Мова як зброя: як вплине закон про громадянство у Росії на українців

Рішення про це ухвалили обидві палати російського парламенту. Зокрема громадянам України і Білорусі не потрібно буде проходити співбесіду для визнання їх носіями мови. Нові правила поширюються на тих українців і білорусів, які (або прямі родичі яких) постійно проживають чи раніше постійно проживали на території РФ або на території, яка належала до Російської імперії чи СРСР. Це означає, що російське громадянство українцям надаватимуть у спрощеному порядку.

Цей закон ще має підписати Путін, але мало хто сумнівається, що через три місяці після цього нова норма набере чинності.

В Україні російські нововведення широкого резонансу не викликали. В умовах початку всеукраїнського карантину це питання майже загубилось в українському інфопросторі. Втім деякі громадські діячі таки ініціюють дискусії з цього приводу.

Питання української мови напряму має вплив на подальше існування української державності, вважає нардеп Володимир В'ятрович: «Очевидно, що впровадження таких законів – це підготовка до інкорпорації України до складу Росії. Ми розуміємо, що це війна, війна за ідентичність, зокрема. А головним елементом цієї ідентичності є українська мова. Ліквідація української мови означає поступову ліквідацію національної української відокремленості».

Письменниця Оксана Забужко наголошує на маніпулятивності поняття «носій мови»: «Хто не в темі (…), поняття «носій мови» (native-speaker, near-natove speaker, bilingual - є нюанси!)) останні 10 років у соціолінґвістиці взагалі вважається суто ідеологічним конструктом – об'єктивних критеріїв для розрізняння «носія» і «не носія» так і не погоджено, не кажучи вже про те, щоб розмахувати ним у правовому полі. Але для Росії право завжди було тільки інформаційним прикриттям чергового державного злочину, отож і нову поправку треба сприймати саме так: як попередження, що «активные меры» не забаряться».

Політолог Анатолій Романюк вважає, що цей закон певною мірою виходить з загальної ідеологічної, теоретичної установки, якої дотримується Путін.

«З цієї точки зору закон імплементує його заяви, з якими він виступає, з другого боку він виступає підставою для тих дій, які за цим стоятимуть. Але загальна сутність цього закону і цього підходу, полягає в тому, що, власне, не визнається української нації як самостійної і існування української держави. Це створює в політичному плані таку установку, на те, що проблеми з Росією ми будемо мати й надалі», – сказав Анатолій Романюк.

Володимир В’ятрович наголошує: рішення російських парламентарів недвозначно натякає, як цілеспрямовану політику буде провадити Російська Федерація найближчими роками.

«Новий закон дає нам чітке розуміння того, що для Росії російська мова є зброєю, яку вона буде використовувати на всьому просторі, де є російськомовні громадяни. І очевидно, що це стосується насамперед України.

Росія готується до повернення України та Білорусі під свій вплив, дуже конкретний політичний вплив. Вона готується до повернення собі імперського статусу. І буде робити все для того. Нам до цього треба бути готовими», – зазначив народний депутат.

Анатолій Романюк також вважає, що рішення Думи підтверджує довгострокові імперські амбіції Російської Федерації: «Конкретних дій, які будуть спрямовані на примусові речі щодо України, найімовірніше, не буде. Але ці закони будуть використовуватись з точки зору політичної. Вони будуть говорити, що ми один народ, вони наголошуватимуть – із будь-якими питаннями звертайтесь до нас, до Кремля. Швидше за все, вслід за цим законом будуть ухвалені і якісь наступні рішення, які будуть розвивати цю ідею і які будуть трактуватись як чинник, який дозволяє Росії займати ту позицію, яку вона займає сьогодні в українському питанні».

Втім реально протидіяти цьому рішенню, на думку політолога, Україна не має можливості.

«Це внутрішнє рішення російських політиків. Українські діячі можуть хіба що виступити з публічною оцінкою цього закону. Заявити, що треба сприймати цей закон як чергову антиукраїнську дію з боку Росії, треба трактувати Росію як країну, яка продовжує антиукраїнську політику в різних формах. Це внутрішня пропаганда, яка розрахована й на частину населення України», – зазначив Романюк.

Натомість народний депутат Володимир В’ятрович вважає, що реакція керівництва МЗС повинна бути миттєвою. Дипломати повинні заявити про неприпустимість ухвалення таких рішень.

«А ще важливішим є подальше зміцнення української політики на утвердження української мови. І жодних розмов про перегляд чинного україномовного законодавства. Тому що всі ці розмови – це підігрування ворогу, яке, на жаль, буде використане Росією для посилення впливу в Україні. І мене дуже занепокоїло, що по суті ухвалення цього закону йшло паралельно із заявою спікера українського парламенту щодо можливості перегляду закону про українську мову як державну. Тоді як потрібно продовжувати зміцнювати українську мову у сфері культури, бізнесу, державної справи, інформаційної сфері. Максимальна підтримка української мови, українського інформаційного поля, українським інформаційним продуктом», - зазначив В’ятрович.

Оксана Забужко впевнена – кожен із нас може маленькими кроками позбавлятися від стереотипу про українців як носіїв російської мови: «Для себе я відтепер вирішую наступне:

1. в усіх анкетах перестаю писати «російська – вільно» (досі чесно писала: Ukrainian, Polish, Russian - native), - максимум «добре» (advanced, а то й upper intermediate);
2. в будь-яких міжнародних комунікаціях, хай би то був хоч поліціянт на кордоні, хоч просто симпатичний іноземець, що хоче повправлятися в російській, чемно, але рішуче відповідати: «I'd rather speak English» (+виправляти, коли у відповідь на «Юкрейн"» радісно кричать «спасіба», і взагалі, не проминати жодної нагоди підкреслити своє non-native);
3. в ситуації, коли іншої мови для порозуміння з бесідником, крім російської, немає, говорити з видимим зусиллям і з немилосердним українським акцентом - отим самим «калхозним», «жлобскім», «сєльскім», від якого нас поколіннями відучували з гиком і улюлюканням, щоб дурні тубільці пишалися тим, як добре засвоїли «мову пана», - все, годі, допишалися, тепер російською, якщо доведеться, - тільки нарочито «па-колхознаму»: демонстративно гекаючи, вживаючи фонетичне повноголосся, з трудом підбираючи й плутаючи слова, як це показово робили свого часу «жители Советской Прибалтики» (моє покоління пам'ятає!), - мова річ пластична, є безліч способів продемонструвати, що ця, якою ви зараз вимушено говорите, вам нерідна, і тут-таки показово «перейти на рідну», якої він не розуміє (про «мову влади» і «мову безвладдя» - якось окремо іншим разом)...
4. і, розуміється, в інтересах власної безпеки ніяких поїздок на територію «рускоязичного гражданства» - не тільки в Росію, а і в Білорусь».

Тетяна ЯВОРСЬКА