Від Антського царства до сучасності: коли з’явилися Україна та українці

Про утворення української нації, перші письмові згадки про українців та українську державу ІА Дивись.info поспілкувалася із істориком, доктором історичних наук, провідним науковим співробітником Інституту історії України НАНУ, директором Науково-дослідного інституту козацтва Тарасом Чухлібом.

Фото з Fb.

– Усі нації світу виникли давно – у праісторичні часи. Слова «нація» і «народ» я ототожнюю, бо з латинської мови «нація» й означає «народ». Якщо говорити про більшість націй Європи, вони формувалися під тиском різних обставин. Українська нація існує вже дуже довго. Вона виникла ще від часів закінчення Великого переселення народів – це ІІІ-IV століття нашої ери. З того часу на землях сучасної України оселилися слов’яни, їх називають ще праслов’янами, які створили свою державу – Антське царство. З того часу ми існуємо як українці. Інша справа, що за тих часів ми називалися антами.

До Антського царства входили різні племена, які згодом утворили ту державу, яку ми називаємо Русь чи Київська Русь з центром у Києві. Цю державу утворили такі племена, як поляни – основне плем’я, сіверяни – на півночі, дуліби – вони ж волиняни і бужани, білі хорвати – Західна Україна, тиверці – ближче до Поділля, уличі – на півдні. Ці племена на чолі з прийшлими варязькими князями об’єдналися в єдину державу, яку назвали Русь. На цих теренах формується образ того, що ми називаємо пізнішою українською нацією, тому що Київська Русь охоплювала територію від Мурома та Новгорода на півночі і до Північного Причорномор’я на півдні, тобто частину земель сучасної Росії і Білорусі. Але центром цієї держави, звичайно, була територія сучасної України.

Потім у результаті різних політичних подій виникають багато держав, зокрема Велике князівство Московське, на території  якого твориться вже свій російський етнос, який і сьогодні називає себе руським народом, а ми називаємо російським. Є і народні назви – москалі, кацапи тощо. Пізніше твориться білоруський народ – у середині XVII століття внаслідок революції на чолі з Богданом Хмельницьким. Частина Русі на території Великого князівства Литовського переходить на бік Богдана Хмельницького і стає українцями, інша – залишається під владою Великого князівства Литовського, яке бореться з Московським царством, і називається литвинами. Але в результаті подальших подій вони почали називатися білорусами, тому що та земля в історико-етнографічному плані мала назву Біла Русь.

– А що відбувається з Україною?

– Україна залишається на місці, і Богдан Хмельницький відколює частину воєводств від Речі Посполитої. Ця частина воєводств мала асимілюватися і перетворитися на єдиний польський народ. І якби не революція Богдана Хмельницького, ми б зараз називалися поляками. Русинам не дозволяють говорити руською мовою (а ми називалися руськими, рутенами (латинська назва)), на півночі вже є Велике князівство Московське, володар якого взяв собі титул царя Всієї Русі. Тому Богдан Хмельницький розуміє, що держава, якою він керує, не може називатися Руссю. Тоді він починає використовувати у політичних документах назву Україна, яка побутує на наших землях з ХІІ століття, від Іпатіївського літопису. Перша згадка це 1187 рік. Потім за часів монгольської навали ця назва зникає і з’являється знову і широко застосовується на наших землях у ХIV-XV столітті. Ми називаємо себе Україною. Історики, етнологи, етнографи ще досліджують, чому ми почали використовувати цю назву, її походження. Але зараз ми говоримо про політичну назву держави, яку утворив Богдан Хмельницький у 1648- 1650-их рр.. І ось держава, яку утворив Богдан Хмельницький поступово переймає на себе назву Україна.

– У польському архіві Ви віднайшли переклад турецького оригіналу «Бучацького договору», де використовується термін «Ukrainskie Panstwo». Що це за документ?

Фото з Fb Тараса Чухліба.

– «Бучацький договір» був укладений 1672 року, але до того були, власне, багато інших подій. Я часто працюю в архівах, зокрема у польських. Варто звернути увагу на текст Гадяцької угоди Івана Виговського з польським королем Яном ІІ Казимиром, а це 1658 рік. Там йдеться про права і привілеї руського народу, які має захищати гетьман, він же Великий князь Руський. На той час це Іван Виговський. Тобто йшлося саме про руський народ. Але потім під час ратифікації документа на сеймі Речі Посполитої 1659 року вихолощуються усі пункти про Велике князівство Руське, яке попри очікування Івана Виговського не стає третім повноправним членом Речі Посполитої як Корона Польська і Велике Литовське Князівство. Депутати сейму усі привілеї викреслили, відтак тогочасна еліта повернулася до того, що ми знову починаємо називатися Україною і впроваджується термін український народ.

– Коли вперше був використаний термін «український народ»?

– Вперше термін «український народ», тобто те, що мені вдалося дослідити, вживається у листі архімандрита Києво-Печерської лаври Інокентія Гізеля у 1663 році. Він пише про український народ, який страждає від розрухи, бо на Україну приходять то польські війська з Заходу, то московські зі Сходу, то готуються прийти татари з Півдня. У другій половині 1660-их і в 1670-их рр. термін «український народ» вживається дедалі більше. Але це не означає, що український народ виник 1663 року. Просто до того ми називалися руським народом, а руський народ існував від часів Київської Русі. Але до Київської Русі було інше утворення – Антське царство, а ми називалася антами. Тобто ми змінили свою етноназву під тиском зовнішніх політичних обставин, щоби не бути завойованими та асимільованими іншими народами. І ось доходимо до Бучацького перемир’я 1672 року, підписаного між Османською імперією, яка прийшла стотисячним військом на територію Західної України, якою володіли вже польські королі з 1340 року. На боці Османської імперії воювали підрозділи української держави на чолі з Петром Дорошенком, який підписав угоду із турецьким султаном 1669 року. Це був дуже вигідний договір. Якщо проаналізувати тексти Гадяцької угоди чи Березневих статей Богдана Хмельницького з Москвою 1654 року, то це була вигідніша угода з будь-якої точки зору – з політичної, економічної, культурної тощо. Петро Дорошенко, чиї представники були на переговорах від турецької сторони, домоглися, щоби у статті 4 цього Бучацького перемир’я було записано, що держава Україна у своїх давніх кордонах має належати козакам. Тобто на той час всі українці називалися козаками, йшлося і про представників військового стану, і про цивільне населення. Ми знаємо, що на європейських картах часто було написано «країна козаків». Отже, йшлося не тільки про тих, хто з шаблею у руках її захищали, а власне все населення. Окрім того, що існував такий етнонім, як «руський», запроваджувався етнонім «українці».

– У чому історична важливість «Бучацької угоди»?

– Документ важливий тим, що і Польща, і Туреччина визнали існування української держави як такою. У документі чорним по білому було записано про існування України, нехай і обмеженої територією Східного Поділля і Південної Київщини. Петру Дорошенкові дозволялося владарювати над цими землями. Тому власне якщо говориться про критику російської історіографії, польської, турецької чи американської, що українці ніколи не мали своєї держави, то це значить, що ці історики не вивчають документи і не знають тих подій, а оперують лише міфами. А коли ці міфи за історика повторюють політичні діячі, то це значить, що вони не хочуть існування України і в новітній час, тобто сучасної України.

Оксана ДУДАР