«Парнокопитне голосування»: як ухвалювалися «диктаторські закони» 16 січня 2014 року

Сьогодні виповнюється 6 років із дня голосування за «закони 16 січня», які називають ще «диктаторськими» або «драконівськими». Процедура ухвалення була виконана з низкою порушень – підняттям рук і без обговорення, а тексти документів стали відомі лише після того, як за них проголосували.

Саме цей наступ влади на права та свободи громадян спричинив перехід Революції Гідності в гарячу фазу. Яким було голосування і що запам’яталося з того дня ІА Дивись.іnfo запитала в народних депутатів і віцеспікера того скликання.

Втім, як виявилося, не всім цей день врізався в пам’ять. Юрій Михальчишин, на той час член парламентської фракції «Свободи» небагатослівний: «Я пригадую вже дуже слабо. Стільки всього було. В мене були дуже неприємні відчуття, коли приймались ці закони, не хочу про них згадувати».

Значно яскравіші спогади в іншого свободівця Руслана Кошулинського, який шість років тому обіймав посаду віцеспікера Верховної Ради України: «Того дня я був у парламенті, але в момент ухвалення мене до себе в кабінет запросив голова Верховної Ради Володимир Рибак. Ми залишилися з ним вдвох у кабінеті і він розповідав… ні про що. Я не міг зрозуміти, чому він мене запросив і для чого це робиться. Поки йшло засідання, ми з ним сидимо і обговорюємо якісь другорядні речі, які взагалі не стосуються парламенту і порядку денного. Тоді я не витримав і сказав: «Досить, йдемо до роботи». Вискочив до сесійної зали і побачив, що в президії нікого нема».

Виглядало все надзвичайно гидко. Ми розуміли, що такі дії ламають парламентаризм через коліно

Ексдепутат згадує, спікер Рибак відсторонився від того, що відбувається. А принагідно спробував усунути від подій Кошулинського, аби той у президії не перешкоджав засіданню.

«Сесію провадив перший заступник Калетник просто в Раді, серед депутатів, а не в президії, де повинен сидіти заступник. Він був в оточенні регіоналів і криком кричав про порядок денний голосування. А вони всі (регіонали і комуністи – ред.) піднімали руки. Він це вважав ухваленим рішенням. Виглядало все надзвичайно гидко. Ми розуміли, що такі дії ламають парламентаризм через коліно. Вони виходили за межі будь-яких законодавчих правил регламенту парламенту на ухвалення рішення», – згадує ексвіцеспікер.

Руслан Кошулинський вважає, що того дня регіонали прагнули спонукати опозицію до бійки, аби скомпрометувати перед міжнародними організаціями, які давали оцінку діям парламенту. Мовляв, якби опозиція до влади Януковича зважилася на бійку в Раді, то влада апелювала би до того, що хотіли голосувати, а їм не дали це зробити в демократичний спосіб. Тому опозиціонери вирішили не чіпати представників більшості, розуміли – ті проголосують, що би не сталося.

Ми задумувались чи йти силовим методом, чи апелювати до міжнародних інстанцій про незаконність таких кроків. Сили фізичні були нерівні

«Опозиційні фракції розуміли, що їх провокують на бійку. Але те, що робили регіонали, було незаконним. Відтак опозиція вирішила піти іншим шляхом – на законодавчому рівні їм довести, що останні роблять незаконні дії. Загалом було десь 180 депутатів-опозиціонерів. Ми задумувались чи йти силовим методом, чи апелювати до міжнародних інстанцій про незаконність таких кроків. Сили фізичні були нерівні. І ми вирішили йти першим шляхом.

Тим паче регіонали виглядали підготовленими. Силовики блокували доступ до Калетника, який це все оголошував. Вони дуже активно і серйозно готувались, розробили свою тактику. Всі ролі були розписані», – підсумовує Руслан Кошулинський.

Під час «голосування», як тільки регіонали та комуністи підіймали руки, голова лічильної комісії Володимир Олійник відразу ж озвучував у мікрофон число 239 – стільки депутатів нібито проголосували «за». Заступником Олійника в лічильній комісії на той час був мажоритарник від Львівщини Олег Канівець. Він добре пам’ятає напружену атмосферу 16 січня 2014-го в раді: «Регіонали нахабніли. Свою зону вони блокували від іншої сторони залу, аби ніхто не міг зайти і не завадив вчинити «парнокопитне голосування». Ми кричали, як могли, виставляли претензії. Лічильна комісія не працювала. Я кричав до Олійника, що це кримінал і він буде за то відповідати, бо він голова лічильної комісії. Але на нас ніхто не звертав уваги. Оголошував питання, піднімали руки. Було жахливо і огидно. Негідно парламенту України.

Всі, хто виступатиме проти режиму, будуть просто кидати до в’язниці

Я відчував, що в Україні встановлюється диктатура. Всі, хто виступатиме проти режиму, будуть просто кидати до в’язниці. Але відступати не було куди. Ми всі трималися купи. Майдан стояв. Разом з людьми і не планували відступати чи відходити від своєї позиції. А регіонали в той день виглядали піднесеними і не звертали уваги ні на що. Думали, що вони приймуть ці закони і зламають ситуацію».

Олег Канівець стосовно тих подій уже давав свідчення в Генеральній прокуратурі. Каже, щщо як і розслідування справ Майдану, так і відсутність покарань по ньому, є ганьбою для держави.

«Україна і українці як нація, яка себе поважає, мали би дати цьому гідну оцінку. І багато таких людей, які голосували 16 січня, я їх називаю «парнокопитні», потрапили в парламент, отримали посади в областях. Це неприпустимо. Суспільство в міру своїх можливостей виступало проти цього, але недостатньо. Тому вони дозволяють собі робити й далі все, що заманеться», – каже Олег Канівець.

Ще один мажоритарник від Львівщини Михайло Хміль у 2014 році був членом фракції ВО «Батьківщина», пам’ятає емоції того дня, немов це було вчора.

Регіонали того дня були в захопленні, з посмішками. Вони думали все суспільство поставити на коліна

«Я пам’ятаю, що відчував розпач. Бо відбувалось цілковите протизаконня, топтання парламентаризму. Були сутички в залі між депутатами, ми намагалися донести, що регіонали чинять незаконно та антиконституційно. Але парламенту було поставлене завдання виконати, а яким способом – це вже нікого не хвилювало.

Регіонали того дня були в захопленні, з посмішками. Вони думали все суспільство поставити на коліна.  Носіння балаклав забороняли тощо. Після ухвалення тих законів люди вже перевели це в площину жартів – вдягали на голову каструлі, аби показати всю іронічність події. Така реакція суспільства на дії влади.

Закони приймали одночасно з бюджетом на 2014 рік. Це було голосування руками, без будь-яких реєстрацій даних і ніхто не міг зрозуміти скільки депутатів було у раді, хто підняв руку, а хто ні. Олійник був головою лічильної комісії, але ні він, ні будь-хто інший не міг встановити, скільки людей було в залі, хто з них підійняв руки. Це було незаконне голосування», – згадує екснардеп.

Михайло Хміль вважає морально неприйнятним факт, що люди, які голосували за диктаторські закони зараз є дотичними до влади. Але визнає, все в руках українців: «Якщо суспільство і далі толерує такий тип політиків і поведінку, якщо вони зараз керують, то значить це суспільство й заслуговує таких політиків».

За помахом руки голосували, як один

Геннадій Москаль на той час був колегою по фракції Михайла Хміля. 16 січня 2014 року запам’ятав не лише по диктаторських законах: «Я це добре пам’ятаю, бо регіонали ніяк не хотіли приймати закон по створенню ТСК, де я мав бути головою по розслідуванні злочинів під час розгону студентів 30 листопада 2013 року. Питання в них було не стільки в слідчій комісії, а хто буде головою. Дуже не хотіли, щоб був я. По ТСК – це було останнє питання і вони його прийняли. Рибака тоді не було, був перший заступник Калетник. З одної сторони Олійник, з іншої – покійний Чечетов, всі регіонали. За помахом руки голосували, як один».

На той час, каже Москаль, регіонали ще не усвідомлювали чим можуть закінчитися їхні дії.

«Вони ще тоді вважали, що всесильні, не думали про наслідки прийняття цих законів. Ще не бачили, що їм вже дихають в спину, того дня в парламенті вони цього ще не відчували. А ми всі свої емоції вихлюпували на Грушевського. В них була більшість з комуністами і регіонали не мали жодних проблем. Могли прийняти, що хотіли. Так як і сьогодні є монобільшість.

Я вважаю, що парламент має бути виважений, має діяти система стримування і противаги. Але, на жаль, ні сьогодні, ні тоді ніхто не був почутий. Є більшість, яка нагло, цинічно, але свою справу робить», – резюмував Геннадій Москаль.

Довідка

«Диктаторськими законами» називають 5 законів, ухвалений 16 січня 2014 року. Вони запроваджували цілу низку обмежень: заборонялося їхати колонами більше п'яти автомобілів, за порушення в організації мітингу пропонували арешт. Також за грати можна було потрапити за захисний шолом чи інші способи маскування. Арешт на 15 діб загрожував за несанкціоноване встановлення намету. Також арештувати могли за допомогу в проведенні недозволених протестів чи неповагу до суду. Протоколи ж дозволяли вручати без розписки про отримання. Обмеження накладалися на ЗМІ та інтернет-провайдерів. Суворі покарання – аж до тюремного ув’язнення загрожували за наклеп, блокування доступу до житла, групове порушення порядку чи перешкоджання роботі державних органів.

Тетяна ЯВОРСЬКА