«Година Х»: чи відправлять прем’єра Гончарука у відставку

В Україні урядова криза, а це означає, що вже найближчим часом ми можемо отримати нового прем’єр-міністра і якщо не новий Кабмін, то принаймні кількох нових міністрів, замість найбільш одіозних.

У ЗМІ активно мусується думка, що «година Х» для Гончарука може настати вже завтра, 4 березня. Так само активно обговорюються і кандидати на місце прем’єра. Однак через улюблену практику ЗЕкоманди інформаційних вкидань, інтрига зберігається.

ІА Дивись.info запитала в експертів, що буде з Кабміном і які можливі сценарії подальшого розвитку подій?

Наскільки ймовірна відставка прем’єр-міністра Олексія Гончарука?

Дмитро Сінченко, голова ГО «Асоціація політичних наук»:

«Ймовірність відставки Гончарука – 99%. Для Зеленського це питання, очевидно, вже вирішене, тепер залишається лише визначитись із прізвищем наступника. Відставка Олексія Гончарука, коли вона відбудеться, стане продовженням «палацового перевороту» в Офісі Президента. Гончарук – це людина Богдана, він не був і не є самостійною фігурою, тому очевидно, що новий господар президентської канцелярії – Єрмак – спробує руками Зеленського замінити всіх ставлеників переможеного попередника. Причин і аргументів для цього вистачить. По-перше, низький рейтинг довіри до уряду Гончарука, що тягне до низу і рейтинг самого Зеленського, по-друге, відсутність відчутних успіхів, по-третє, тимчасовість Олексія була очевидною з моменту його призначення. Він мав виконувати функцію «громовідводу» від Зеленського, перебирати його негатив на себе. Ця функцію він виконує досі».

Спекуляції навколо витоків інформації щодо пошуку можливих наступників голови уряду нагадують навмисні вкидання з метою перевірити реакцію громадськості на ймовірні дії президента

Андрій Мартинов, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАНУ:

«Брифінг Олексія Гончарука, проведений 2 березня 2020 року, тільки заплутав ситуацію. Спекуляції навколо витоків інформації щодо пошуку можливих наступників голови уряду нагадують навмисні вкидання з метою перевірити реакцію громадськості на ймовірні дії президента. З формально правової точки зору відставка можлива внаслідок висловлення недовіри уряду. Програма діяльності була затверджена 30 вересня 2019 року та надала річний «імунітет» Кабміну. Звіт уряду пролунав у стінах парламенту наприкінці лютого 2020 року, причому жодних політичних наслідків для уряду не мав.

Більш логічно, аби уряд Гончарука назбирав максимум політичної токсичності, зокрема критики за прийняття закону про ринок земель сільськогосподарського призначення, за чергові зростання тарифів, за проблеми з облігаціями внутрішнього займу, за провали із підготовкою до епідемії коронавірусу тощо і тільки після цього призначати нового «реформатора».

Лілія Брудницька, експертка Центру структурної політології «Вибір»:

«За багатьма ознаками, нині ситуація непевна. Ані Банкова, ані Гончарук не знають, що станеться 4 березня, – і Офіс Президента триматиме інтригу, адже поки що це єдина перевага Зеленського. Прем’єр на брифінгу 2 березня чітко дав зрозуміти, що заяву про відставку не писав. І, виходячи з цього, начебто ймовірність його відставки є низькою. Але! Понеділок – це не середа. Навіть у середу, 4 березня, о 16.00 Гончарук може написали таку заяву. Безпосередньо у залі засідань. Він відіграє роль ображеного молодого реформатора, якого з’їли «діди» та корупціонери. Принаймні збереже підстави для політичної кар’єри.  Однак і у президента готують свої сюрпризи. Одним із них може стати звинувачення прем’єра або когось із його найближчого оточення (мається на увазі, за посадою) у тяжкому корупційному злочині. У Верховній Раді заарештовували депутатів, бувало, але щоб цілого главу уряду – це буде сенсація. І перша весняна посадка. Таким чином Зеленський поцілить у кілька «зайців» одним пострілом: остаточно дистанціюється від дискредитованого уряду, посадить корупціонера, посадить «свого», тобто найближчого друга. Рейтинги президента проб’ють психологічну позначку у 100%».

Олексій Буряченко, голова правління Всеукраїнської регіональної експертно-юридичної асоціації впливу:

«З відставкою Гончарука питання уже остаточно вирішено. І звичайно, відставка Гончарука автоматично призведе до перезавантаження майже всього Кабінету Міністрів. Чи станеться це 4 березня під час позачергового засідання ВРУ? Найімовірніше, що ні, і на це є низка причин.

Чому Гончарук «спікся»? У цьому винен і сам Гончарук, і його «молода команда». На превеликий жаль, неможливо одночасно і піаритись, і реально працювати, займатись стратегуванням та public policy і грати свою політичну гру. Гончарук в цьому переконався на власному прикладі. Рейтинги довіри, за останніми дослідженнями, «просіли» до 8%, а для Офісу Президента – це однозначний сигнал «на вихід»!

Зеленський орієнтується на прем'єра з мінімальною кількістю політичних амбіцій, можливо, навіть на технократа, з можливістю не просто «вбирати» в себе негатив, а й кваліфіковано опонувати конструктивним критикам та політичним опонентам».

Хто з міністрів теж може позбутися своєї посади і чому?

Дмитро Сінченко, голова ГО «Асоціація політичних наук»:

«Нині найчастіше говорять про нових міністрів охорони здоров'я, соцполітики, оборони та закордонних справ. Перші двоє, на думку Зеленського, яку йому дбайливо внесли у вуха Єрмак із Богданом, не впорались із «забезпеченням населення «хлібом». Двоє наступних цікавлять передусім Єрмака, адже вони продовжують рух України у західному напрямку і намагаються у силу своїх можливостей протидіяти ворогу. Єрмак, очевидно, переконує Зеленського, що саме через цих двох Україна досі не має миру з Москвою».

Якщо буде перезавантаження уряду, то як компроміс приберуть найбільш одіозних міністрів. Тих, хто накопичив максиму негативу

Андрій Мартинов, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАНУ:

«В Офісу Президента накопичились претензії до окремих міністрів уряду, навколо яких було чимало скандалів. Зокрема це міністр освіти і науки Ганна Новосад, міністр охорони здоров'я Зоряна Скалецька, міністр культури, молоді і спорту Володимир Бородянський, міністр у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та переміщених осіб Оксана Коляда, міністр економіки Тимофій Милованов, міністр закордонних справ Вадим Пристайко. Але не факт, що усі вони вже зараз є кандидатами на виліт.

Лілія Брудницька, експертка Центру структурної політології «Вибір»:

«Оскільки, якщо буде перезавантаження уряду, то як компроміс приберуть найбільш одіозних міністрів. Тих, хто накопичив максиму негативу. Насамперед це Зоряна Скалецька, яку сприймають як продовжувачку справ Уляни Супрун. Але, знову ж таки, хто на заміну? Кандидатур кілька: Борис Тодуров, Михайло Радуцький і та сама Уляна Супрун. Обговорювали й Олега Петренка (очільник НСЗУ). Наскільки можна судити, чіткого розуміння, на кого міняти, немає. Комісія з медреформи, яку сформував президент, щось не поспішає з якимись напрацюваннями. У кулуарах, утім, ходять чутки про пана Ляшка (Головного санітарного лікаря України), якого начебто просувають на керівника МОЗу. Він та Петренко могли б стати компромісними кандидатурами, Радуцький – харизматичним міністром, а от Тодуров – окреме питання. Загалом думки різні, одностайності немає.

«Міністр соцполітики та міністр юстиції також можуть полишити уряд Гончарука. У соцполітику хоче повернутися Андрій Рева, але він забагато радив українським громадянам щодо раціону, щоб не мати негативного рейтингу вже на старті. Єдина його перевага, але вагома – він і тільки він здатен порятувати Пенсійний фонд від остаточного банкрутства. У запасі залишається пані Денісова, якій це навряд чи нині потрібно. Але якраз на цю посаду можуть запросити і «варяга».

Щодо міністра юстиції, кандидатури є, навіть погоджені, але чи прибирати Малюську, одностайності немає. Як і по міністру освіти та науки. Щодо пана Бородянського (молодь, культура і спорт), йому заміни немає і наразі бути не може, оскільки розпочате не доведене до завершення.

Утім, ключовий чинник 4 березня – все-таки Арсен Аваков. У цьому сенсі почесна варта біля Верховної Ради не є випадковою. А от що буде 4 березня – побачимо. Все-таки президент прийшов із шоубізу, тож уміє як тримати інтригу, так і шокувати».

Олексій Буряченко, голова правління Всеукраїнської регіональної експертно-юридичної асоціації впливу:

«Уряд Гончарука асоціюється у людей зі словами – не компетентність, дилетантство, не ефективність! І усі міністри, які відповідають цим критеріям, будуть на 100% замінені! Немає сенсу приховувати їхні прізвища, а можливо, потрібно проаналізувати, у кого із них є шанси залишитись при новому прем'єрі.

Із «старої гвардії» на думку відразу спадає прізвище міністра МВС Авакова, і тут ситуація не однозначна. Одні джерела стверджують, що він може піти на підвищення, зайнявши крісло першого віце-прем'єра і не формальним куратором усього силового блоку, а інші – усі відомі кандидати на пост прем'єра категорично налаштовані і взагалі не бачать Авакова в своїх командах.

Пан Кулеба, має великі шанси очолити МЗС, а Шмигаль навіть стати на короткий час в.о. прем'єра. Усі інші – «на вихід» як ті, що не впоралися і люди їм тотально не довіряють».

Хто може замінити Олексія Гончарука на посаді прем’єр-міністра?

Головні якості, які цінують люди в ЗЕкоманді – це відданість та підлабузництво

Дмитро Сінченко, голова ГО «Асоціація політичних наук»:

«Обговорюються кандидатури Тігіпка, Хорошковського та  Шмигаля. Проте це може знову бути хтось абсолютно несподіваний і невідомий. Головні якості, які цінують люди в ЗЕкоманді – це відданість та підлабузництво. Водночас новий прем'єр-міністр не може перебивати своєю харизмою «найвеличнішого лідера сучасності». З цих причин серед перелічених кандидатур, Шмигаль найбільше відповідає цьому визначенню. Проте кандидатура, яку ніхто не обговорював, виглядатиме для Зеленського ще більш привабливою».

Андрій Мартинов, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАНУ:

«За умов падіння рейтингу партії «Слуга народу» чергова помилка з кандидатурою голови уряду може стати політично фатальною. Коло потенційних претендентів на заміну визначається декількома факторами: внутрішнім олігархічним «консенсусом», зовнішніми партнерами на кшталт Дж. Сороса, кадровими апетитами команди президента. Кадровий «шорт-лист» обмежений законом про люстрацію, політичним бажанням потенційного нового прем'єр-міністра привести за собою власну команду міністрів, відсутністю бажання окремих кандидатів очолити уряд за умов економічної рецесії. «Віддалення» Ігоря Коломойського і «наближення» Ріната Ахметова до президента робить міністра внутрішніх справ Арсена Авакова ймовірним «балансиром» у ймовірному новому складі Кабміну. Але перехід від «нових облич» до «старих» означатиме відкладене не у довгу шухляду політичне банкрутство партії влади. Тому висока ймовірність «косметичних» «посилень» складу уряду, зокрема шляхом запровадження посади віце-прем'єр-міністра з промислової політики».

Лілія Брудницька, експертка Центру структурної політології «Вибір»:

«Такому шоу заважає лише одне – немає кандидатури замість Гончарука. Обговорюється Денис Шмигаль, але він все-таки має стосунок до Ріната Ахметова, отже, навряд чи буде погоджений іншими українськими олігархами та особливо західними партнерами. Сергій Тігіпко навряд чи й сам захоче очолити уряд, який формував не він. Такі бажаючі, як пани Коболєв і Вітренко, зважаючи на скандали у «Нафтогазі» та шлейф розслідувань, а також зв'язок з Ігорем Коломойським, також на даний момент навряд чи прийнятні. Отже, міняти зараз Гончарука на когось – це міняти шило на мило. За одним виключенням – Аваков. Якщо прем’єром або віце призначать Авакова, це буде зовсім інший уряд, навіть за тих таки міністрів. Обговорюється і такий сценарій, як сформувати навколо прем’єра коло віце-прем’єрів, а далі дивитися, хто з них кращий (вирощування прем’єра). Досі жодна зі стратегій не перемогла, наскільки відомо».

Олексій Буряченко, голова правління Всеукраїнської регіональної експертно-юридичної асоціації впливу:

«Хто може змінити Гончарука, відповідь проста – його протилежність! Системний політик-технократ з досвідом та спроможністю стабілізувати економіку. У публічному полі на сьогодні йдеться про такі прізвища, як Хорошковський, Тігіпко, Богдан і Дубина. В перспективи останніх двох, принаймні, на сьогоднішній день, я не вірю. А от кандидатури Хорошковського та Тігіпка потрібно сприймати серйозно, адже це ті політичні гравці, які давно себе зарекомендували, як системні та успішні ТОП-бізнесмени, які користуються повагою як в Україні, так і за її межами.

І все ж, якщо говорити про вищезазначених людей, об'єктивно найбільші шанси має саме Тігіпко! І причин цьому є декілька. Він професійний та успішний фінансист, який спроможний вивести країну із економічного піке, розуміється на державному секторі і знає його «тінь» та можливі резерви. Зрозумілий, як для МВФ та західних партнерів, так і для РФ та Путіна, як для Коломойського, так і для Порошенка, як для Тимошенко, так і для Медведчука...

Тігіпко – високопрофесійний ТОП-менеджер, який так і не досяг абсолютного політичного визнання, з одного боку, зайнявши на президентських виборах 2010 року третє місце (13,6%), а з іншого, запровадив пенсійну реформу, яка передбачала підвищення пенсійного віку, що фактично і закінчило його політичну кар'єру.

Чи знайдуться голоси під куполом за кандидатуру Тігіпка? Так, знайдуться, оскільки він є компромісною фігурою для усіх груп впливу представлених у стінах Верховної Ради. Тігіпко може бути дійсно дуже якісним вибором для Зеленського, але потрібно розуміти дві речі: по-перше, він, найімовірніше, рано чи пізно розпочне свою політичну гру; по-друге, він не погодиться бути ширмою для вирішення підкилимних питань».