дивись.info

Маленька принцеса та Жінка З Прозорими Очима

Маленька принцеса та Жінка З Прозорими Очима

Колонка  Романа Онишкевича, письменника, журналіста.

Пан Петро продавав газети, які тягав за собою на маленькому возику по вуличках Нового Львова. Це були часи, коли газети читали й купували настільки активно, що їх виплачувалося продавати. Мені принесли його номер телефону, і невдовзі я вже домовлявся з ним про сюжет.

«Але давайте будемо знімати в хаті у моєї подруги Валі, вона вам більше цікавого розповість», – запропонував пан Петро.

Їдучи на зйомки, я трохи кремпувався, боячись мимоволі виявитися неделікатним. Річ у тім, що і пан Петро, і пані Валя були маленькими людьми. «Нам не подобається, коли на нас кажуть ліліпути чи карлики. Кажуть краще маленькі люди. Так буде гарно», – вже на другій фразі нашого знайомства попросила жінка.

Колись учасниця популярного в СРСР так званого «цирку ліліпутів», Валентина об’їздила весь Союз, брала участь у програмах поруч з багатьма тодішніми зірками: «Більшість великих артистів до нас ставилися добре. Але було і навпаки. Магомаєв був дуже зверхнім. Нікого довкола себе не бачив, а нас, маленьких, і поготів».

Після зйомок я ще кілька разів приїздив до пані Валі. Вона гостила чаєм, показувала чорно-білі фото своєї молодості та за старою пам’яттю демонструвала якісь не хитрі фокуси, котрі можна було створити просто у хаті без спеціального реквізиту. Дуже тішилася, коли написав про неї статтю. Особливо із заголовку: «Маленька принцеса великого цирку». І дуже багато розповідала.

Намагаючись бути якомога делікатнішою, 60-річна жіночка зізналася, що у всіх маленьких акторок була велика спільна проблема: надто багато було бажаючих з ними переспати. Прагнення екзотики чи латентна педофілія? Якби там не було, але маленькі акторки, що не робили собі з цього проблем, – жили, мов співали. Для тих, хто дотримувався інших принципів, – життя часом ставало нестерпним.

Але попри те, що пікантні теми мене природно цікавили, від однієї з історій пані Валі мені зробилося насправді моторошно.

«Ми жили в ленінградському готелі. Була дуже добра покоївка, старша жінка і дуже  турботлива. Ми якось одразу знайшли спільну мову. Щовечора, поки ми були на гастролях, я приходила до неї в «каптьорку» і ми довго розмовляли. Єдине, що мене в ній дивувало – очі. Не світло-блакитні. Навіть не білі. Просто якісь неймовірно прозорі. Не можу це навіть пояснити. Жінка якось звернула увагу на те, як я вивчаю їх і, на диво, це не стало для неї несподіванкою: «Що, мала, дивишся які в мене очі? Я знаю, які вони. Я з ними живу і вони нагадують мені про найстрашніше, що може трапитися з людиною. Розумієш, дівчинко, я вижила в ленінградську блокаду. Але я вижила, бо їла людей. До того в мене були красиві, блакитні очі…»

Минуло багато років, але мені досі перед очима часами спливає образ Жінки З Прозорими Очима. Я навіть знаю, як вона виглядає, хоча ніколи не бачив. Може це жахіття так втатуювалося в пам’ять, бо, згадуючи цю історію, мимоволі уявляєш собі, скільки жінок своїми прозорими очима вдивлялися у безпросвітний відчай українського поля буквально за кілька років до блокадного голоду на іншому клапті тої проклятої держави.

… Пишучи ці рядки, зловив себе на думці, що вже давним-давно не зустрічав на вулицях Львова маленьких людей. Їх не стало менше. Просто естрада в її специфічному совковому варіанті та цирк – одні з небагатьох сфер, де вони могли себе проявити, уже далеко не в такому фаворі. Та й з погляду моралі у політкоректному ХХІ столітті афіша «Виступає цирк ліліпутів» могла би спричинити ще той скандалисько. Хоча, знаєте, спілкуючись з двома маленькими циркачами, я зовсім не помітив у них якогось комплексу. Навпаки, вони видавалися цілком задоволеними, що у їхньому житті був цирк, були гастролі, були аплодисменти і головне – можливість реалізувати себе поза «зоною» спецінтернатів.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Дудар Оксана
Шеф-редактор ІА Дивись.info. За освітою філолог, за покликанням журналіст. Життєве кредо – журналіст завжди повинен ставати на бік слабких і скривджених. Улюблена робота – їхати у відрядження.