дивись.info

“Забобонне Водохреща”: як не втратити духовне у прикметах?

“Забобонне Водохреща”: як не втратити духовне у прикметах?
Фото: Духовна велич Львова

Йорданські свята закривають цикл Різдвяних свят у нашій східній традиції.

Часто можемо почути такий вислів: “Від Романа до Йордану – з українським Рамаданом” або “Іван Предтеча взяв свята на плечі” (оскільки 20 січня Церква почитає св. Івана Хрестителя).

Із Богояленням у нашому народі, як, зрештою, з Різдвом Христовим, пов”язано багато вірувань, які, на жаль, у духовному сегменті відштовхують нас від реального осмислення свята, пише Духовна велич Львова.

Разом із Воскресінням та Зісланням Святого Духа Богоявлення – це найдревніше свято у Церкві. У ІІ столітті Богоявлення вміщувало у собі чотири, а то і п’ять подій із життя Ісуса Христа: Різдво Христове, поклоніння волхвів, хрещення Ісуса Христа, весілля у Кані Галилейській, а також часто згадували помноження хлібів. У всіх цих подіях Христос показав Себе як Бог.

У ІІІ столітті цей празник залишається у такому ж форматі, де згадуються перших чотири події. Проте вже тоді на перше місце виходить свято народження Ісуса Христа. У IV столітті ці празники розділяються. Сьогодні ми бачимо цю подібність, бо Різдво і Богоявлення – це літургійно майже ідентичні свята. В обох випадках  є строгий піст, напередодні служать Літургію святого Василія Великого та Велике Повечір’я з Литією.

У західній традиції, коли відзначають Богоявлення 6 січня, виставляють для пошанування трьох волхвів, які прийшли поклонитися новонародженому Христові, – Каспера, Мельхіора та Бальтазара. Як бачимо, це походить із найдавнішої церковної традиції. У деяких країнах влаштовують спеціальні карнавали та розважальні паради, ніби міфологізуючи волхвів.

Відначення свята Трьох королів в Іспанії

Тому, як бачимо, не лише наш народ “страждає” на святкових персонажів і розважальні мотиви до свят, до прикладу, водити козу, Меланку чи Василя з 13 на 14 січня. Насправді ж свята Меланія Римлянка та св.Василій Великий – зовсім не ті “персонажі”.

Мабуть, у серці нашого народу є щось таке, що пов’язане з тяжінням до магічності, казковості, забобонності. На жаль, і під час святкування Богоявлення ми не відмежовуємось від забобонів. Наприклад, на кожній парафії є такі вірні, які розштовхують всіх інших, аби першими зачерпнути йорданської води. Бували курйози, коли у балії з освяченою водою настирливі віряни заштовхували і священиків, адже існує повір’я, що той, хто першим приступить до балії, матиме ексклюзивну воду із більш цілющими властивостями, ніж у збанках інших.

Ще один популярний забобон – не прати речей після свят певну кількість днів, оскільки є повір’я, що впродовж Богоявлення вода у річках має цілющі властивості.

Або ось ще така низка прикмет:

Холодна і ясна погода на Водохреща — до посушливого літа, свіжа і похмура — до багатого врожаю.

-Якщо вітер 19 січня буде дути з півдня — літо буде грозовим.

-На Хрещення не прийнято годувати курей, щоб не довелося копати городів.

-Якщо собаки будуть гавкати багато на Водохрещу — буде багато звірів і дичини.

-Якщо піде сніг, особливо, коли будуть входити у воду, майбутній рік буде хлібородним.

Натомість всі прекмети та казкові повір’я відвертають нас від основного розуміння свята – коли Господь об’являється своєму людові у трьох Особах. А це означає поєднання земного і небесного, представлення великої благодаті для нас. Тому тут радше не вода набирає цілющих властивостей, а ми перезавантажуємося духовно. Маючи цей основний духовний орієнтир, ніякі прикмети і забобони не стануть на заваді.

Автор Юліана Лавриш

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.