«Історія з Іваном Хомою». Про створення ОУН, яка запропонувала українцям бути творцями історії, а не її жертвами

Отже, всі у своєму житті були декілька років громадянами УНР-ЗУНР. До відновлення незалежності України 24 серпня 1991 року дожили два учасники Першого конгресу українських націоналістів: Михайло Антоненко (помер у 1993 р. у місті Ранвіль, Франція) та Іван Кедрин-Рудницький (помер у 1995 р. у Дже́рсі-Сі́ті, США).

Учасники конгресу походили майже зі всіх куточків українських земель. Однак станом на 1929 рік тільки четверо із запрошених приїхали з окупованої Польщею Галичини. Не змогли приїхати на конгрес з окупованої Румунією Буковини. Всі решта учасників приїхали з різних міст Австрії, Бельгії, Німеччини, Франції, Чехословаччини та міста Данциг (сучасне місто Гданськ, у 1920-1930-их роках мало статус вільного міста).

Майже всі були членами різних українських націоналістичних організацій, що виникли в 1920-их роках на Галичині та в еміграції: Група української національної молоді (ГУНМ), Легія українських націоналістів (ЛУН), Українська військова організація (УВО), Союз української націоналістичної молоді (СУНМ) та Союзу українських націоналістів (СУН). До жодної з вказаних організацій не належав Іван Кедрин-Рудницький, якого особисто запросив Євген Коновалець.

Всі вони зібрались, щоби завершити декількарічну, дуже важку, роботу з об’єднання українських націоналістичних організацій в одну Організацію українських націоналістів. І консолідовано з самостійними та самодостатніми, ідейними та безкомпромісними членами організованого українського націоналістичного руху продовжити боротьбу за відродження української державності.

На той час вже було зроблено велику справу для об’єднання – створено у листопаді 1927 року координаційних осередок Провід українських націоналістів у складі голови – Коновальця, секретаря і референта преси та пропаганди Мартинця, референта з ідеології Андрієвського та референта з політичних питань Сціборського.

Відкрив роботу конгресу голова Проводу українських націоналістів Євген Коновалець.

Для роботи конгресу було обрано президію в складі: Сціборського, Капустянського та Вассияна – заступники; Мартинець, Володимир Арсенич, Ярослав Герасимович та Юрій Руденко були секретарями. Робота конгресу проходила по комісіях та в формі пленарних засідань. Зокрема було створено шість комісій: 1) ідеологічна – голова Вассиян, 2) соціально-економічна – голова Яків Моралевич; 3) військова – голова Коновалець; 4) політична – голова Дмитро Демчук; 5) культурно-освітня – голова Олесь Бабій; 6) організаційна – Леонід Костарів.

Усього на пленарних засіданнях комісій учасники представили 40 доповідей. Коновалець виступив з доповіддю «Сучасне положення на українських землях», а в рамках роботи військової комісії представив доповідь «Військова справа».

Найдовше дискусія тривала навколо програми українського націоналізму, в основі якої було закладено «добро Української Нації є основою та метою діяльності українського націоналізму. Чи то шкільна політика, чи міжнародна, чи соціальна, – всі вони змагають до одної спільної мети: дати національній ідеї найвідповідніші основи для здійснення її в Самостійній Соборній Національній Українській Державі».

Основні ідейні засади були закладені напередодні конгресу на сторінках журналу «Розбудова нації». Ключовою узагальнюючою працею була стаття Вассияна «До головних засад націоналізму», де він пише: для нації, що змушена проводити боротьбу дуже важливим є усвідомлення минулого, але не заради минулого, а для продовження історії – життя; на шляху боротьби необхідно опанувати «смисл панування» та максимально зосередитись; при ламанні опору «безвладних мас», не нищенням будувати, а будуванням нищити та усувати все, що зберігає стан відсталості; ідею державності нації можна досягнути шляхом твердих рішень та ще твердіших обов’язків; «націоналізм не знає диктатури окремого інтересу, що встановлює режим частини над цілістю …», він демократичний, але зобов’язує до порядку всіх заради нації.

О. Бабій у статті «Революція чи контрреволюція?» з приводу майбутніх ідеологічних настанов писав: «Боготворити можна тільки добре, розумне, моральне, чисте й все, що підносить людину. Хіба ж можна поклонятися всім злочинцям, що використали революцію для помсти й особистих цілей? Хіба ж можна боготворити кожного чекіста й тих, хто святкує десятиліття Че-Ки і вибиває в її честь медалі? Бачити в кожному чекістові ідеал революції, а в кожному емігрантові контрреволюцію, може тільки духова чернь... Кожна держава має катів, але жодна не обходить їх ювілею й не склада поем в їх честь. Культ Че-Ки, культ катів – найгірша контрреволюція. Революційним є кожний акт, що йде до вдосконалення, до вищої культури, до вищого прояву волі, до життя, до вшляхетнення. Тільки творчість є правдивою ознакою революційности. Бути революціонером – це перш усього покинути фразу, брехню, удосконалити себе самого, довести до гармонії між словом і ділом».

Онацький, розуміючи, що в майбутньом український націоналізм будуть прирівнювати, шукати ананалогії і т.п. в статті «Листи з Італії. Дещо про фашизм», зазначив: «Фашизм – це не товар на експорт. Італійський фашизм має те спільне з українським націоналізмом, що він теж є перш за все яскраво висловленим націоналізмом. Але позатим ... Італійський фашизм завжди мав свою державу, яку треба було лише підперти, підремонтувати, підвести, нові підімуровання, поставити побиті вікна, пофарбувати стіни та гарненько причепурити. Перед молодим українським націоналізмом стоїть цілком інше завдання: він мусить ще віднайти свою державу … Фашизм є націоналізмом нації державної, ворожої будь-яким іредентам, готової ВСІХ і ВСЯ принести в жертву культові своєї твореної держави. Український націоналізм є, навпаки, націоналізмом нації недержавної, що тільки живе іредентизмом, і готовий принести всіх і вся в жертву для зруйнування культу тих держав, що не дають йому жити. … державний націоналізм виключає всі інші націоналізми — мусить навіть поборювати їх, бо вбачає в них можливих майбутніх ворогів чи суперників».

3 лютого, після підбиття підсумків і дискусій, учасники приступили до формування керівних органів «Організації українських націоналістів». Всі рішення приймалися після досягнення компромісу і одноголосно. Одноголосно головою обрали Коновальця. На його пропозицію в склад проводу ОУН увійшли: Сціборський, Мартинець, Кожевників, Андрієвський, Вассиян, Капустянський, Демчук і Костарів. Головним суддею обрали одноголосно Макара Кушніра, а головним інспектором – Моралевича.

Після обрання складу ОУН Коновалець завершив конгрес своїм виступом. Слова, що нижче наведені, свідчать про те, що він добре усвідомлював тимчасовість тогочасного миру в світі, що події 1917-1921 рр. – це «програна битва, але не війна», війна за Україну - це дуже тривалий процес і створення ОУН є підготовкою до цієї боротьби: «Як знаєте, мої друзі, я не є приятелем гомінких слів. Я не знаю, чи і наскільки нам пощастить розвинути діло, за яке ми ось тут прийнялися. Це залежатиме від праці, зусиль, послідовности і жертвоности нас усіх. І це залежатиме від того, наскільки ми нашу справу зуміємо зробити зрозумілою всьому українському громадянству. Отже, сьогодні надто швидко казати, що, покликаючи до життя нашу Організацію, ми вже тим самим довершили велике діло, або що наша Організація обов’язково призначена бути великою. Але одне знаю напевно: доба, в якій живемо, безмірно велика. Це одна з тих революційних епох, які простягаються на цілі десятиліття і в якій кується новий світ і нова людина. У великій світовій драмі наших днів ми маємо до вибору: або бути творцями, або жертвами історії. Сьогодні ми покищо тільки окреслили наші завдання і прийняли добровільні зобов’язання. Але це ще не осяг. Бож мусимо собі ще раз коротко усмисловити і величину цього нашого зобов’язання: мобілізуючи і спираючись на широкі народні маси, мусимо, ведучи їх, боротися і добитися віднови Самостійної Соборної Української Національної Держави на всіх просторах життя українського народу. Як учить нас досвід цілих українських поколінь, можемо цього досягнути тільки революційними, ніколи ж еволюційними, шляхами.

Спротиви, які зустрінемо на нашому шляху, будуть велетенські. Бож віднова Соборної Української Держави сама собою однозначна з ліквідацією московської імперії, як і польського історичного імперіялізму, спричинить таку докорінну перебудову цілого Сходу Европи і великої частини Азії, що це з конечности вплине, не менш глибоко й на політичний вигляд всієї решти світу.

Чи можемо пориватися на такі великі діла? Чи ми, як колектив, і кожен з нас, як одиниця, – маємо в собі цю міру і цей формат, щоб відповісти прийнятому зобов’язанню? Цього свідоцтва ми не можемо виставляти самі собі: його виставить нашій Організації щойно пізніше твердий іспит самого життя. Завжди це є мужі, що творять історію. Хочу вірити, що завдання, які в нашій програмі ми собі накреслили, зуміємо, як мужі, виконати. Тільки в тому випадку вільно буде сказати, що дата створення нашої Організації зарахується будучими істориками, як одна з переломових, творчих і позитивних дат на тисячолітньому шляху життя Української Нації».

30

Після завершального виступу, роботу конгресу було закрито.

Створення ОУН сколихнуло спецслужби СРСР та Польщі, які дуже багато вкладали ресурсів, щоб позбавити українців здатності об’єднатись у потужну силу спротиву проти тих, хто окупував їхні землі і позбавив права мати свою державу.

Створення та діяльність ОУН продемонструє, що українці здатні бути організованими, системними, єдиними та дуже сильними для досягнення історичних цілей. Адже ОУН – це результат декількох років важкої роботи, що навчила чути один одного, обговорювати та вирішувати протиріччя, бути «карним» – відповідальним тощо.

У результаті ОУН таки відіграє головну роль у подальшій боротьбі за відродження втраченої в 1921 році української державності.

Іван ХОМА, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії, музеєзнавства та культурної спадщини, Інституту гуманітарних та соціальних наук Національного університету «Львівська політехніка».