Повернути собі Україну: що історики і політики думають про День Соборності

22 січня 1919 року, в першу річницю проголошення четвертого універсалу УНР про повну незалежність України, на Софійській площі у Києві було оголошення Акт Злуки – документ, що фіксував воз'єднання Наддніпрянської та Західної України в одну неподільну державу.

Сьогодні, у 101-шу річницю проголошення Акту Злуки, Україна зустрічає День Соборності без законних територій – Криму та частини Донбасу. З нагоди свята ІА Дивись.info запитала в знаних діячів культури та політики про уроки історії, які українці мали винести з подій столітньої давнини, і виклики, що залишаються попереду.

Віталій Капранов, український письменник, публіцист:

«Насправді Акт Злуки 1919 року – це яскравий факт, який розвінчує міфи про те, що Сталін нам подарував Галичину, що Україна завжди була розділена. Проголошення Соборності демонструє, що незалежно від того, під якою державою знаходились українці, в них було прагнення жити разом в одній-єдиній державі.

Акт Злуки спростовує міф про те, що Сталін подарував Україні Галичину

Взагалі, коли аналізуєш історію регіонів України у складі Австро-Угорської та Російської імперій, то мимоволі доходиш висновків, що процеси в різних країнах відбувалися синхронно. Наприклад, відоме галицьке літературне утворення «Руська трійця», яке почало творити українську літературу, і Григорій Квітка-Основ'яненко з «Марусею», першим прозовим твором нової української літератури, просували одні ідеї в 1830-их роках, а змовлятися про це не могли, адже не було ні Інстаграму, ні Фейсбуку.

Українці по різні боки кордону взялися робити те саме – творити модерну українську літературу модерною українською мовою. Коли ти про це раптом здогадуєшся, то розумієш, що наші землі пов’язані тектонічно, що наші землі пов’язано якоюсь тектонічною надстратосферною пуповиною і не можуть жити одна без одної. Так чи інакше ми називаємось українцями незалежно від того, в складі якої країни наш народ перебуває. Саме тому Акт Злуки – це законний, юридичний символ тієї єдності, що проявляється в мільйоні варіантів».

Основне побажання до на 101-шу річницю Соборності Віталій Капранов формулює коротко: «Припинити слухати московські побрехеньки. Вони в різних формах нам навіюють, що ми, мовляв, держава клаптикова, що в нас різні менталітети, що в нас різні культури і так далі. Це все брехня, цього слухати не треба. Україна – єдина, унітарна країна, єдина нація. Плюньте в очі кожному, хто скаже, що це не так».

Дмитро Білий, історик, дослідник Кубані, осавул Азовського козацького війська:

«Є таке прислів'я: «На два українці – три гетьмани». Українці за свою історію завжди губили на так званому «хуторянському мисленні»: на нашому хуторі хороші люди, на іншому погані. На наш хутір вороги не нападуть, сусідам помагати не підемо. Дуже промовистим є приклад з дрібними князівствами часів монгольських набігів: князьки між собою воювали, не могли об’єднатися навіть проти спільного ворога. 1919 рік став переломним у вітчизняній історії, коли стало зрозуміло: є  Західна Україна, яка без Східної та Центральної не зможе вижити, і Центральна та Східна теж не зможуть вижити без опору на Захід.

Центральний і Східний регіони не зможуть вижити без опори на Захід і навпаки

1919 року українці опинилися у дуже складній геополітичній ситуації. Держави сусіди не були зацікавлені у становленні української ідентичності. Кожен розігрував території, як міг. На початку ХХ століття, після падіння Австро-Угорської імперії, за незалежність боролися й інші держави: Чехо-Словаччина, Польща, Угорщина. Але саме українці поклали найбільше сил і жертв на досягнення мети. Ми опинилися в чотирикутнику смерті. Українці билися в настільки ворожому оточенні, що дивно, як ця боротьба тривала чотири роки.

Упродовж останніх п’яти років Україна чи не вперше за свою історію опинилася у вигідній геополітичній ситуації, коли союзники України рішуче підтримали територіальну цілісність України у відповідь на зазіхання РФ. Можливо, саме за рахунок цього російських патрулів немає у Львові. І, сподіваюся, ніколи не буде. Дуже не хотілося б втратити такі позиції».

Втратити частину України - все одно, що втратити частину себе

Дмитро Білий впевнений, що поодинці нас переб’ють.

«Якщо будемо гризтися, чубитися, то ворог нас переможе. А ми маємо справу з надзвичайно небезпечним ворогом, який має кількасотрічний досвід з підкорення чужих територій, в тому числі українських. Найперше нам треба зрозуміти, що, втрачаючи частину України, ми втрачаємо частину себе. Треба брати уроки з минулого і ретельно їх засвоювати. Якось один історик сказав, що історія – це не вчителька життя, це наглядачка, яка надзвичайно жорстко карає за невивчені уроки», – резюмував історик.

На думку відповідального секретаря Державної міжвідомчої комісії з увічнення пам’яті учасників АТО, жертв війни та політичних репресій Святослава Шеремети, українцям також варто побажати сили - духовної та фізичної:

«Як 100 років тому, так і сьогодні, українцям потрібні сила і стійкість. На початку ХХ століття геополітична ситуація у світі була настільки складна, а українська армія настільки виснажена, що про самостійний рух України залишалося тільки мріяти. Тим дорожче маємо цінувати Незалежність і Соборність сьогодні, що такою дорогою ціною вони дісталися.

22 січня 1919 року - перший День Незалежності України

День Злуки зафіксував віковічне прагнення українців до єдності. Хоч керівництво ЗУНР та УНР мало відмінності з ідеологічних міркувань, питання територіального об’єднання поставили над цими розбіжностями. Фактично 22 січня 1918 року було проголошено перший День Незалежності України. Натомість 24 серпня 1991 українці здобули відновлення Незалежності».

Володимир В’ятрович, дослідник історії визвольного руху України, народний депутат: 

«У День Соборності нам, українцям, треба побажати, пам’ятати про це свято. Адже саме 22 січня 1919 українці стали єдиними з власної волі. Українські території вже об’єднували окупанти, натомість у 1919 році народ проявив свою ідентичність самостійно.

Про цей день ми маємо пам’ятати як про вияв того, що ми здатні об’єднуватися заради того, аби жити в єдиній країні. Зараз, коли Україна втратила частину своєї території – Крим та Донбас, ідея соборності – це те, що має нас єднати до продовження боротьби».

Історична довідка. Вперше День Соборності України відсвяткували у 1939 році в Хусті. Тоді це місто було столицею Карпатської України - Чехословацької автономії. Тоді на демонстрацію вийшли близько 30 тисяч осіб.

Натомість офіційно святкувати День Соборності в Україні почали лише у 1999 році після указу президента Леоніда Кучми. Однак у 2011 році Святкування Дня Соборності України тимчасово припинялося через указ колишнього президента Віктора Януковича. У 2011 році своїм указом він постановив відзначати 22 січня День Соборності та Свободи. У 2014 році повноцінне святкування Дня Соборності повернув тодішній президент Петро Порошенко.