Чернівецька область стала першою в Україні, де виявили випадок зараження коронавірусом  Covid-19.  На сьогодні Буковина залишається областю з найбільшою кількістю хворих – 15 осіб (1 летальний). Підозрюють інфекцію ще у 28 людей.

Режим надзвичайної ситуації тут діє з 17 березня. З метою запобігання інфекції закрили всі ринки, заборонили проводити масові заходи, роботу навчальних та дошкільних закладів, спортивних комплексів, торгово-розважальних центрів та кінотеатрів припинено.

Ми побували на Буковині та побачили, як живе область в умовах надзвичайної ситуації.

Міст через річку з’єднує  Івано-Франківську та Чернівецьку область. По праву руку розкинулися мальовничі гори, по ліву – шумний Черемош, в цю пору ще чистий і схвильований.

«Вас вітає Буковина», – Чернівецька область починається з цього напису. Проходиш між іржавими опорами патріотичного моста і ти вже не на Гуцульщині, а на Буковині. Над написом майорять два металевих стяги – блакитно-жовтий та червоно-чорний. Позаду – новесенька АЗС, де ресторан не припиняє роботи навіть в період карантину, проте столики з делікатно вимощеними квітами пустують. Ніхто не купує ані бюргерів, ані кави у затишному кафе.

Санітарно-карантинний пост здійснює контроль транспорту з обох сторін. На Буковині таких вже 10 – у Вижниці, Снятині, Заліщиках, Атаках, Новодністровську, Брусниці, Колінківцях, Грозинцях, Бочківцях та Топорівцях.

Працюють цілодобово. Перед контрольно-пропускним пунктом утворився затор, в якому десятки водіїв нервово курять через опущені вікна, дехто не витримує і завертає автомобіль. Більшість у масках.

Чоловік у захисному костюмі перевіряє гостей міста. Через деякий час черга з автомобілів розсмоктується. Інколи проїде велосипедист, або машина.

Пішоходів пускаєте?

А де ваша маска? – запитує у мене чоловік у формі.

А ваша?

У цей час з брезентового намету виходить жінка в білому халаті та рукавицях – лікар. Саме вона проводить температурний скринінг водіям.

Працюємо цілодобово, – каже чоловік у формі, – перевіряємо не кожен автомобіль, а вибірково. Запитуємо про мету поїздки, ведемо облік транспортних засобів, міряємо температуру. Якщо ж температура підвищена, відразу ж викликаємо карету швидкої допомоги.

Лікар запевняє, що поки що осіб з підвищеною температурою не траплялося.

– Страшно вам контактувати з такою кількістю людей?

– Та ні. Дистанція ж 2 метри, – відсахується від мене чоловік.

Також на місці перебуває поліція, представники ДСНС та міської ради.

– Можна вас сфотографувати?

– Чекайте, я маску надягну, – прикриває обличчя працівник поліції. На контакт йдуть неохоче. Поліцейські тут сприяють медпрацівникам у проведенні безконтактного заміру температури водіїв автотранспорту та їхніх пасажирів, а також рятувальникам у проведенні дезінфекційних заходів.

Місто Вижниця – перший населений пункт Буковини зі сторони Івано-Франківської області. І хоч в містечку з населенням близько 4 тисяч осіб випадків зараження коронавірусом не виявлено, у Вижниці все ж таки намагаються дотримуватися всіх обмежувальних заходів з метою запобігання розповсюдженню Covid-19. Закрито все, окрім продуктових закладів. У невеликому магазині ані душі. На касі на мене глипає втомлена продавчиня у марлевій масці. На полицях повно продуків, на підлозі – пляшки з білизною та ганчірки. Двері відчинені навстіж.

Лавочки навпроти колишньої синагоги порожні, центральною площею час від часу пройдеться бабуся з велосипедом або ж чоловік похилого віку з пакетом. Молоді на вулицях Вижниці не помічаю. Лише гучномовець розривається на все місто, попереджаючи про небезпеку його жителів.

«Говорить радіо «Хвилі Черемошу…», – від звуків гучномовця стає трохи лячно. Радіо розповідає про дотримання необхідних правил у період надзвичайної ситуації, інформує мешканців про заходи, які впроваджуються в місті для недопущення розповсюдження вірусу та переказує найсвіжіші новини. Такі оповіщення тут здійснюють щоденно. Біля фонтану ґвалтує пес. Нечіпований. Голодний. Інші ж ліниво розкинулися на траві під променями березневого сонця. Із-за рогу з’являється жінка у масці з пакетом в руках і наближається до собак, чорний швидко впізнає годувальницю і накидається на харчі, змівши все за декілька секунд.

«В аптеку більше двох осіб не заходити», – сповіщає напис на дверях. Доки жінки скуповують пігулки, чекаю на вулиці.

– А маски є?

– Масок немає, – в один голос відповідають дівчата за склом.

– А антисептики для рук?

– Теж немає і невідомо коли будуть, немає навіть дистиб’ютора, аби замовити. Люди запитують постійно.

Періодично працівниці аптеки обробляють двері, ручки та скло дезінфікуючими засобами. Аби заклади, ігноруючи заборону не працювали у звичному режимі, містом бродять правоохоронці. За порушення чинного законодавства на правопорушників складають адміністративні протоколи за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

На платформі біля Вижницької автостанції жодного автобуса, двері у забігайлівках з чебуреками-кавами-цигарками відчинені навстіж, жодна з них не закрилася на карантин. Також копченими ковбасками продовжує торгувати м’ясний магазин. Людей на території автостанції обмаль, продовжують патрулювати лише безпритульні пси та таксисти, які пихтять дешевими цигарками у розжарених салонах, вичікуючи на заробіток.

Не спішить зачинятися також магазин з делікатесами-випічкою-тортиками.

– Не боїтеся коронавірусу?

– А що його боятися, виживати ж нам якось треба, – подає мені решту весела продавчиня і відразу ж пропонує обробити руки дезінфікуючим засобом.

Попри те, що в селах та містечках Чернівецької області є люди, які мають історію подорожі в країни, де є коронавірус, або контактували із хворими, буковинці почувають себе досить розслаблено. Для додаткового інформування населення з’являються дедалі нові пости, увечері дезінфікують дороги та зупинки, а більшість людей все-таки намагається утримуватися від виходу із дому.

Олександра ГЕРЦЮК-БАГАЧ

Фото автора

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Дудар Оксана
Шеф-редактор ІА Дивись.info. За освітою філолог, за покликанням журналіст. Життєве кредо – журналіст завжди повинен ставати на бік слабких і скривджених. Улюблена робота – їхати у відрядження.