дивись.info

Мюнхенська угода: чим Україні загрожує мирний план «12 кроків…»

Мюнхенська угода: чим Україні загрожує мирний план «12 кроків…»

Під час Мюнхенської конференції з безпеки на її сайті з’явився план «12 кроків для більшої безпеки України та євроатлантичного регіону», який викликав різку критику через його антиукраїнскість та курс на зближення з Росією аж до зняття з РФ усіх санкцій.  

Чим загрожує втілення так званого мирного плану «12 кроків…», ІА Дивись.info запитала в експертів.

Дмитро Сінченко, голова ГО «Асоціація політичних наук»:

«Запропонований документ фактично є алгоритмом поступового зближення Росії із країнами Заходу без усунення причини конфлікту. При цьому документ має лицемірну назву, і частина кроків виглядає, на перший погляд, прийнятними і навіть потрібними. Проте слід нагадати, що на Росію було накладено санкції за конкретні речі – напад і окупацію територій сусідньої держави. Єдиний механізм зняття санкцій, який передбачено станом на сьогодні – це повернення до статусу-кво, тобто повне відновлення територіальної цілісності України. Зміна такого механізму на той, який запропоновано у «12 кроках» у Мюнхені, дозволить Росії робити вигляд, ніби вона робить якісь кроки, спрямовані на примирення з Україною, і при цьому послаблювати міжнародні санкції. Але, що найгірше, документом покладено зобов’язання і на саму Україну, тобто жертва агресії повинна «не провокувати» агресора і самій вирішувати проблеми, які створив їй цей агресор.

Буде поступове, але досить швидке зняття санкцій з Росії, що дозволить Кремлю прискорити свій економічний розвиток і стрімкіше мілітаризуватися

Отже, що буде, якщо втілити в життя такий план? Буде поступове, але досить швидке зняття санкцій з Росії, що дозволить Кремлю прискорити свій економічний розвиток і стрімкіше мілітаризуватися. Завершення її програми модернізації армії дозволить нарешті зважитись на повномасштабні бойові дії спершу проти України, а згодом – і проти західних країн-членів НАТО. Адже саме таку логіку сповідують тоталітарні держави, саме цьому вчить нас історія. Спроби замирення агресорів завжди ведуть до ще більшого кровопролиття.

Василь Гулай, доктор політичних наук, професор, Національний університет «Львівська політехніка»; ГО «Центр інформаційно-комунікативного менеджменту»:

«Цьогорічну, як й минулі експертні безпекові форуми у Мюнхені, не варто переоцінювати, але й одночасно не залишати поза увагою. Зокрема в останньому контексті можемо говорити про системні та наполегливі спроби Російської Федерації навʼязати свій  безпековий «порядок денний» для Європи, котру роздирають, як власні, так й  інспіровані Кремлем конфлікти.

Саме у цьому розрізі варто розглядати й цьогорічну квазісенсацію так звані «12 кроків для більшої безпеки України та євроатлантичного регіону». Росія через своїх «агентів впливу» робила та робити спроби надати міжнародного, а краще міжнародно-правового характеру включенню/поверненню  до складу України так званих ОРДЛО. Тільки завдяки оперативній реакції частини впливових вітчизняних ЗМІ, котрі не перебувають під контролем російської «пʼятої колони» в Україні чи новітніх патріотичних «реваншистів» під псевдоЄСівськими прапорами  та чітка позиція українських офіційних чинників фактично моментально делегітимізували зазначений вище документ у цілому та його підписантів із числа  так званого українських «експертів» насамперед.

Тільки через викриття та притягнення до відповідальності новітніх колаборантів можемо убезпечити від спроб подальшої реалізації російського сценарію геополітичного контролю пострадянського простору

На моє переконання, не меншої уваги потребують латентні процеси, що супроводжували «Мінськ-1» та «Мінськ-2» через співпрацю окремих представників тодішньої української вклади із бізнесовими колами «Л/ДНР» та безпосередньо РФ. Тільки через викриття та притягнення до відповідальності новітніх колаборантів можемо убезпечити від спроб подальшої реалізації російського сценарію геополітичного контролю пострадянського простору. І менше перейматися всілякими «зрадофільськими» сценаріями «врегулювання так званого «конфлікту в Україні»», як кілька місяців тому, на початку грудня 2019 року, перед останньою зустріччю «Нормандської четвірки».

Олександр Хмелевський, експерт:

«Документ «Дванадцять кроків до посилення безпеки в Україні та євроатлантичному регіоні» був підготовлений неурядовою організацією Euro-Atlantic Security Leadership Group. Він був представлений, як пропозиції групи експертів. Серед підписантів є й українці – Олександр Чалий, Василь Філіпчук та Олексій Семеній. Всі вони працювали на різних посадах в МЗС та РНБОУ. Проте зараз вони офіційно не представляють Україну. Тому їх підписи під документом – це їх особиста позиція. Хоча документ не є офіційною позицією країн «Нормандської четвірки», його можна вважати як спробою тиску на Україну. Очевидно, що за ним стоять російські інтереси. Зокрема документ передбачає відновлення роботи за участі Росії Спільного центру координації та контролю, створення на Донбасі зони вільної торгівлі Росії та ЄС, російські інвестиції в економіку Донбасу, зняття з Росії санкцій по мірі реалізації Мінських угод, відновлення співпраці між Росією та Заходом. Тобто Росія прагне закріпити за собою вплив на Донбас, домогтися зняття санкцій та примиритися із Заходом. Окремої уваги заслуговує 12-ий пункт, який передбачає проведення національного діалогу по всій Україні щодо національної ідентичності, мови, історії, а також відповідного діалогу з сусідніми країнами, насамперед Росією, Польщею та Угорщиною. Подібні діалоги будуть використані для нав’язування українцям російського погляду на історію, мову, ідентичність та роздмухування національних і релігійних конфліктів».

Відмовившись від міжнародного права, Україна надала «гаранту» Росії право самій заповнювати «правовий вакуум безпеки»

Ігар Леднік, заступник директора Інституту дослідження російської агресії:

«Поява на Мюнхенській конференції мирного плану «12 кроків для більшої безпеки України та євроатлантичного регіону» закономірна. 20 лютого 2014 року Росія збройною агресією порушила Будапештський меморандум про гарантії безпеки України. 5 вересня того ж року Україна підписала Мінські угоди, відмовившись від захисту свого суверенітету на основі принципів Гельсінського заключного акту ОБСЄ, реалізація яких щодо України є гарантією її безпеки по Меморандуму. Відмовившись від міжнародного права, Україна надала «гаранту» Росії право самій заповнювати «правовий вакуум безпеки» – затверджувати виконання «безальтернативного Мінська» в Раді Безпеки ООН, руйнувати санкційну політику в ПАРЄ і поширювати на конференціях з безпеки такого роду «мирні плани» закінчення війни.

Головна небезпека мюнхенських «12 кроків» в тому, що ними замінюється предмет безпеки – зруйнований Росією світопорядок зі зміною загальновизнаних кордонів на «конфлікт в і навколо України». 20 лютого 2014 року – це початок міжнародного злочину, який триватиме доти, поки Україна не дасть кримінально-правову оцінку посяганню на її державний суверенітет, поважати який зобов’язалися підписанти Будапештського меморандуму. Переконаний, що перспектива кримінального переслідування за ст. 110 КК України «Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України» зняла б проблему поширення на конференціях матеріалів, які ставлять собі за мету зміну державного кордону України. Саме такого підходу буде дотримуватися Платформа Україна-Білорусь за Будапештським меморандумом: «Взаємодія з метою підвищення глобальної безпеки», створення якої ініційовано за підсумками проведеного 6 лютого телемосту Україна-Білорусь: «Як уникнути протистояння України і Білорусі, які отримали гарантії безпеки за Будапештським меморандумом?».

Мельник Микола, аналітична група «Левіафан»:

«Президент Франції Емманюель Макрон чітко зазначив, що настає доба відновлення діалогу з Російською Федерацією, адже від конфронтації з нею страждають усі, в тому числі і Європа. Виходячи із того, що така позиція очільника Франції була засуджена хіба представниками Прибалтики, можна зрозуміти, що Макрон вирішив стати модератором стратегічного діалогу, і Європа його в цьому підтримує.

Порівняно з 2014-им роком Росія демонструє величезні дипломатичні успіхи

Порівняно з 2014-им роком Росія демонструє величезні дипломатичні успіхи. Їй вдалось перемістити дискусію в площину довгого дипломатичного діалогу із винесенням за рамки всього, про що Росія не хоче говорити. Тобто на відміну від 2014-го саме Росія починає диктувати порядок денний світові. Звичайно, це звучить занадто претензійно, але після емігрантської навали та митних війн із США, які вдарили безпосередньо по європейському виборцю, ЄС стала на шлях концентрації вирішення власних проблем. Політика цінностей програла політиці доцільності. І вже ніхто не хоче згадувати, що Росія анексувала Крим, що саме Росія атакувала Україну і зараз веде локальну війну на сході України. А найстрашніше те, що про це не загадує і українська влада.

Володимир Зеленський жодного разу не назвав Росію країною агресором, а війну на сході України, такою, що ведеться з РФ. З такою слабкою позицією нам навряд чи слід розраховувати на більш жорстку позицію по відношенню до РФ з боку наших західних партнерів. Мюнхенська конференція пройшла під пресингом порядку денного, який нав’язала РФ. 14 лютого учасникам Конференції був розданий План врегулювання війни в Україні, який складався з 12 пунктів.

За великим рахунком, це план побудови двосторонніх стосунків ЄС-Росія без прив’язки до виконання Мінських угод та виносячи за дужки питання окупації Криму. У той же час опосередковано всі ризики реалізації цього плану покладаються якраз на українську сторону. Адже доволі складно уявити проведення «діалогу з урахуванням поглядів сусідів» без шалених суспільних протиріч всередині України, так само, як і не можливо уявити чим закінчиться для Україні скасування санкцій без ліквідації чинників, які санкції викликали. Тобто якщо з РФ знімуть санкції за збройну агресію проти РФ, то що убезпечить Росію від нової агресії?

Росії вдалось нав’язати Європі ідею, що Україна це «fail state» – держава, яка не відбулась. Наступним кроком стане пропозиція Україні все ж відбутись, але в інших кордонах і з іншими підходами до мови, та національної ідентичності.

Росії вдалось нав’язати Європі ідею, що Україна це «fail state» – держава, яка не відбулась

Сила РФ в тому, що вони можуть десятиріччями бити в одну точку з метою досягти мети. Вони не бажають нікому подобатись, вони бажають величі власної, та нищення тих, хто не поділяє їхні цінності. Вперше Україну назвали  «fail state» у Мюнхені 2008 року. Минуло 12 років, і Росія загарбала 12% нашої території і запропонувала дієвий план перебудови України, на новий лад. Росія пропонує новий порядок, в якому немає місця сильній Україні. І Європа з цим погоджується.

Що ж до питання україно-російської війни, то  воно також винесено за дужки, і Україна не зробила жодної дії, щоби якось змінити дискурс із питання «давайте щось зробимо з Україно», на питання «а чому взагалі хоч хтось має право вирішувати долю України без її на те волі». На жаль, Володимир Зеленський виглядав розгублено, і його спроби актуалізувати війну на сході України скотились в «обміни», неможливість проведення виборів і спільні патрулі з представниками ОРДЛО на кордоні. Що вже викликало негативну реакцію всередині українського суспільства.

Тож Мюнхенська Конференція підвела риску під старим етапом протистояння РФ, хоча б у публічній дискусії, на курс до примирення і діалогу, і Україні тут відведена роль держави, яка не просто не відбулась, а ще й заважає «нормальному» і спокійному діалогу в Європі.

Світ повторює помилку 1938 року, коли замість власних принципів, вони обрали мир та спокій, і наслідки будуть такі ж фатальні. Ми всі стоїмо на порозі чергової помилки тисячоліття».

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.