Залізна жінка: Ліна Костенко відзначає 90-ий день народження

ІА Дивись.info вирішила нагадати кілька цікавих фактів з її біографії.

Ліна Костенко народилася на Київщині і в дитинстві мріяла бути аж ніяк не поетесою, а льотчицею. Тож якось вирішила стрибнути з парашутом, роль якого дістався старій маминій парасолі. Оскільки парасоля була чорною, а парашут мав бути білим, дівчинка обдерла стару тканину, замінивши простирадлом, натягнутим на каркас. Ліна видряпалася на горище з «парашутом», відкинула драбину і стрибнула.  Впала, забилася, але не плакала.

Коли дівчинці було 6 років – родина перебралася до столиці, де Ліна закінчила школу. Ще будучи ученицею, вона почала відвідувати літературну студію при журналі «Дніпро», який редагував Андрій Малишко. Перші вірші Ліна Костенко випустила в 16 років.

Поетеса двічі виходила заміж. Вперше – за поляка Єжи-Яна Пахльовського. У шлюбі народилася донька Оксана (поетеса Оксана Пахльовська). Вдруге – за директора Кіностудії імені О. Довженка Василя Цвіркунова. У цьому шлюбі народився син Василь.

1956 року Ліна Костенко закінчила інститут, а вже наступного року вийшла її перша книга поезій «Проміння землі». Друга збірка «Вітрила» була опублікована 1958 року, «Мандрівки серця» – 1961-го. А ось збірка 1962 року «Зоряний інтеграл» потрапила під каток цензури. Після того Ліна Костенко 10 років нічого не публікує. Збірка «Княжа гора» 1972 року теж була розкритикована, так і не вийшовши у світ. З тих пір на поетичне слово Ліни Костенко було оголошено заборону, її твори не виходили окремими виданнями, і навіть саме ім’я автора зникло зі сторінок періодики.

Через впертість та неабияку сміливість Ліну Костенко називають залізною жінкою. Вона завжди писала, що хотіла, і говорила, що думала, ніколи не підлаштовуючись під обставини. Свою безкомпромісніть поетеса успадкувала від бабусі – саме вона вчила онуку любити свободу і бути чесною. Тому у той час, коли колеги-письменники боялися репресій і мовчали, Костенко відкрито критикувала владу. У радянські часи поетеса була активною учасницею дисидентського руху, за що її твори були забороненими для друку впродовж 14 років. Саме тоді вона написала свої найвідоміші твори «Берестечко» і «Маруся Чурай».

Після книги італійською «Інкрустації» (1994) та «Берестачка» (1999) Ліна Костенко знову взяла паузу. На 10 років вона вже за власним бажанням зникла з публічного простору України. Вона відмовилася від звання Героя України, а до громадського життя на деякий час повернулася лише в період Помаранчевої революції.

Ліна Костенко не належала до якихось дисидентських організацій, але коли в 1965 році почалися арешти української інтелігенції, підписувала листи протесту, а коли у Львові судили В’ячеслава Чорновола і його друзів, вона була на процесі.

Після Чорнобильської катастрофи Ліна Костенко — єдина з українських письменників — майже 20 років регулярно відправлялася в Чорнобильську зону. Та висвітлювала цю трагедію у своїх віршах.

2010 року вийшов перший роман Ліни Костенко – «Записки українського самашедшого». Цей твір викликав шалений ажіотаж. Навіть з’явилися піратські передруки. Станом на червень 2011 року загальний офіційний тираж роману становив 80 тисяч примірників. Після виходу роману Ліна Костенко вирушила у всеукраїнський тур-презентацію. Усі зустрічі проходили з аншлагом, але вже 9 лютого письменниця перервала тур. Містом, куди відмовилася їхати Ліна Костенко, став Львів. Було кілька причин, серед яких публікація низкою ЗМІ переказу розмови львівських письменників Віктора Неборака, Ігоря Котика та Юрія Кучерявого з негативними відгуками про роман.

Про молоду Ліну ходять легенди. Вона була екстравагантною жінкою і багато курила. У неї закохувалися відомі чоловіки: зокрема Василь Симоненко та Дмитро Павличко. Другий навіть зізнався, що досі береже коробку сірників, яку придбав декілька десятків років тому спеціально для того, щоби при зустрічі прикурити Ліні цигарку.