником, тут гартувався його дух. Батько був його духовним наставником», – розповідає пані Оксана.

У першій кімнаті, на стіні – старі фото: отець Андрій Бандера і його дружина Мирослава, їхні семеро дітей – Богдан, Василь, Володимира, Марта-Марія, Оксана, Олександр і Степан. Ще одна, наймолодша, донька померла при народженні. Далі висять світлини дружини Степана Бандери Ярослави і їхніх трьох дітей – Наталі, Андрія та Лесі. Доля практично усіх  членів сім’ї склалася трагічно.

«Уся родина потерпіла від тоталітарних режимів. Їх знищували лише через те, що були родичами Степана Бандери, якого ненавиділа що польська, що радянська влади», – веде далі Оксана Бандера.

Отець Андрій Бандера загинув 1941 року.

«Його заарештували і розстріляли практично без суду і слідства за те, що був батьком Степана Бандери і греко-католицьким священником. Оскільки віра тоді теж зазнавала поневірянь», – каже пані Оксана.

Отця Андрія Бандеру заарештували у ніч з 22 на 23 травня як батька «руководителя краковского центра ОУН Степана Андреевича Бандери». 2 липня слідство завершилося. Головним звинуваченням священника було те, що він, «будучи батьком керівника закордонного проводу антирадянської націоналістичної організації ОУН Бандери Степана Андрійовича, підтримував з ним до останнього часу систематичний зв'язок». 7 липня відбувся «суд», який тривав менше двох годин. 8 липня був засуджений до розстрілу, а через три дні вирок виконали. Жодної інформації про місце його поховання справа не містить. Ймовірно, він знайшов останній спочинок у Биківні, де протягом 1937-1941 років ховали розстріляних НКВС у Києві. За іншими версіями, отець Андрій був розіп'ятий у Станіславській тюрмі або помер у Сибіру.

Реабілітований 8 листопада 1992 року.

Отець Андрій на 20 років пережив свою дружину Мирославу, яка померла 1921 року від туберкульозу горла. За радянських часів її могилу в Старому Угринові селяни доглядали потайки.

Брат Богдан з 1939 року був учасником націоналістичного підпілля. В 1943 керував Калуським окружним проводом ОУН. Мав прізвисько «Лемко». Займався налагодженням підпільної мережі ОУН у Херсонській та Миколаївській областях. Очевидно, загинув 1944 року. Місце поховання невідоме.

Василь Бандера 1938-1939 був ув'язнений у польському концтаборі у Березі Картузькій за промову на одному із студентських зібрань Львова. 1939 року він повернувся до Львова, згодом переїхав до Кракова із братом Степаном. Наприкінці серпня 1940 року взяв шлюб з Мирославою Возняк, старшою сестрою дружини Миколи Лемика. У Кракові Бандера виконував доручення ОУН, був учасником другого Великого Збору ОУНР.

Після Акту 30 червня 1941 працював у відділі пропаганди ОУН у Станіславі, а в грудні Василя заарештували разом з дружиною. Після допитів, які проводив сам шеф станіславського ґестапо Кріґер, був відправлений до нацистського табору Аушвіц, де його закатували поляки-фольксдойчери.

Олександр Бандера за рішенням ОУН 1933 виїхав до Італії, де навчався у Римській вищій школі економічно-політичних наук, захистив докторську дисертацію. Працював у Римській станиці ОУН.

Після проголошення Акту відновлення Української держави приїхав на Львівщину, де його заарештувало гестапо. Від 22 липня 1942 ув'язнений у концтаборі Аушвіц; також загинув від рук польських наглядачів-фольксдойчерів. Тіло спалили у крематорії.

Не менш трагічна доля спіткала і сестер Степан Бандери. Марта-Марія керувала Долинським районним проводом жіночої мережі ОУН. 22 травня 1941 разом її заарештували разом із батьком і сестрою Оксаною. Із заслання в Красноярському краї звільнена 4 березня 1960, але дозволу на повернення в Україну не отримала. Померла 1982 року. Перепохована у родинному селі.

«1989 році Оксана повернулася. Я мала честь проживати з нею аж до її смерті. Вона ніколи не жалілася і не нарікала, сприймала все як належне. Життя було дуже важке. Важка чоловіча робота, допити, схиляли її відмовитися від брата. Кадебісти просто шаленіли через стійкість обох дівчат. Та найбільше з жінок потерпіла моя бабуся Володимира. Адже на той час, коли її заарештували, 1946 року, в неї було шестеро маленьких дітей. Бабусю шантажували дітьми, тож думали, що легко доб’ються від неї потрібного результату. Але вона відмовилася і отримала 10 років в’язниці за те, що була сестрою Степана Бандери і дружиною священника. Після 10 років у тюрмі вона повернулася до дітей. Ми її питали: «Бабуся, як ти витримала?» А вона казала: «Я  дуже молилася і щиро вірила, що мені Господь Бог допоможе, і вірила в Україну, – розповідає Оксана Бандера. І додає, – вони не були озлоблені, не нарікали, казали, що Україна їм нічого не винна і ніколи нічого не вимагали».

Степана Бандеру заарештовували двічі. 14 червня 1934 року, за день до вбивства Броніслава Перацького його заарештувала, а потім ув'язнила польська поліція. З 18 листопада 1935 до 13 січня 1936 проходив Варшавський процес, на якому Бандера, разом з 11 іншими обвинуваченими, був суджений за належність до ОУН та за організацію вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. Бандеру засудили до смертної кари, яку замінили на довічне ув'язнення. Після того він сидів у в'язницях «Święty Krzyż» («Святий Хрест») до вересня 1939 року.

Другий арешт відбувся 1941 року. Якийсь час Бандера перебував у берлінській поліційній тюрмі на Принцреґентен-штрассе. У січні 1942 року потрапив до «Целленбау» — відокремленого бараку («бункеру») в концтаборі «Заксенгавзен». У вересні 1944 року звільнений з ув’язнення.

15 жовтня 1959 року в під'їзді будинку на вулиці Крайтмайр, 7 в Мюнхені о 13:05 знайшли ще живого залитого кров'ю Степана Бандеру. Медична експертиза виявила, що причиною смерті була отрута. Богдан Сташинський зі спеціального пістолета вистрілив в обличчя Степану Бандері струменем розчину ціанистого калію. На одній зі стін музею є зображення зброї, з якої вбили провідника ОУН.

У музеї у Волі-Задеревацькій мало речей, які належали Степану Бандері. Є тут його крісло з Мюнхена, яке прямувало до Старого Угринова, але помилково опинилося на Львівщині, де зберігається і досі. Дивом вціліли меблі, які належали родині, коли вона тут мешкала. Старий бамбетель, креденс.

«Сусіди соломою накривали, бо знали, що треба буде віддати родині. Але так сталося, що вернули вже до музею, який був відкритий 1990 року», – пояснює Оксана Бандера.

Ще одна кімната виглядає так, як тоді, коли тут мешкали Бандери, – це кімната-каплиця, де взимку отець Андрій хрестив дітей.

Є тут багато  господарських речей, а також вишиті рушники, серед яких один з ініціалами «СБ». Його знайшли серед речей Оксани Бандери у її стрийській квартирі. Знайшли і записку, з якої й дізналися, що рушник належав Степанові.

Кімнати будинку прохідні. В останній  – кілька книг, у яких залишають свої відгуки відвідувачі, котрих у музеї не бракує.

Оксана ДУДАР