Єдиний реєстр педофілів: чи допоможе це вберегти дітей від збоченців

В Україні погіршується криміногенна ситуація та зростає кількість злочинів проти дітей на сексуальному підґрунті, заявили автори закону в пояснювальній записці.

«За висновками лікарів-психіатрів, педофілія – це психічний розлад. Як правило, такі злочини завдають жертвам глибоких моральних та психічних травм, завдають серйозну шкоду їхньому фізичному та психічному здоров'ю», – йдеться в документі.

Тому депутати запропонували створити єдиний реєстр злочинців, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості дитини.

ІА Дивись.Info вирішила з'ясувати, чи зможе цей реєстр вберегти дітей від повторного злочину проти них та чому із законопроєкту зникла частина про хімічну кастрацію

Що буде в реєстрі педофілів

Реєстр буде вести Міністерство юстиції України. Це електронна база даних, де будуть збирати й зберігати інформацію про осіб, які вчинили злочини проти статевої свободи та недоторканості дітей. До реєстру будуть вносити повне ім'я засудженого, дату його народження, місце проживання та скоєні ним злочини.

Це відбуватиметься лише після обвинувального вироку суду, який набрав сили. Виключати з реєстру будуть у разі скасування обвинувального вироку або постанови суду.

Доступ до цих даних матимуть керівники прокуратур та органів досудового розслідування, прокурори, слідчі та працівники Державного бюро розслідувань. Право на отримання інформації про те, чи є людина у реєстрі, буде також у керівників дитсадків і шкіл, лікарень, керівників дитячих таборів, санаторіїв, спортивних шкіл, різноманітних гуртків тощо.

Крім того, кожна людина може отримати інформацію про себе.

У першому читанні депутати також пропонували ввести «хімічну кастрацію», але до другого читання цю норму прибрали. Крім того, за зґвалтування неповнолітніх незалежно від згоди ввели покарання 10-15 років в'язниці. Повторне зґвалтування дитини карається 15 роками в'язниці або довічним ув'язненням.

Кожна п’ята дитина в Україні потерпає від сексуального насильства

За введення реєстру педофілів виступали правоохоронці. За даними поліції, у 2017 році в Україні розслідували близько 400 кримінальних проваджень, у яких діти потерпали від сексуального насильства. Однак і поліція, і правозахисники переконані, що ця цифра умовна і може становити щонайменше 10% від реальних злочинів стосовно дітей.

До суду доходить ще менше справ. За даними уповноваженого президента України з прав дитини Миколи Кулеби, кожна п’ята дитина в Україні потерпає від сексуального насильства.

«Щодо статистики, дослідження показують, що кожна п’ята дитина в Україні потерпає від сексуального насильства. Це не тільки зґвалтування. Сексуальне насильство може відбуватися у різний спосіб, це також можуть бути домагання», – сказав Кулеба.

За його словами, потерпають від цього як хлопці, так і дівчата.

«Ці дослідження проводили по всьому світу. Україна не вирізняється від інших країн, високий рівень насильства існує в кожній країні», – сказав уповноважений.

За його словами, згідно з дослідженням, в основному насильства діти зазнають із боку знайомих і родичів.

Ізоляція замість кастрації

Психіатр Олена Козерацька, яка входила в робочу групу і наполягала на добровільну кастрацію у законі, у коментарі ІА Дивись.Info розповіла, що таке покарання унеможливило б повторний злочин. За її словам, коли педофіли відбувають свій термін покарання і виходять на волю, вони знову гвалтують дітей.

«Основною метою цього документа було введення добровільної медичної допомоги. Даний закон, який прийнятий,  повністю не виконав цю мету і навіть головне юридичне управління у своєму зауваженні до закону 21.10 2019 написало, що у статті закону відсутні будь-які положення, спрямованні на регламентацію питання надання медичної допомоги особи, які страждають педофілією. Хоча це було основним завданням законопроєкту. Тому подібна зміна концепції цього закону була неузгоджена і це суперечить всьому процесу прийняття законопроєкту», – розповідає Олена Козерацька.

Вона вважає, що пункт про добровільну кастрацію із законопроєкту вилучили через дорогі медичні препарати та скарги правозахисників.

На цей добровільний захід держава повинна закупляти медичні препарати і лікувати хворих на педофілію — це дуже фінансово обтяжливо для держави. Також правозахисники наголошують, що це дуже жорстоке поводження з хворими на педофілію відносно того, що їм будуть проводити хімічну кастрацію, але це суперечить прийнятій практиці.

Вона додала, що у більшості країн світу застосовують хімічну кастрацію: Канада, Франція; хірургічна кастрація — Чехія;  добровільна кастрація — Польща, Німеччина. У Росії, Казахстані і у низці штатів США застосується примусова хімічна кастрація.

«Розумієте, є повторне діяння. 30% таких хворих, які відбули 15 років у в'язниці і вийшли волю, протягом першого року скоюють злочин повторно, протягом наступних трьох років 80% скоюють злочин, тому що це збочений потяг до дитини і він нікуди не дінеться.

У країнах Європи та США є оцінка ризику повторного скоєння сексуальних правопорушень. Цю шкалу обов'язково застосовують до таких правопорушників перед тим, як їх випускають на волю, де їм і проводилося лікування ще з приводу педофілії, а так законотворці вирішили посилити відповідальність  позбавлення волі до пожиттєвого. Якщо він буде 10-15 років в місцях позбавлення волі і без лікування, то вийде і скоїть повторний злочин протягом перших трьох років», – каже Олена Козерацька.

Наразі у парламентському комітеті з питань правоохоронної діяльності припускають, що до окремих положень законопроєкту ще виникатимуть запитання. Наразі документ ще має підписати президент.

Як виявити сексуальне насильство над дітьми

Перш за все варто відзначити – до поняття «сексуальне насилля над дитиною відноситься не тільки згвалтувавання, а й зокрема спроба зґвалтування; небажані сексуальні дотики чи примушення торкатися іншої людини, підглядання або фотографування дитини в інтимній ситуації; сексуальні домагання; ексгібіціонізм, примусова демонстрація дитині порнографії; будь-які інші сексуальні дії з дитиною.

По-друге, зверніть увагу на статистику: у 75% випадках агресори (гвалтівники)  є знайомими дітей. І лише 25% - абсолютно не знайомі з дітьми. В 45% випадків ґвалтівник – родич, 30% - далекий родич, наприклад, товариш брата, коханець матері. Серед родичів найбільш частими фігурами скоєння такого злочину є батько, вітчим, опікун та старший брат.

І власне, про самі ознаки, які можуть бути у скривдженої дитини. Такі ознаки часто є неоднозначними. Вони залежать від багатьох факторів: віку, типу особистості, яка формується, ступеня емоційної близькості з насильником тощо. Дуже важко вчасно виявити проблему. Це насамперед пов’язано з тим, що діти не говорять про те, що з ними трапилося.

На це можна знайти такі причини:

• дітям погрожували, щоб вони мовчали;
• діти переконані, що це сталося через них самих;
• діти ніяковіють і не можуть обговорювати такі питання;
• хлопчики відчувають себе винними, що не змогли захиститись, ламаються їхні уявлення про соціальні ролі;
• якщо хлопчик зазнав сексуального насильства від чоловіка, він або звинувачує себе, або вважає себе гомосексуалістом;
• більшість дітей вважають, що їм не повірять;
• дитина не хоче завдавати болю своїм близьким тощо.

Не дивлячись на те, що часто діти не звертаються по допомогу, психологи, психіатри та педагоги визначили певні індикатори у поведінці дітей, за допомогою яких можна виокремити дитину з натовпу. У дітей дошкільного віку такими індикаторами є:

• надзвичайна сексуальна обізнаність;
• недоречні для цього віку і рівня розвитку сексуальні ігри;
• надмірна самостимуляція геніталій;
• імітація статевого акту;
• сексуалізовані поцілунки тощо.

У дітей старше 10 років індикатори дещо інші:

• часте безсоння;
• надзвичайне побоювання якоїсь людини;
• нічні кошмари;
• саморуйнівна поведінка;
• повна недовіра до дорослих;
• регресія до інфантильної поведінки;
• підтвердження того, що між дитиною і дорослою людиною існують якісь приховані стосунки (погляд, дотик);
• втечі з дому.

Наявність одного з індикаторів не говорить про наявність сексуального насильства. Лише в сукупності можна говорити про те, що така можливість існує. Також варто зазначити, що, окрім поведінкових індикаторів, існують яскраво виражені фізичні ознаки: вагітність, венеричні хвороби, вагінальні інфекціі, розірвана білизна або сліди крові, тілесні ушкодження, розлади травлення, фізичні розлади, що повторюються, біль та свербіння статевих органів.

Якщо поведінка дорослого щодо дитини занепокоїла вас, радимо звернутися

• до Національної дитячої гарячої лінії “Ла Стради” за телефонами 0 800 500 225 або 116 111 (для дзвінків з мобільного) за консультацією компетентних у дитячих питаннях психологів, юристів та соціальних працівників. Сюди також телефонують й самі діти;
• до правоохоронців, але все залежить від вашої готовності докласти зусиль – написати заяву до поліції, слідкувати за тим, щоб її зареєстрували та відкрили провадження, бути готовим приділити час для того, аби дати свідчення тощо. Якщо ви стали свідком насильства чи розбещення, ви можете зафільмувати поведінку дорослого й дитини, що вас занепокоїли, і надати їх як можливі докази;
• до Служби у справах дітей, яка покликана захистити їх від жорстокого поводження та насильства;
• до клінік, дружніх до молоді, де надають, зокрема, медико-психологічну, допомогу підліткам та молоді віком від 12 до 24 років;
• до міських чи обласних центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;
• для жінок, які дізналися про насильство над їхньою дитиною та вирішили піти від кривдника-співмешканця, існують спеціальні притулки. За телефоном гарячої лінії 0 800 500 335 або 116 123 (короткий номер) порадять, у який з таких центрів звернутись у  конкретній ситуації в конкретний момент.

Юрій ШУМАК