Зменшення кількості депутатів до 300 – популізм чи політична необхідність

ІА Дивись.info запитала в експертів, як вони оцінюють законопроєкт і чи є необхідність скорочувати кількість депутатів, а можливо, це лише бажання сподобатися виборцям?

Віктор Таран, політолог, Центр «Ейдос», член ради Реанімаційного Пакету Реформ, Голова громадської ради Національного агентства з питань запобігання корупції:

«Поки депутати готуються до «земельної ночі», коротко поясню, чому я проти вчорашньої ініціативи зі зменшення кількості депутатів з 450 до 300.

По-перше, зменшення кількості депутатів означає збільшення кількості громадян, яких він представляє. Вважається, що один депутат має представляти орієнтовно 80-100 тисяч громадян. Якщо піти за такою логікою, то кількість депутатів має бути скорочена, наприклад, до 370-400, але аж ніяк не до 300.

По-друге, зменшення чисельності депутатського корпусу призведе до падіння ефективності парламенту. Адже робота парламенту – це не тільки участь у засіданнях і натискання кнопок, а ще й розробка законопроєктів, робота в комітетах, представництво в різноманітних вітчизняних та міжнародних організаціях. Чим менша кількість депутатів тим менш ефективна робота у цих напрямках.

це призведе до того, що мандати отримуватимуть «грошові мішки» та посилить залежність кандидатів від великого капіталу

По-третє, безпосереднім наслідком зменшення кількості депутатів стане збільшення «вартості» вхідного квитка у політику. Нагадаю, вибори відбуватимуть в багатомандатних мажоритарних округах. Кількість 300 призведе до зменшення кількості обраних депутатів від одного макроокругу. А це призведе до того, що мандати отримуватимуть «грошові мішки» та посилить залежність кандидатів від великого капіталу.

По-четверте, меншу кількість депутатів легше контролювати (утримувати) лідерам партій/фракцій. Ну і, звісно, з меншою кількістю депутатів легше домовитися.

По-п’яте, теза про «скорочення державних видатків» досить сумнівна, зважаючи наскільки виросте навантаження на одного депутата.

Тому ідея скорочення депутатів до 300 шкідлива, оскільки веде до посилення авторитаризму та політичної корупції в державі».

Василь Мельничук, експерт:

«Коли приходять такі новини, завжди хочеться прокричати: «Але ж було вже, було! Скільки ж можна наступати на граблі, панове?!»

Тепер по суті. На превеликий жаль і сором юристів-конституціоналістів, у нас в країні при підготовці найважливіших рішень, до яких, безумовно, належать і зміни Конституції, порушуються найпростіші правила нормотворчої техніки. Зокрема одне з них говорить: кожен законопроєкт повинен мати свій предмет. Іншими словами: не можна в один законопроєкт запхати і коней, і людей. Але багатьом недосвідченим (в тому числі і політикам) здається, що так буде легше: «А давай ми все позаписуємо в цей чудовий закон – і проголосуємо все відразу!» Насправді ж: чим більше предметів правового регулювання запхали в проєкт – тим нижча ймовірність його позитивного голосування, тому що комусь із депутатів може не сподобатися одне, комусь інше – і кількість голосів тане з кожним новим предметом, який включили в законопроєкт.

законопроєкт підтримали лише 236 голосів – явно замало для внесення змін до Конституції, особливо з огляду на наявність монопольної політичної сили в парламенті

Так і в нашому випадку. Адже, здавалося б: всім зрозуміло, що скорочення конституційного складу парламенту ніяк не пов'язане з тим буде це пропорційна, змішана чи навіть мажоритарна система виборів народних депутатів. Тим більше, що питання виборчої системи Конституцією досі не регулювався (чи є потреба регулювати його саме в Конституції? З пояснювальної записки до законопроєкту такий висновок не напрошується). Але ж ні: ми бачимо в такому важливому законопроєкті відразу кілька предметів: і скорочення конституційного складу парламенту, і визначення виборчої системи, і навіть регулювання вимог до народних депутатів. Це винятково погана практика, наслідком якої завжди були гори мертвих законопроєктів і простоювання роками і навіть десятиліттями потрібних реформ. Ось і зараз бачимо, що законопроєкт підтримали лише 236 голосів – явно замало для внесення змін до Конституції, особливо з огляду на наявність монопольної політичної сили в парламенті. А причина чисто технічна, її можна передбачити і не допустити: підготувати декілька законопроєктів і просувати їх. Може не все, але частина буде прийнята. А оскільки цього немає, то який звідси висновок?  Або в Офісі Президента сидять дилетанти (вніс на розгляд парламенту законопроєкт саме Президент), або ж немає, насправді, бажання скорочувати кількість народних депутатів. А коли так, то навряд чи цей законопроєкт буде проголосований. В цьому випадку постраждає імідж Президента: маючи монобільшість, він не здатний провести через парламент свій ключовий законопроект.

Що стосується самого скорочення кількості депутатів, то це питання виносилося на загальнонаціональний референдум 2000 року. І тоді народ висловився однозначно: конституційний склад парламенту – 300 народних депутатів. Рішення було прийнято народом, і якщо Україна – демократична країна, як це говорить стаття 1 Конституції, то далі це рішення повинно було б бути імплементоване парламентом. Але тоді політична еліта показала, що думка народу їй не цікава – знаємо без попа, що в неділю свято! Рішення було відкладено, як виявилося, на 20 років. І зараз дуже важливо, щоби воно було проголосоване парламентом не стільки для зменшення витрат на утримання парламенту, скільки для виконання волі народу та утвердження України як демократичної країни, де рішення народу виконуються, а не ігноруються його представниками.

Це дуже згубний підхід, який може мати найтяжчі наслідки і для країни, і для «Слуги народу», і особисто для президента»

Що ж до пропорційної системи виборів, то вона була вже випробувана на практиці в 2006 році. На вибори пішли тільки партії, жодних мажоритарників. В результаті: чим ближче до столиці – тим більше депутатів, адже політична еліта живе не на хуторі біля Диканьки, а в Києві та околицях. Отримали повну відірваність парламенту від народу, ситуацією в провінції ніхто не цікавився. Були ці новації за часів Ющенка. У 2010 році отримали Януковича президентом.

Невідомо чого домагається Зеленський? Щоб його «орли», багато з яких і так не причетні до реальності, остаточно полетіли в світ віртуальної політики? Це дуже згубний підхід, який може мати найтяжчі наслідки і для країни, і для «Слуги народу», і особисто для президента».

Дмитро Сінченко, голова ГО «Асоціація політичних наук»:

«Це не тільки популізм, це ще й загроза демократії. Хоч це рішення і має значний рівень підтримки у суспільстві, однак у разі реалізації матиме більше негативного впливу, ніж позитивного. Витрати держави на утримання Верховної Ради навряд чи зменшаться, проте вплив на депутатів з боку виконавчої гілки істотно зросте. Чим менше депутатів – тим простіше на них впливати, тим простіше їх підкупити або залякати, або підставити, щоб змусити голосувати за «потрібні» владі закони. А це прямий шлях до диктатури.

Від зменшення кількості депутатів виграють передусім президент, який збільшить свій вплив на парламент, а також олігархи та їхні одноразові політичні проєкти

Зменшення кількості депутатських мандатів не вигідне ні партіям, ні виборцям, тому, якщо цю реформу вдасться таки здійснити, ми станемо свідками подальшої деградації та знищення політичної системи України, яка тільки-но отримала шанс на розвиток. Чому подальшої? Тому що кроки в цьому напрямку вже були здійснені. Наприклад, скасування державного фінансування позапарламентських партій теж зіграло проти формування та структуризації політичних партій в Україні.

Від зменшення кількості депутатів виграють передусім президент, який збільшить свій вплив на парламент, а також олігархи та їхні одноразові політичні проєкти. Утримувати фракції і забезпечувати потрібні їм голосування стане легше, вартість прохідного місця в раду стане вищою, ймовірність, що туди потрапить якась випадкова людина, яка вирішить боротися з олігархічною системою – знизиться. Політичні партії будь-яких масштабів, які планують існувати не лише під час виборів, програють. Чим менше місць у парламенті – тим меншою буде кількість місць у списку, тим менше буде внесків у виборчий фонд, а отже, тим більшими ці внески повинні будуть бути. В результаті партії не зможуть виживати за рахунок підтримки бізнесу, ані малого, ані середнього, ані навіть великого. Лише кілька олігархів зможуть заводити свої фракції, і під кожні вибори – нові. Відповідно, ще більше знизиться і якість політики.

Чим більше депутатів – тим більше уваги і часу вони зможуть приділити своїм виборцям

Виборці зацікавлені у тому, щоб їхні інтереси були представлені на найвищому рівні. Чим більше депутатів – тим більше різних груп виборців матимуть свого представника. Чим більше депутатів – тим більше уваги і часу вони зможуть приділити своїм виборцям, тим меншим буде навантаження на кожного з них, тим більшу кількість проблем вони зможуть охопити і вирішити. Чим менше – тим менше. Пряма залежність».

Олександр Хмелевський, експерт:

«У суспільстві створено образ депутата-хабарника, злодія та нероби. Тому значна кількість виборців підтримує скорочення кількості депутатів. Ще один аргумент, який наводиться на користь зменшення кількості депутатів, – це економія витрат. Проте скорочення кількості депутатів призведе до погіршення якості прийнятих законів та порушення зв'язків між депутатами та виборцями. Адже скорочення кількості депутатів означає збільшення розмірів виборчих округів та зростання кількості виборців в кожному окрузі. Голос окремого виборця стане менш цінним для депутата. Депутати будуть частіше ігнорувати звернення та прохання виборців. Скорочення кількості депутатів вигідне президентові та виконавчій владі. Це дозволить їм контролювати парламент та продавлювати прийняття непопулярних у народі законів».

Андрій Мартинов, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАНУ:

«Конституційно закріплена кількість депутатів 450 осіб була розрахована на представництво 52 мільйонів громадян України. Якщо вірити оголошеній Кабміном кількості громадян близько 37 мільйонів, то й кількості 300 може бути забагато. Зрештою таке зменшення може бути суто символічним, якщо існують плани введення «верхньої палати» парламенту з кількістю 50 або 100 «сенаторів» від регіонів України. Тоді вийде, що нижню палату «зменшили», а «верхню» збільшили.

Це навіть не популізм у його класичному сенсі, а реформаторський хаос і відсутність публічно оприлюдненої стратегії реформування представницького органу влади

Це навіть не популізм у його класичному сенсі, а реформаторський хаос і відсутність публічно оприлюдненої стратегії реформування представницького органу влади. Адже розрекламована реформа «децентралізації» «зависла» внаслідок критики західними партнерами (введення посади «префекта» і вибудовування додаткової президентської вертикалі влади над «органами місцевого самоврядування»), тому і реформа парламентаризму без загального розуміння остаточної конфігурації влади не має смислу».

Підготувала Оксана ДУДАР