Безпечний простір: як у Львові борються за притулок для жінок, постраждалих від домашнього насильства

Якими будуть подальші кроки до реалізації проєкту? Коли запрацює притулок? Як довго жінка матиме змогу там жити? Про це ІА Дивись.info поспілкувалася з Мартою Чумало, заступницею голови «Жіночих перспектив», аби дізнатися про це докладніше.

Співробітниці ГО завжди відчували гостру потребу у притулку. Раніше, за необхідністі, вони домовлялися з партнерськими організаціями або скеровували жінок до інших областей, але, визнає Марта, це було дуже незручно.

«Ще кілька років тому ми зверталися до міської ради про те, що нам потрібно приміщення для притулку. Але щоразу ці приміщення виділялися якимсь іншим організаціям. І торік, під час мітингу на 8 березня, ми зібрали понад 200 підписів на підтримку цієї ініціативи. Знову звернулися до міської ради, і знову наше приміщення, на яке ми претендували, пішло десь в інші руки. Тоді ми вирішили, що потрібно вивчити ситуацію з громадою. Може дійсно, не треба притулку? Може люди, які живуть у Львові, не відчувають такої потреби? Ми зробили цю петицію і назбирали 500 голосів. Тоді побачили, що дійсно потрібно», – каже Марта Чумало.

Найбільшою перепоною на цьому етапі стала людська недовіра до електронних реєстраційних систем. Дехто з городян підтримували цю ідею, але боялися проходити авторизацію з прив’язкою до банківської картки. Паралельно з цим, в червні керівниці Центру відкрили соціальну квартиру. Вони орендували приміщення на комерційній основі і поселяли туди жінок, котрі зверталися. Одночасно там можуть жити четверо дорослих та до п’яти дітей, в залежності від віку. Зараз притулок постійно заповнений. За пів року свого існування він допоміг 6 жінкам з 7 дітьми. Внутрішній розпорядок в цій квартирі доволі жорсткий. Наприклад, є правило, що мешканка не може запрошувати гостей. Це анонімне місце, ніхто не має права поширювати інформацію про адресу.

Процес запуску

Але ухвалене рішення міської ради – це далеко не кінець бюрократичної боротьби. Далі треба отримати ухвалу на конкретне приміщення.

«На сьогоднішній день ми подали в міську раду два подання на два приміщення. Вони вже понад три роки ніким не використовуються. Нас влаштує будь-яке з них. Ми готові відремонтувати його та обладнати власним коштом. Люди вже вітають нас з тим, що буде притулок, але ми ще не можемо сказати, що він на 100% буде. Все залежить від міської ради», – продовжує Марта.

Якщо вони успішно подолають цей етап, ГО «Жіночі перспективи» планує звертатися до громади за підтримкою. Їхні клієнтки та волонтерки вже зараз зголошуються допомогти, запевняє Марта. Також вони вже мають основну побутову техніку.

«Це такий процес запуску: так, як людина в’їжджає в нову квартиру, ми будемо в’їжджати в новий притулок», – пояснює жінка.

Громадська організація сподівається провести всі технічні аспекти відкриття влітку.

«Влітку ми спостерігаємо такий собі спад, напевно, не насильства, а потреби в притулку. Тому що збільшується можливість мобільності, жінка може з дітьми кудись поїхати – чи до близьких, чи взяти відпустку, а на осінь це знову загострюється», – обгрунтовує Марта.

Режим підвищеної секретності

У притулку не можна буде вести фотозйомку.

«Фото не можна тому, що ми хвилюємося за безпеку. В наших партнерів у Вінниці був випадок, коли жінка потрапила до реанімації після того, як кривдник знайшов її і увірвався в притулок. Всі інші жінки, які були там, теж зазнали страху. Це вибиває грунт з під ніг. В Америці, де я була в притулку на стажуванні, дуже велика секретність. Ми підписували спеціальні папери, щоби туди потрапити», – розповідає Марта Чумало.

Але в Європі існує протилежний підхід – у Швеції притулок працює в центрі міста, навіть є вивіска. Це обґрунтовують тим, що тут вже дуже розвинене суспільство. Якби сусіди побачили, що у будівлю заходить якийсь чоловік, вони б відразу викликали поліцію. Також в приміщенні є екстрені червоні кнопки. За таким викликом поліція приїжджає за кілька хвилин.

«Ми не можемо на таке сподіватися. Наприклад, минулого тижня був випадок, коли одна з наших жінок має винесений рішенням суду обмежувальний припис (за його порушення є кримінальна відповідальність). Але її чоловік напивається, приходить до неї, вибиває двері… Йому байдуже на рішення суду. Вона викликала поліцію, яка їхала значно довше, ніж півгодини. Вона має рішення суду, але це рішення суду її не захищає. Жінка каже, що не чується в безпеці, не знає, що їй робити, тому що чоловік може в будь-який момент прийти і застосувати силу. Потрібно, щоби вона могла десь в безпечному місці оселитися і жити, отримувати послуги, а за той час можна притягнути до кримінальної відповідальності того кривдника. А кримінальна відповідальність – це реальні терміни, реальне відбування покарань. Ось чому притулки важливі і ось чому ми уважно слідкуємо за їхньою конфіденційністю», – веде далі жінка.

Також вони не планують робити офіційне гучне відкриття. Всі волонтерки, яких буде залучено до ремонту, підпишуть договір про нерозголошення.

Хто і як живе у приватному притулку

У приватному притулку, який зараз функціонує, договір про проживання підписується на три місяці, потім за необхідністю продовжується. Але зазвичай цього достатньо, щоби жінка влаштувалася на роботу з гуртожитком або змогла орендувати квартиру, підсумовує Марта.

«Але іноді так буває, що потрібно більше часу. Знаєте, це схоже на лікарню: якщо є потреба довше побути в стаціонарі, то не може такого бути, що лікар скаже: «Знаєте, ваш час вже закінчився, будь-ласка, йдіть в якусь іншу лікарню». Якщо є потреба, яку ми оцінюємо, розуміємо і бачимо, ми не виганяємо нікого. В нас є зараз жінка, яка живе понад 6 місяців. Ніхто не зловживає такими можливостями. Жінки самі все розуміють», – пояснює Марта.

Організація надає психологічну і юридичну підтримку своїм клієнткам. Щотижня кожна жінка має індивідуальну психологічну консультацію. Також діє група взаємопідтримки, де жінки допомагають одна одній. Основні проблеми, з якими працюють постраждалі, – це інтеграція травматичного досвіду, депресивні та тривожні стани.

«Коли вони дуже бояться, можуть навіть розвинутися панічні атаки. В нас була жінка, котрій постійно здавалося, що її чоловік за нею стежить, підсилає машини, хоче її викрасти. Вона боялася виходити з дому. Якщо не надати фахову допомогу в таких випадках, це може розвинутися і в розлад», – каже заступниці голови ГО.

У притулку живуть жінки різного віку на соціального стану.

«У нас є жінка, за віком – вже бабуся, мама АТОвця. Її син воював на сході України, звільнився і має дуже великі проблеми з алкоголем. Він бив її, вимагаючи гроші на спиртне. Забирав її пенсію, цінні речі, мобільний телефон, розбив двері, вибив всі вікна… Він дуже агресивний. Жінка підробляє прибиральницею. І він просто забирав у неї ці кошти. Зараз вона живе в притулку, а ми намагаємося помістити його на примусове лікування, або записати в програму для АТОвців. Це виявилося досить складним, тому що ми вже мали кілька спроб, і він втікав з цих програм.

Також є студентка з маленькою дитиною, котру переслідував її чоловік, колишній поліцейський. Є жінка, якій приблизно сорок. Вона з досить заможної родини, і чоловік теж дуже заможний. Але для того, щоб отримати контроль над своєю власністю, він робить все, щоб цю жінку визнати недієздатною. Він вже її кілька разів поміщав в психіатричну лікарню, звідки вона мусить тікати. Чоловік її бив, дуже часто по голові. Жінка працює, сама себе утримує. Але вона не має доступу до майна, надбаного у шлюбі. Їй потрібен супровід у судах. Тому що в протилежному випадку чоловік за це майно просто зробив би її недієздатною, і не знаємо, де вона закінчила б своє життя. Хоча вона дуже адекватна жінка й адаптована. Дає собі сама раду і ніяких проблем в цьому плані немає», – каже Марта.

«У притулку, якому я в даний час перебуваю, мені безпечно і комфортно. Я вчуся жити наново», – пише одна з жінок в листі-подяці, адресованому керівницям «Жіночих перспектив».

«Тут мені затишно, чисто, привітно, і я можу спокійно поки що спати», – пише інша.

Діана ШРАМЧЕНКО

Фото автора