Бурштин, молоко і гній: як лікувались у Львові під час середньовічних епідемій

фото львів
ілюстрація з відкритих джерел

Епідемії або інфекційні хвороби, були поширені упродовж багатьох століть. Вони зафіксовані ще в Біблії.

Те, що відбувається зараз у світі з коронавірусом, на фоні подій минулих століть виглядає досить оптимістично. Хоч методи боротьби з хворобою як тоді, так і зараз, майже однакові – повна ізоляція від решти суспільства у власних домівках.

Відомості про пошесті, епідемії та інші інфекційні хвороби зафіксовані в міських документах, які збереглись від XIV століття в архіві міста Львова, зібрав і узагальнив відомий львівський історик-архівіст, який жив у ХІХ столітті, Денис Зубрицький. У «Хроніці міста Львова» він підсумував те, що й вдалося записати з архівних документів магістрату Львова упродовж багатьох століть, розповів ІА «Дивись.info» львівський історик Іван Сварник.

«Зубрицький описує, що перша зафіксована епідемія була на початку XV століття, у 1439 році. У книжці заначено: «У Польщі був голод і мор, тому король з родиною і двором переїхав на зиму до Львова». Тобто конкретно у Львові саме в той рік епідемії не було. Епідемія чого саме, не зазначено, бо для тогочасних людей інфекційні хвороби загалом зводились до визначення – мор або пошесть. Тут розуміли чуму, холеру, дизентерію та інші хвороби», – розповідає Іван Сварник.

Хвороби тоді поширювались дуже швидко за рахунок антисанітарних умов. Великі міста, де люди жили всередині мурів, а саме таким містом був і Львів, зумовлювали велике скупчення. Там добре не прибирали, відповідно інфекція поширювалась дуже швидко.

Пітер Брейгель Старший "Тріумф смерті"

«Стосовно прибирання, то в місті призначали спеціальних службовців, які мали слідкувати за прибиранням. Залежало наскільки сумлінними були ці люди і наскільки їм добре платили. Якщо їм не платили, вони або прибирали, або ні. Свідомість людей була дуже низькою. Вони виливали нечистоти чи помиї просто з вікна на вулицю.

А на вулиці йшов так званий риншток, у якому збирались стічні води у каналізацію. У Львові були два великі канали. Як пише Зубрицький, це були два підземні ходи висотою в людський зріст. Там стікали дощові води і те, що виливали мешканці. А також там текла брудна вода Полтви. Часто мешканці викидали в ті рови ще й здохлу худобу. Через це питна вода була неякісна і також посилювала ймовірність інфекцій», – розповідає історик.

Рецепти боротьби з епідемією у Середньовіччі

Як розповідає історик, Львів був у досить виграшному становищі, порівняно з іншими містами краю, бо тут був високий рівень освіченості правлячої верхівки. Всі члени Львівського магістрату і міського суду, як правило, були докторами, мали вчені ступені або з медицини, або з теології чи права, навчалися у європейських університетах, тому тут було багато медиків за фахом.

«У них на той час були прогресивні уявлення, як боротися з хворобами. Однак загалом серед ремісників, купців рівень свідомості і наукових знань був досить низький. Люди боролися дивними методами з хворобами.

Серед міщанства побутували дивні уявлення, як треба боротися проти епідемії. Не карантином, а, наприклад, відлякувати хворобу, спалюючи гній. Вважали, що якщо запахом спаленого гною підкурити кам’яницю, можна відлякати хворобу. Часто з тією ж метою – відлякати хворобу – вивішували черепи великих тварин. Кінські чи коров’ячі черепи підвішували на ланцюгах, щоб вони хиталися. Вважалося, що тоді хвороба боялася підійти до помешкання.

Ще один дивний метод – закопатися в гній по шию.

Аптекарі ж продавали як ліки від пошесті бурштин, розчинений в молоці. Вони видавали це за ліки. Як це виглядало, невідомо, бо, напевне, неможливо розчинити бурштин у молоці.

Насправді ліків тоді від інфекційних хворіб практично не було і лікарі намагалися запровадити карантин», – розповідає Сварник.

Як у старому Львові впроваджували надзвичайний стан

Львовознавець Ілько Лемко у своїй книжці «Кохання і смерть» описує тогочасний Львів у час епідемії, а зокрема, як відбувались карантинні заходи в місті: «Мор гірший від татарина, казали львів’яни, бо татарина видно, а зараза невидима. Львівська міська влада, навчена останніми епідеміями, одразу почала вживати рішучих заходів для запобігання мору і боротьби з ним. Оголошувався стан «повітряної тривоги» і рішуче каралися усі прояви паніки. Ледь чутки про мор сягали Львова, магістрат розпоряджався про пурґацію (чищення) міста…

Усі під’їзди до міста перекривались, біля Галицької і Краківської брам та Єзуїтської хвіртки стояла карантинна сторожа і нікого з чужих до міста не впускала».

Дуже схоже все відбувається у Львові і нині, кілька століть по тому. Дають вказівки мити хідники, забороняють масові заходи та не піддаватись паніці. Середньовічні антиепідеміологічні заходи в книзі Лемка описуються так: «Обов’язково треба закрити всі школи і максимально обмежити торгівлю, – продовжував далі бургомістр, – я дам наказ скасувати усі ярмаркові дні і накажу торгувати лише продовольством і усім найнеобхіднішим після ретельної перевірки. Також бажано заборонити цехові збори, усілякі забави, торгівлю зношеними речами, серед яких можуть бути речі померлих. Заражених хворих треба негайно скеровувати до шпиталю святого Станіслава, їхній одяг обов’язково спалювати, а померлих убогих ховати за кошт міста. Треба, щоби ціпаки стежили за тим, аби на вулицях і площах міста не скупчувалося багато людей, і виловлювали усіляких навіжених і панікерів. У разі, якщо виявляться окремі заражені дільниці, обкопати їх шанцями і перекопати до них усі дороги.

— На усіх брамах будинків завтра уранці, – додав війт, – прибити розпорядження магістрату про запобіжні заходи проти мору. Треба закликати людей не контактувати з незнайомцями, не приймати на роботу нову челядь і нових братів чи сестер до монастирів. Бо, пригадуєте, минулого разу мор почався через сідляра з Перемишля, а рік перед тим через служницю зі Сихова, недугу якої спочатку приховав її господар. Міський суд мусить тимчасово припинити розгляд усіх справ, і лише нотаріуси повинні продовжувати оформляти заповіти, але винятково для смертельно хворих.

— І нарешті, – завершив перелік заходів бургомістр, – рекомендувати не відвідувати лазні і не ходити до костелів, церков і синагог…»

Те, що хвороба передавалась, зокрема, і від духівників, підтверджує і історик Іван Сварник.

«Дуже чітко зафіксовані в джерелах приклади занесення зарази ззовні. Опис цієї хвороби залишив Ян Алембек (Йоган Альнпек) – міський райця, потім бургомістр Львова, людина, яка відзначалася високою освіченістю.

Алембек описує 1623 рік, коли монах ордену кармелітів привіз мор з Кракова. 15 монахів з монастиря заразились і згодом померли, а з монастиря інфекція поширилась на все місто. Тоді зупинялась робота цілого міста і міськради. Алембек так описує тогочасні події:

«Припинилася всіляка торгівля і ремесла, діяльність судів, обірвалися всі соціальні зв’язки. Заможніші і всі хто лише міг, втікали з зараженого міста, шукаючи схованки від пошесті по селах».

Оскільки всі члени міського управління втекли або вимерли, то вся влада зосереджувалась у руках однієї людини, бургомістра міста Мартина Кампіана. Він залишився свідомо, аби зберегти в місті хоч якийсь лад.

Того року жертвами пошесті стало 20 тисяч людей у Львові і навколишніх селах», - розповідає Іван Сварник.

Окрім страшної епідемії, в місто того року вдерлись ще й татари, забрали ясир, захопивши в полон мирних мешканців і спустошили околиці Львова. Ще одна біда, яка тоді накрила Львів – пожежа, вона знищила Краківське передмістя, де згоріли сотні будинків.

«Тоді панувала думка, що переносить заразу власне людина, львів’яни ще не знали, що основними переносниками інфекції є комахи, хробаки, щурі та миші, – пише Ілько Лемко. – Хтось розповсюджував чутки, що заразу переносять хатні тварини, і тоді від рук господарів гинуло багато домашніх улюбленців – котів і собак.

Потім у Львові з’являлося дедалі більше обійсть, забитих дошками, і таким чином позначених знаком смерті. Люди тікали за місто в ліси й поля, там вмирали, а дикий звір, заохочений великою кількістю трупів і пусткою доріг та передміських околиць, посувався під мури міста. Мешканці передмість кидали поля й городи, припинялася торгівля, обривалися комунікації зі світом, подорожні, які їхали тижнями й місяцями до бажаної мети, залишалися голодні посеред чистого поля, бо навіть придорожні корчми і господи замикали. Мародери грабували доми померлих від зарази».

Епідемії нових часів

Вражаючі епідемії описані і в часи облоги Львова військами Хмельницького. Так регент міста Львова Андрій Чехович, також медик за освітою, пише: «Убогі люди підтримували життя хіба що яблуком і оселедцем, а спрагу гамували водою змішаною з багном, бо бракували чистої води. Через споживання таких харчів і напоїв серед людей почались незліченні хвороби. Голод багатьох довів до смерті – до цього додавались безпліддя, лихоманка, гарячка, дизентерія, які нічим не вдавалося зупинити і які не покидали хворих аж до самої могили. Все місто – вулиці, ринки, цвинтарі, а особливо місце біля катедри, обернулося на шпиталі. Не можна було побачити жодного закутка, вільного від хворих і нестерпного смороду. Це місто не було в такому стані і ніколи ще не зазнавало такого тяжкого гніту і винищення громадян. Зібралися всі нещастя і вдарили з такою силою, що здавалося їх не могло бути більше». Так автор описує 1648 рік.

Аналогічною була ситуація після відходу шведів зі Львова 1704 року. Зубрицький пише, що після їх відступу поширилася пошесть як наслідок переходу і змін різних війську у країні. Тривав тоді мор два роки.

Епідемії у Львові і не тільки були великим лихом, і до них часто доєднували війни, голод, нестача харчів, ворожі напади з різних сторін і неврожаї.

Впродовж останніх двох століть вони були вже не такими частими – наука пішла вперед, і люди навчилися чинити опір інфекціям. Але не завжди. Наприклад, під час епідемії холери, яка була в 1830-1831 років у Галичині померло майже 35 тисяч осіб. У самому Львові померло половина з тих, хто захворів. Не оминула Львів і «іспанка». Впродовж 1918-1920 років грип забрав життя кількох сотень мешканців міста. А це більше, ніж загинуло від українсько-польського збройного протистояння, що тривало в місті в той самий час.

Тетяна ЯВОРСЬКА

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: