дивись.info

Без шампанського, але з бриндзею: як українські продукти перетворити на унікальні бренди

Без шампанського, але з бриндзею: як українські продукти перетворити на унікальні бренди
Фото: Ігор Меліка

З кінця 2025 року українські виробники більше не зможуть використовувати у назвах своєї продукції слова «шампанське», «коньяк», а з 2022-го не стане пармезану, фети чи рокфору, виготовлених в Україні.

Натомість торік, у грудні, було зареєстроване перше українське географічне зазначення –гуцульську овечу бриндзю, а на черзі – гуцульська коров’яча бриндза. Про це у львівському прес-клубі розповіли експерти проєкту ЄС «Підтримка розвитку системи географічних зазначень в Україні» Іван Гайванович та Ганна Антонюк.

Фото з прес-клубу.

Що таке географічне зазначення

1 січня 2020 року набув чинності Закон України «Про правову охорону географічних зазначень», який є новою редакцією Закону «Про охорону прав на зазначення походження товарів», гармонізованою із законодавством Європейського Союзу.

«Дуже часто словосполучення «географічне зазначення» намагаються замінити на щось зрозуміліше, наприклад, на «географічна назва» чи «торгова марка». Але це різні речі. У географічному зазначенні може міститися географічна назва, і, як правило, міститься, але не обов’язково. Географічне зазначення є назвою продукту, але не є торговою маркою», – каже Іван Гайватович.

Географічне зазначення і торгову марку об’єднує те, що одне та інше є об’єктом інтелектуальної власності, але якщо торгівельною маркою власник може розпоряджатися на власний розсуд (обмежити право використовувати її чи, навпаки, надати таке право), то географічне зазначення – це об’єкт колективної інтелектуальної власності.

«Навіть якщо Асоціація виробників традиційних карпатських високогірних сирів подавала заявку на реєстрацію географічного зазначення, вона не може нікому заборонити використовувати його, якщо тільки виробник виготовляє продукт у зоні, визначеній специфікацією, і відповідно до прописаної технології та процедури процесу виробництва, а також якщо продукт сертифікований. Крім того, географічне зазначення реєструється назавжди або до того моменту, що довколишні умови зміняться настільки, що продукт не можна буде виробляти відповідно до специфікації та умов, які були для нього прописані», – продовжує Іван Гайватович.

Реєстрація може бути скасована й тоді, коли зникнуть усі виробники, і продукт не виготовлятиметься протягом семи років.

«Географічне зазначення вказує, що продукт походить з певної місцевості, що його характеристики зумовлені цією місцевістю, тобто це можуть бути кліматичні умови, грунтові, традиції виробництва тощо. Чому інтелектуальна власність? Тому що передбачається обов’язково людський внесок. Географічне зазначення має бути повністю або частково виготовлене на місцевості, з якою воно має зв’язок і якість гарантована системою контролю», – пояснив експерт.

Для України тема географічних зазначень наразі нова, хоча Угода про торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності, скорочено TRIPS, була підписана ще 1994 року у рамках інших угод, на основі яких була створена Світова організація торгівлі (СОТ).

Географічне зазначення – це не тільки предмет інтелектуальної власності, а й схема якості. Така продукція в ЄС має відповідні значки. Червоний означає, що всі етапи виробництва відбуваються на зазначеній території, синій – якщо бодай один етап.

«Є ще позначка, яка швидше гарантує запатентовану рецептуру. Наприклад, сир моцарела не є географічним зазначенням, а тому його можна робити й в Україні. Але моцарелу можна назвати моцарелою, якщо вона виготовлена суворо за технологією», – акцентував Іван Гайватович.

Закон є закон

1 січня 2016 року вступила в дію торгівельна частина Угоди про асоціацію України з ЄС. А це, зокрема, означає, що Україна зобов’язалася оберігати понад три тисячі європейських географічних зазначень. Але для низки продуктів є перехідний період.

«Для вин та алкогольних напоїв – це 10 років, тобто до кінця 2025 року. Найвідоміші – коньяк, шампанське, токай, кальвадос, граппа, херес. Для трьох сирів перехідний період триватиме до кінця 2022 року. Це рокфор, пармезан і фета. По завершенню перехідного періоду українські виробники не зможуть називати свій продукт цими назвами. Тобто продукт будуть виробляти –  здебільшого він дуже якісний, – але це чужа інтелектуальна власність, зареєстрована іншою країною. Наприклад, фета в Україні виробляється не так, як справжня. У Греції її виготовляють з козячого молока, в Україні – з коров’ячого. І охорона означає, що не можна використовувати чужі назви, а також не можна їх імітувати. Наприклад, не можна писати «шампанське» і не можна писати, що вино створене методом шампанізації, або продукт із смаком пармезану», – пояснює Іван Гайватович.

І додає, що в Україні досі можна купити українського виробництва асті, яке є італійським географічним зазначенням, чи просекко.

«При чому українські виробники можуть поєднувати і просекко, і шампанське. Це взагалі оксюморон, оскільки йдеться про два географічні зазначення, які належать двом різним країнам», – каже експерт.

Іван Гайватович зазначає, що новий законопроект дозволить гармонізувати українське законодавство із європейським.

«Відповідно до нової редакції, назва місця походження товару є назвою продукту, тобто вона може містити відсилання до якогось топоніму, але необов’язково. Наприклад, прибалтійський сир ліліпутас, який виробляється такими маленькими «шайбочками» – це географічне зазначення, але не географічна назва.  У чинному законі прописано, що має бути специфікація товару. Коньяк є прикладом того, що таке географічне зазначення. Є багато виробників, але всі вони знаходяться в одній французькій провінції. Інші, нехай навіть і французькі виробники, якщо вони знаходяться не на тій території, не можуть називати свій продукт коньяком, відтак вже це бренді», – веде далі експерт.

До речі, географічне зазначення – це може бути не тільки виробництво, назва товару, а й пакування, фасування чи споживання. Прикладом може слугувати швейцарський сир Тет де Муан («голова монаха»), який нарізується не ножем, а спеціальним скребком, утворюючи щось на кшталт трояндочок. Це частина традиції виробництва і споживання цього сиру. Так само географічним зазначення є швейцарський годинник, який є знаком якості і елементом економічної культури країни.

Перше українське географічне зазначення

В Україні Міністерство аграрної політики і продовольства визначило перелік пріоритетних продуктів для реєстрації географічних зазначень, над якими працює проект ЄС «Підтримка розвитку системи географічних зазначень в Україні».

Зі списку зареєстроване перше географічне зазначення – гуцульська овеча бриндзя, а сам процес тривав два роки.

«Коли стартував проєкт, у технічному завданні було зазначено, що потрібно зареєструвати два вина, два алкогольні напої і два сири. Це була обов’язкова програма. Коли ми почали шукати сир, то було декілька вимог. Це мав бути сир з довгою історією виробництва, щоби він чітко асоціювався з певною територією і де збережена традиція, яка передається з покоління у покоління. І перше, про що ми подумали, – це були Карпати, вівчарство», – розповідає експертка Ганна Антонюк.

Вона додала, що півроку пішло на те, щоби об’їхати виробників у трьох регіонах – Івано-Франківській, Закарпатській і Чернівецькій областях. Уся зібрана інформація була зведена у специфікацію – обов’язковий документ для реєстрації, тобто технічні умови виробництва.

«Процес почався з опису породи тварин, де вони випасаються, на якій висоті, що вівці споживають, як збирається сире молоко, як з нього виробляють сир, з чітким описом температурних режимів, технологічних процесів тощо. Все це лягає в основу специфікації. Оскільки географічне зазначення є предметом інтелектуальної власності, специфікатор треба було погодити з усіма виробниками. Для цього була створена Асоціація виробників традиційних карпатських високогірних сирів. Місцем реєстрації є Рахів, але в асоціацію можуть увійти всі виробники цих трьох територій.

В основу специфікації лягла традиційна гуцульська технологія виготовлення бриндзі, тобто це тільки літній період, коли вівці перебувають на полонинах, зазначена висота – не нижче 700 метрів над рівнем моря. Виготовлення у ручну, з використанням традиційних дерев’яних інструментів. Це має показати традицію, яка існує з XIV століття і її дотримуються донині. Одне із завдань географічних зазначень – це інструмент, який дозволяє зберегти сталий розвиток сільських територій, культуру і традиції через традиційні продукти», – розповіла Ганна Антонюк.

Наступний етап – формування плану контролю якості продукту. Йдеться зокрема про вимоги до безпеки продуктів харчування, де прописані санітарно-гігієнічні вимоги, вимоги, які стосуються умов виробництва і контроль самого географічного зазначення як зареєстрованого об’єкта прав інтелектуальної власності.

«Часто запитують, чому саме «бриндзя»? Ми хотіли підкреслити цією назвою, що технологія виробництва належить певному етносу, який досі проживає на території Гуцульщини, це люди, які бережуть свої традиції, ідентифікують себе як гуцули. Вони використовують саме слово «бриндзя». І водночас ми хотіли у такий спосіб відокремити його від індустріального виробництва бринзи, яку можна купити в магазині і вироблена вона з коров’ячого молока. Гуцульська овеча бриндзя – це сир не розсільний і не тримається у соляному розчину. Сирна голова, яку називається будз, дозріває до двох тижнів на свіжому повітрі. Тоді з нього знімається кірка, а сир перемелюється зі сіллю і пресується у дерев’яні бочки бербениці.  Потім сир має дозріти – від одного місяця до року. Це сир призначений для приготування страв. Аналогом може бути пармезан чи фета», – веде далі Ганна Антонюк.

У зону виробництва потрапили шість районів Івано-Франківської області, Закарпатська і три райони Чернівецької.

«5 грудня ми отримали свідоцтво про реєстрацію географічного зазначення на гуцульську овечу бриндзю. Тепер ми хочемо підтримати виробників, щоби вони подавали заявку на реєстрацію у Європейському Союзі. Сьогодні виробники бриндзі не отримують прибутків, оскільки не налагоджені ланцюжки постачання цього продукту в інші регіони. Якщо правильно використовувати географічне зазначенням, це може стати чудовим інструментом для розвитку території навколо цього продукту», – пояснила експертка.

Наступним продуктом, який може отримати географічне зазначення, може стати гуцульська коров’яча бриндза.

«Коров’яча бриндза має коротшу історію і її виробництво з’явилося на території Верховинського та Косівського районів за часів Австро-Угорської імперії, коли австрійці почали налагоджувати полонинське господарство. Тоді люди переключилися з вівці на корову, з якою працювати легше. Адже корова пасеться на одному місці. Натомість з вівцями пастухи мають ходити 10-15 кілометрів щодня. А це значить, що треба вставати о п’ятій ранку, гнати отару на полонину, потім повертатися, доїти овець і знову гнати на полонину», – веде далі Ганна Антонюк.

По-правді, й на смак овеча бриндзя і коров’яча бриндза відрізняються. Коров’ячі будзи більшого розміру і їх підкопчують. В овечому відчувається більше присмак гірських квітів і трав, тому що вівця їсть 200 найменувань рослин, тоді як корова лише півсотні.

Насамперед цим повинні зацікавитися виробники. Від реєстрації географічних зазначень і розвитку цієї системи виграють і самі виробники, і споживачі, і території, вважає Іван Гайватович.

«Якщо географічне зазначення буде успішним, воно привабить людей. Треба працювати над тим, що таких унікальних зареєстрованих продуктів було якнайбільше», – резюмував експерт.

Оксана ДУДАР

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.