Кольору має бути багато і ним треба ділитись зі світом, – львівська художниця Олена Онуфрів (фото)

Поезія барви, поезія музики – ось що таке живопис у розумінні львівської художниці. Свою мистецьку місію Онуфрів вбачає у тім, аби позбутися холоду і монохрому. Її роботи називають «есенцією» літа на полотні.

ІА Дивись.інфо зустрілася з мисткинею та розпитала про закулісся творчої майстерні, як мистецтво вдається поєднувати з родинними клопотами, і які звершення не дають спати.

Олена вважає, що все, чого торкається рука людини, здатне стати твором мистецтва.

Мистецтво з палітри

«Замість палітри я використовую ґрунтоване полотно, той самий підрамник. На ньому я змішую фарби, деякі палітри я використовую як площину – підставку для стола. Зверху ставимо скло, палітру перетворюємо на столик – таке собі безвідходне виробництво», – пояснює Олена.

Палітра – це частина історії серії робіт, тому я ставлюся до них дуже ніжно, майже ніколи не викидаю.

Впевнена, що самого таланту і віри у власні сили бракує для успіху.

«Дуже важливо, аби на життєвій дорозі траплялися однодумці, люди, які теж вірять у тебе, і підштовхують догори, а не тягнуть донизу. Ось за що дійсно треба дякувати долі», – каже Онуфрів.

Про перший досвід і підтримку рідних

Кар’єру художниці Олена робила 10 років. Згадує, спершу продавала одну картину на рік, потім дві.

«А за цей час треба було на щось жити. На виставки за кордоном треба було їздити автобусом, везти за собою 25 картин, монтувати їх, натягувати на підрамники. Без підтримки рідних впоратися було б не до снаги», – зазначає Олена.

Художниця згадує: відколи почала займатися живописом професійно, не відкидала жодних пропозицій. Кожен проєкт чомусь навчав – розширював світогляд, знайомив з людьми, приносив досвід.

Вже під час навчання у коледжі ім.Труша Олену вподобали поціновувачі мистецтва. Згодом вони стали її клієнтами.

Тоді Олена ткала гобелени, виготовляла декоративні риби з дерева – на речі побутового вжитку був добрий попит. Зароблені гроші Олена вкладала у проведення виставок, придбання матеріалів, самоосвіту тощо.

Коли разом зі скульптором Володимиром Цісариком, чоловіком Олени мистецьке подружжя провело масштабну спільну виставку у Києві, художниця зрозуміла, що не має права здавати позицій. Тоді до столиці Онуфрів повезла англійські пейзажі – Володимир та Олена саме повернулися з подорожі Великобританією. Олена згадує: Батьківщина Шекспіра так вразила їх серце, що натхненні спогади з мандрівки ще довго тішили душу і виливалися в барвисті мальовидла.

Зараз у творчому доробку Онуфрів виставки у Стамбулі, Касселі, Бухаресті, Сінгапурі, Об’єднаних Арабських Еміратах.

У творчій родині і дітям відставати не годиться. Старший син Григорчик не випускає олівці з рук. Олена згадує, що в неї гостра пристрасть до живопису проявилася найдужче у юнацькі роки. Натомість син вже у 7 років шокує батьків своїми творами.

«Улюблених героїв з мультфільмів, знаних футболістів – малює те, чим захоплюється, що його вражає. Ми з чоловіком хотіли якось зафіксувати малюнки у тому вигляді, в якому вони є зараз. Для цього твори Григорчика перебили на тканину і запустили невеличку лінію світшотів та футболок із зображенням футболістів синового авторства. Такий подарунок підготували до іменин», – каже художниця.

Олена Онуфрів підготувала виставку для будинку Клімта у Відні. У січні-лютому 2020 вона експонувалася у Львові.

Олена мріє, аби в добі було принаймні 48 годин. Тоді між роботою у майстерні та вирішенням організаційних питань запланувала б майстер-класів для всіх охочих. «Кольору має бути багато, кольором треба ділитись зі світом», – каже художниця.