Як стати ювеліром: львівська майстриня поділилася секретами професії

Про особливості професію ІА Дивись.info поспілкувалася із Майєю Котельницькою – ювеліром зі Львова.

– Отже, ювелір – це чоловіча чи жіноча робота?

– І чоловіча, і жіноча. Насправді, немає у цій роботі нічого фізично важкого, щоб її виконували лише чоловіки. Є дуже багато робіт, які роблять жінки, зокрема коли йдеться про дизайн.

– Є багато жінок-ювелірів?

– Зараз так. Наскільки я знаю, раніше було менше. Це важка робота, тому що вона відбувається у майстерні, а не в офісі. Це робочі столи, може бути досить брудно, бо коли ти чистиш метал, летить пил. Треба мати захисний одяг, рукавиці. Таке може подобатися не усім жінкам.

– А чому ви вирішили стати ювеліром?

– Я почала робити прикраси. Спочатку це була біжутерія – якісь буси. Потім мені це сподобалося і я на той момент вже вчилася у Львівській національній академії мистецтв на факультеті художнього металу. Я почала далі вивчати цей фах і стала ювеліром.

– Які тренди притаманні сучасному ювелірному мистецтву?

– Основні тренди останніх двох-трьох років – це масивні прикраси, можуть бути жовтого кольору чи срібного. Різні ланцюжки або навіть ланцюги, браслети-ланцюжки, намиста, масивні сережки, яскраві кольори. А також необроблена фактура, ніби пом’ятий метал. Це є трендом і він збережеться ще рік-два. Водночас є тренди, які не виходять з моди, тобто вони завжди актуальні. Це якісь анімалістичні мотиви або натуралістичні – гілочки, квіти.

– У місті надзвичайна кількість ювелірних крамниць, і так виглядає, що ринок дуже перенасичений. Зрозуміло, що є ширпотреб, а є мистецьки витвори. Чи складно пробитися на цьому ринку?

– Залежить все від того, що ти робиш. Думаю, аби бути помітним, треба робити те, чого не роблять інші. Саме тому і цінується авторська художня робота. Це те, що випущено маленькими колекціями або й робота в єдиному екземплярі. Таке завжди буде цінуватися. Якщо у художника є власний стиль, то треба працювати у цьому напрямку і з часом станеш помітним. Важливо також, як ти себе презентуєш – свої прикраси і творчість. Справді, ринок насичений, є багато різних прикрас, але є різні групи цих прикрас. Наприклад, є прикраси, які купують завжди – це обручки, їх носять щодня. А є прикраси, які купують з якогось приводу чи на подарунок. Наприклад, мені часто замовляють якісь прикраси чоловіки до свят, на Новий рік. Усі хочуть дарувати щось ексклюзивне – те, чого не знайдеш в десяти магазинах Львова.

– Але, напевно, не просто відкрити власний магазин?

– Все залежить від того, яку ціль собі ставити. Мені важко сказати, наскільки є позначкою успіху мати магазин. Насправді, відкрити не важко, важко – це розвивати, розуміти, скільки зможеш чи захочеш вкладати. І наскільки ти можеш поєднувати мистецтво із звичайною роботою.

– Наскільки мені відомо, Ваші прикраси є у Джамали…

– Так. Я давно працюю і мої прикраси можна побачити багато де, тому люди їх помічають, обирають і купують.

–А що саме за прикраси у Джамали?

– Це срібний перстень. Там декілька орбіт, які перехрещуються і створюють ніби рух.

– Що раніше з’являється – назва виробу чи сама прикраса?

– Може бути по-різному. Іноді я знаходжу якісь каміння чи цікаву фактуру і мені хочеться щось з цього зробити. Одразу видно, що це буде – перстень, сережки, чи кольє. Це так ніби від ідеї до образу і від образу до ідеї. Тобто маєш ідею і щось хочеш цією прикрасою сказати. Тоді робиш багато ескізів, як вона виглядатиме, тобто формується кінцевий образ.

– Ви зауважили, що знаходити каміння. А як це відбувається на практиці?

– Зазвичай ходжу на виставки, куди приїжджають гемологи і привозять різне-різне каміння. Буває так, що є готовий образ, і я шукаю, що туди підставити, тобто шукаю щось конкретне. А інколи просто ходжу і бачу якусь цікаву форму, цікавий камінь і уявляю, як його гарно оправити. Водночас важливо не тільки намалювати, а й зробити цей виріб у металі. Бо буває, що ти чогось понавигадував, а в металі воно буде зовсім по-іншому виглядати, бо надто складно це зробити або надто просто і результат геть інший. Буває, що хтось пробує себе у ювелірній справі і вивчає лише 3D-програми. Важливо, щоби майстер вмів сам зробити прикрасу уручну. Це дуже допомагає у дизайні.

– А маєте якесь улюблене каміння, яке використовуєте у дизайні?

– Так, звісно. Дуже подобається кварц, зокрема рожевий, аметист, бірюза. Я більше схильна обирати за кольорами – який мені більше імпонує, той і беру.

– З якими металами найчастіше працюєте?

– Зі сріблом та латунню. Роблю різні прикраси. Зараз мені цікаво займатися з емаллю. Незабаром буде виставка. Готую різні прикраси з емаллю. Це новий напрям у ювелірній справі, але водночас дуже стара техніка. Зараз вона використовується, але те, що можна знайти у магазинах – це холодні емалі, вони як фарби. Натомість я використовую грузинську техніку мінангарі. Емаль – це скловидний порошок, який треба викладати. Складність полягає у тому, що його треба запекти за температури 700-800 градусів і від кількості накладених шарів може змінитися колір.

– Чому ви вирішили зайнятися технікою емалі?

– Насправді, я хотіла це робити давно, але займатися емаллю недешево і не всі розуміють, чому прикраси з нею так дорого коштують. Крім того, бракує знань, адже написане у книжках – це одне, а на практиці – геть інше. Також в Україні важко купити емалі. Дуже якісні японські, або французькі. В Україні вони не продаються або лише через посередників. Буває не зрозуміло, які ж там кольори. Добування емалей – це справжній квест. Ще треба мати пічку, яку теж треба замовити, бо у вільному продажу їх немає. Так само в Україні не проводяться жодні майстер-класи, вчитися треба їхати у Грузію.

– Тобто зараз Ви самі вчитеся?

– Ну, так. Просто я вже давно працюю як ювелір і у мене є знання майстра. Знаю, як реагує метал, але метал зі склом – це зовсім інша історія. Тому це все доводиться наново вчити.

– Багато людей обирають прикраси з камінням, які відповідають їхньому знаку Зодіаку. У Вас замовляють оздоби за такими критеріями?

– Іноді замовляють. Але я рідко роблю щось на замовлення. Здебільшого виготовляю прикраси, і люди їх можуть купувати.

– Чи був хтось, хто виплинув на те, що ви обрали професію ювеліра?

– Насправді є художники, які мені подобаються. Але загалом ти просто починаєш цим займатися і усвідомлюєш чи тобі це подобається, чи не нудно, чи можеш ти це робити 24 на 7. Насправді реалізовуватися творчо – це важко. Непросто просувати свої творчі роботи.

– Майстерні, матеріали обходяться недешево?..

– Елементарно зібрати всі інструменти, щоби зробити найпростішу прикрасу – це вартує декілька тисяч доларів. Вдома цим важко займатися, тобто потрібно мати майстерню. Але найдорожче – це твій час, аби щось вивчати, пробувати, набувати досвід, бо якщо його немає, то найпростішу прикрасу можна робити дуже довго. На досвід йдуть роки, щоби навчитися робити прості речі, а потім дедалі складніші. Взагалі мистецтвом займатися дорого. Крім витрачено часу і коштів, залишається ймовірність, що цього ніхто ніколи не купить. З ювеліркою простіше, бо якщо прикраси гарні, покупець знайдеться. Наприклад, коли я починала, то сама носила багато прикрас. Люди помічали їх просто на вулиці, вони їм подобалися. Подруги, знайомі почали розпитувати, згодом купувати. Якщо ти працюєш на творчому ринку, то з часом твій стиль починають впізнавати.

– У Львові багато художників-ювелірів?

– Вони є, я спілкуюся з колегами, з тими, кого я знаю ще з академії. Просто не багато майстрів працює у напрямку ексклюзивних художніх речей. Зазвичай половина – це замовлення, інша – авторські речі. Наприклад, мій вчитель з академії Станіслав Вольський дуже відомий  і в Україні, і поза її межами. Його практичний рівень надзвичайно високий. Станіслава Вольського порівнювали з українським Фаберже. Думаю, що треба підтримувати художників і творчу роботу, щоби вони мали мотивацію для роботи.

– Скільки у Вас було виставок?

– П’ять чи шість. Кілька було у Львові. Це були виставки прикрас з металів, а тепер це будуть прикраси з емаллю. Одна виставка була у Литві. Різниця між роботою художника і художника-ювеліра, мабуть, у тому, що художник може швидше написати картину, а ювелірка – це маленькі речі, які забирають дуже багато часу. Наприклад, щоб зробити 10-15 робіт для виставки, треба працювати кілька років.

– А один виріб скільки часу забирає?

Залежить від складності і досвіду. Простий перстень можна зробити за день, а складний – пару місяців або й рік. Зрештою знову ж таки все залежить від досвіду: якщо ти не вмієш оптимізувати процеси, то проста річ може забирати багато часу. Є ювелірні секрети, про які у книжках не пишуть, а тільки майстри їх передають. У мене такий темп, що я не можу працювати постійно над однією річчю. Тому переважно я роблю три-чотири одночасно. А коли їх закінчуєш в один день, то виглядає ніби багато прикрас одразу.

Оксана ДУДАР

Фото надала Майя Котельницька