дивись.info

Як святкують Святвечір у різних куточках Західної України

Як святкують Святвечір у різних куточках Західної України

Приготувати кутю з пшениці, вівса або замінити страву бобальками. Підкинути першу ложку страви до стелі, застелити стіл соломою, почати вечерю з часника – в кожному куточку України Святвечір відзначають по-різному, бережуть рідні традиції і передають їх з покоління у покоління.

ІА Дивись.info поцікавилася, як традиційно готуються до Різдва на Галичині, Закарпатті, Лемківщині, Бойківщині та Гуцульщині.

Гуцульщина

Гуцули вважають, що на Святвечір не можна сваритися, бо увесь рік буде нещасливим. Також не можна нічого з хати позичати, щоб у новому році не було втрат.

Перед вечерею господар обходить худобу, годує її святвечірніми стравами, обсипає диким маком, а в поріг стайні ще й затинає сокиру. Гуцули вірять, що худоба у цей вечір розмовляє між собою та може поскаржитись Богові на свого господаря, тому її треба задобрити.

Після обходу до хати заносять в’язку отави, яку кладуть під скатертину. Досі вважається, що це оберіг від громовиці. Разом з отавою кладуть гроші, аби сім’я була багатою, і часник — оберіг від нечистої сили. Якщо в хаті є маленькі діти, то вони залізають під стіл і мекають, бекають, хрюкають. Звуки свійських тварин і домашньої птиці мають забезпечити щедрий приплід худоби у прийдешньому році.

На Святвечір ніхто не снідає і не обідає. Треба дочекатися першої зірки, яка сповіщає про народження Спасителя, і тоді приступати до трапези. Гуцули вважають, що до них на вечерю приходять душі покійних предків, тому, як кажуть, «щоб не присісти душку», треба здути невидимого предка зі стільця. Для померлих набирають у миску по ложці кожної страви і ставлять її на підвіконня.

Усі члени родини мусять бути вдома. Цієї ночі не можна заночувати в гостях, бо блукатимеш цілий рік. Повечерявши, гуцули несуть вечерю до сусідів, близьких родичів, хрещених батьків. А діти та молодь співають колядок, ходять по селу з традиційною зіркою та вертепом.

Цієї ночі не можна заночувати в гостях, бо блукатимеш цілий рік.

Уже від свята Миколая гуцульські парубки готувалися до коляди. Вибирали «березу», «виборця» — скарбника, «коня», міхоношу, скрипника, трембітаря, кількох добрих танцюристів. Всі інші, що не мають «функції», — звичайні колядники. Ґазди разом із панотцем виробляли програму. Коляда починається обходом навколо церкви і колядою в панотця. Колядницький похід дуже цікавий: попереду йдуть парами танцюристи з бартками (сокирами) на плечах. До них підв’язані дзвоники, що під час танку дзвонять у такт танцюристам.

Якщо ґазда хоче, щоб колядницька ватага йому дім звеселила, він виходить на поріг з калачем у руках, а ґаздиня — з пучком льону. До них підходить «виборець» і підносить їм дерев’яний різьблений хрест, щоб цілували. Поцілувавши, ґаздиня перев’язує хрест повісмом, а ґазда дає «виборцеві» калач і кидає гроші до скриньки. Після цієї церемонії вся ватага заходить до хати. У хаті колядників частують горілкою чи пивом — що ґазда має. Під час частунку колядники співають, оповідають веселі пригоди, танцюють з ґаздинею чи ґаздовою дочкою… Отак побавившись, ватага приступає до справжньої церемонії коляди: сідає за стіл і колядує господареві, господині, синові, дочці та всьому «живому і мертвому достатку» — худобі, хаті, плугові, рогачам. Закінчується коляда віншуванням: «Віншуємо вас, аби у вашій загороді було стільки овечок, скільки у сім домі дрібних кришок. Віншуємо вам многая літа з цими святками, з цим Новим роком та Святим Різдвом. Дай вам Боже здоров’я!»

Бойківщина

Бойки на Святвечір наслідували різних тварин. Господар, коли розкидав по підлозі солому, імітував рухи квочки. Діти наслідували кіз та овець. Тоді господар запитував, чи добре ведеться господарство, чи несуться кури. Господиня відповідала, що все добре, але бажала, щоби наступний рік був ще кращий.

Цілу ніч перед Різдвом на столі світить свічка.

Традиційно бойки готували дев’ять або дванадцять страв. Серед них були: хліб з часником, варені боби, пироги з маком і картоплею, голубці із вівсяної крупи, варена картопля з олією, вівсяна каша, варені гриби із олією та цибулею, киселиця (страва із вівса), кутя, борщ, грибний суп.

Господиня ж на Святий Вечір замовляє воду на збільшення молока в худоби. Для цього набирає у корець води, виходить на двір і каже: «Бог Отець, Бог Син, Бог Дух Святий. Добрий вечір, зірниці дівиці, є вас три сестриці: одна вечірня, друга північна, третя світова. Спустіть манку, густу сметанку, силу молока, жовте масло, білий сир».

Далі промовляє «Отче наш», «Богородице Діво» і дає заговорену воду коровам.

На Святвечір пекли керечун – це круглий хліб, до якого вмішували частинки кожної страви. Опівночі родина йшла із ним до ріки чи криниці по воду, якою потім вмивалися.

Лемківщина

Святвечірні традиції лемків дещо відмінні від гуцульських та бойківських. Якщо останні в цей день особливу увагу приділяли худобі, то життя лемків зосереджувалося довкола рільництва, себто землеробство. Тому і вся святвечірня символіка – це обрядовість землероба. Лемки до Різдва готувалися дуже ретельно: прибирали, прикрашали хату паперовими витинанками.

Традиційним атрибутом Різдва на Лемківщині був декоративний «павук», який мав глибокий сакраментальний зміст. «Павук» відображає дохристиянські уявлення про створення світу, організацію простору, світу як образу космосу-всесвіту. «Павука» із соломи вішали посеред хати, чіпляючи до створи стелі, і прикрашали свічечками та скляними кульками.

Важливою частиною лемківського Різдва було вимітання хати перед Святою вечерею. Робила це, здебільшого, найстарша жінка в сім’ї або ж дівчина. Першого дня Різдва вся родина вранці милася водою зі срібними монетами, щоб водилися гроші. У гості не можна було ходити і починати справ. Лише після обіду йшли колядники і гурти вертепників.

Святу вечерю починали із зубця часнику. А перед тим, як з’їсти, було навіть прийнято перехреститися тим зубком.

Найстарший чоловік у родині урочисто вносив різдвяний сніп і встановлював його в куті. (Переважно це був необмолочений снопик вівса чи жита, перев’язаний перевеслом, без прикрас. На півночі Лемківщини до злаків додавали і квіти, свячені  лікувальні трави). Вносячи сніп, господар промовляв: «Христос ся раждає!» І вітав усіх віншуванням. За ним сини чи внуки несли солому та сіно. Висипали на підлогу грубу верству соломи, а на стіл – а іноді й на лавки – накладали сіно. Поверх сіна застеляли скатертину. Засвічували свічку, родинно клякали до молитви. Тоді закликали прийти на вечерю померлих з родини. А мишей, щурів і всяку нечисть просили не приходити ані в той день, ані цілий рік. Найстарший у родині складав побажання кожному, і тоді починали вечерю, причому кожен мав бодай спробувати всі страви. Святу вечерю починали із зубця часнику. А перед тим, як з’їсти, було навіть прийнято перехреститися тим зубком.

Лемки дуже дбайливо до нього ставилися, не спішили підтримувати «новомодну» традицію і рубати на Різдво ялинку, бо шкода. Щоправда, в деяких селах невелику ялинку здавна підвішували до сволока. Інколи, як-от в Брунарах, вершечком донизу. А більш традиційно, але по-новому для Лемківщини, її почали встановлювати у селянських хатах у 20-30-ті роки ХХ століття.

На Закарпатті

Хороший закарпатський господар у ніч на Різдво виходить до себе у сад і «лякає» сокирою дерева, які цьогоріч не приносили хороший урожай. Господар замахується сокирою над деревом і обіцяє зрубати його, якщо і надалі буде слабий урожай.

За доброю традицією, рано на Різдво Христове перший колядник повинен бути молодий хлопець чи бетлегеми. Дівчат, як правило, не пускають першими до хати. Це робиться «на серенчу», тобто щоб цілий рік щастило.

На Закарпатті збереглася давня назва Святого вечора — Керечун. Святковий калач на Закарпатті теж називають керечуном. Головною стравою на Закарпатті не обов’язково є кутя, адже не всюди у гірських районах росте пшениця чи овес. Існує альтернатива куті – бобальки. Це кульки з тіста, варені на пару, які заправляють медом з тертим маком, горішками та родзинками. Саме з бобальок у багатьох селах і починається Свята вечеря.

Бобальки

Не забувають пом’янути предків і на Закарпатті. У знак пам’яті і шани на підвіконня або святковий стіл наливають келих вина, прикритий скибкою хліба. Таким чином сім’я запрошує померлих на Святий вечір. Колядувати в перший день Різдва ходять тільки хлопці, дівчата — другого дня. Вертепи, які на Закарпатті називають бетлегемами, ходять третього дня. Для хлопців існують навіть окремі колядки, які вони співають неодруженим дівчатам, особливо тим, які подобаються найбільше.

Галичина

На Галичині рано почали ставити ялинку. Вже в 1817-му році кайзер Австрії Франц, з нагоди народження принцеси, розпорядився поставити ялинку у своєму палаці, що дало поштовх в імперії ставити її як новорічний та різдвяний атрибут. У Львові вже до середини 19 ст. ялинку активно використовували німецькі чиновники і поселенці. Ялинку прикрашали  різноманітними прикрасами, переважно релігійного спрямування.

Першою стравою на Львівщині є борщ з вушками, потім господиня подає голубці з начинкою з тертої картоплі, политі грибною підливкою. Наступною стравою є вареники з квашеною капустою. Дехто у кілька вареників (або ж в пампушки) заліплює по копійці. Хто її знайде – буде наступного року багатим і щасливим. Опісля всі смакують тушкованою квашеною капустою. Також обов’язково на столі є риба – або смажена у клярі, або запечена з овочами. Далі — мариновані грибочки, оселедець. На десерт – пампушки, начинені вишнями, маком або варенням з рожі.

Хто знайде копійку у варенику- цілий рік буде багатим і щасливим.

Перш ніж приступати до Святої вечері господарі дому зв’язували ніжки столу залізними ланцюгами і скріплювали міцними замками. Це робили для того, щоб усі члени сімейства у прийдешньому році жили мирно та були одним цілим. Вірили також, якщо обмотати ніжки столу ланцюгами, то і худоба не буде губитись, і вовки не будуть на неї нападати.

 

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.