дивись.info

25 нот у секунду: історія піаніста-віртуоза

25 нот у секунду: історія піаніста-віртуоза

Ніколя Мірошниченко вчиться в Харківському музичному училищі імені Б. Лятошинського на третьому курсі. Хлопець віртуозно грає на роялі, досягаючи неймовірної швидкості. Його знають далеко за межами країни і називають найперспективнішим піаністом України.

Про це пише НАКИПЕЛО.

Але ще 11 років тому батьки Ніколя не могли навіть мріяти, що син зможе зіграти хоча б примітивну мелодію – пальці хлопчика практично не рухалися, а лікарі і зовсім обіцяли дитині коротке життя через генетичне порушення.

Під час пологів мати Ніколя пережила клінічну смерть. Антоніні різко стало погано, «швидка» привезла жінку в пологовий будинок, там у неї сталася зупинка серця. Лікарі вирішили робити кесарів розтин, щоби врятувати дитину. Сталося диво і жінка ожила, але хлопчик народився з обширним інсультом. Після цього мати Ніколя впала в кому, а новонародженого відправили в іншу лікарню.

Ніхто не думав, що він взагалі буде жити. Лікарі просто чекали, що він повинен померти. Ось завтра помре, післязавтра помре, а він боровся за життя, не вмирав, – розповідає батько Ніколя Микола Сараєв.

Мати і син возз’єдналися через місяць, а для сім’ї почався тривалий шлях боротьби за життя Ніколя.

«Хтось мені колись сказав, якщо дитина народилася і не помер, вона повинна жити. Тому ми намагалися. Я придумував різні методики, а Антоніна Станіславівна, мама Ніколя, – вона провізор, підбирала різні препарати», – каже батько.

Батьки намагалися повернути малюкові здатність рухатися. У хід йшли масажі і зарядки.

«Я зрозумів, що потрібно прив’язати його харчування і вправи. Не можна, щоб дитина, ось як у нас прийнято: погодували і спати. Це не добре. Погодували – рухайся», – ділиться Микола.

Поступово це почало давати результати. У міру того, як Ніколя ріс, батько придумував для нього нові вправи, але пальці хлопчика ще практично не рухалися. Тоді Микола вирішив, що гра на музичному інструменті може допомогти. Він зізнається, виховувати генія і в думках не було, метою було – розробити моторику.

«Я почав думати: що ми можемо, щоб він постійно займався і не втомлювався? На роялі грати. Нічого іншого немає: на гітарі складніше – пальці болять, на флейті – треба дути, а йому не можна. А так він сидить за роялем, натискає клавіші», – пояснює Микола.

Коли Ніколя було приблизно сім років, вони з батьком обійшли в окрузі всі музичні школи. Однак жоден педагог не наважився працювати з хлопчиком, тоді чоловік почав учити його самостійно, хоча навіть не знав нот.

«Довго пояснювали, що нота «до» – це ось ця клавіша. А потім він почав розуміти. Я йому казав: «Грай. Всією рукою. Не потрапив, так не потрапив». А він же хоче потрапити, так поступово в пальцях почала з’являтися чутливість. Але, звичайно потрібні були години, тижні, місяці, роки».

Батьки наполягали, щоб Ніколя вчився грати музику з листа, а не вчив ноти напам’ять. Сьогодні, через 11 років, молодий хлопець може зіграти будь-який твір з першого разу, не вивчаючи його заздалегідь. У його програмі приблизно сім годин безперервного відтворення знаменитих світових шедеврів, а в мріях – відродження школи педагога Карла Черні, який навчався у Бетховена і вчив Ліста.

Ніколя грає кожен день мінімум по чотири години. Він досі відточує свою майстерність, хоча вже досягає швидкості гри 25 нот в секунду кожною рукою. Для порівняння, Любомир Мельник, прозваний «найшвидшим піаністом світу», грає зі швидкістю 19,5 нот в секунду. До того ж він самостійно навчився грати на скрипці, альті, віолончелі, гітарі, домрі, мандоліні, балалайці, банджо і гобої. Незважаючи на це, генієм себе Ніколя не вважає.

«Як каже мій тато, людська діяльність абстрактна, а значить, вона примітивна, а значить, вона не геніальна. У будь-якої людської діяльності – грати на фортепіано, малювати картини або писати вірші – немає кінця. Ми можемо покращувати до безкінечності. Так само і в музиці. Не можна сказати, що хтось геній, а хтось – ні. Просто його не навчили», – посміхається хлопець.

У Ніколя є і учні. За його словами, новачок може навчитися грати з листа всього за чотири місяці.

«Черні – точно не знаю, за якою методикою, але, найімовірніше, за схожою, – вчив шість місяців, але він вчив тільки дорослих. При цьому він вчив не тільки грати, але і складати, тобто сольфеджіо, гармонії і всім відповідних предметів», – міркує Ніколя.

Хлопець захоплюється Шопеном, Бетховеном, Чайковським, а сучасну музику знаходить занадто простою. На питання, чи любить він слухати її для розваги, розгублено знизує плечима і не може назвати сучасного виконавця, який би подобався.

«Раніше опора робилася на мелодію, а зараз на ритм. В сучасній музиці я чую те саме, що і в класичній, тільки в дуже спрощеній формі, і у мене іноді з’являється бажання її ускладнювати», – пояснює Ніколя.

Про молодого піаніста з України дізналися за кордоном. Тепер його часто запрошують на міжнародні конкурси. Він уже побував у Швейцарії, Росії та Білорусі, а нещодавно повернувся зі Штатів. В Україні він бере участь в десятках концертів і встигає з’їздити в прифронтову зону, щоби зіграти там для місцевих жителів. За словами батька, за роки війни вони з Ніколя побували в населених пунктах Донбасу по всій лінії розмежування.

До слова, Микола Сараєв, в минулому художник-оформлювач і далека від музики людина, став робити скрипки. Серед його шедеврів інструменти як класичних форм, так і химерних. Саме на батьківських скрипках грає Ніколя, а деякі він робить на замовлення.

У хлопця великі плани: він бачить себе на одній сцені з Лондонським симфонічним оркестром, хоче гастролювати з концертами в кожній країні, яка подарувала світові знаменитих композиторів, і грати там їх шедеври: в Австрії – Моцарта, в Польщі – Шопена, в Німеччині – Бетховена і Мендельсона.

«Таких піаністів як він – нема. Він єдиний, у нього немає суперників. Але при цьому у нього немає зоряної хвороби, – каже батько про Ніколя. – У нас є бажання, марнославство, заздрість, а у нього немає цих почуттів, він не розуміє, що таке заздрість. Тому він просто грає. І коли люди заздрять йому, хочеться запитати: «Чому ви заздрите?». Нічому заздрити. Навпаки, його потрібно просувати, щоб він показав іншим, що ви теж можете. Ви, здорові, – можете».

Алина ШУЛЬГА

Фото: Ігор ЛЕПТУГА

Проєкт «Donbas Media Forum та міжрегіональне співробітництво для виробництва якісного контенту для Сходу України» впроваджується за підтримки Медійної програми в Україні, яка фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.