дивись.info

Сесії онлайн – це як хворому тепла ванна, – Михайло Шелеп

Сесії онлайн – це як хворому тепла ванна, – Михайло Шелеп

Органи місцевого самоврядування опинилися у ситуації невизначеності, зокрема щодо фінансів. Карантин вимагає перегляду бюджетів, зміни формату роботи тощо.

Розмова з Михайлом Шелепом, консультантом з децентралізації та місцевої демократії про довгострокові виклики пандемії та вплив на цінності.

Чи переосмислюють «свої кордони» громади в процесі децентралізації та як дають собі раду в умовах карантинної кризи?

– Складнощів є чимало, органи місцевого самоврядування (далі – ОМС), ті, що ближче до людей, то вони до них відразу йдуть, і тут треба реагувати оперативно. Я розіб’ю відповідь на кілька блоків: по-перше, так, зміни в законодавстві частково зменшили бюджетні наповнення. Частина громад вже почали відчувати, що коштів менше, зокрема по землі. Планували одну суму, а зараз сума менша. По-друге, частину коштів держава досі не дала. Наприклад, інфраструктурна субвенція. Вже відомі суми, але вони досі не надійшли в регіони, і питання зараз чи їх дадуть в ОТГ, чи скерують в стабілізаційний фонд, а це кошти за рахунок яких громади планували щось розвивати в себе, це живі гроші, які дозволяють навіть місцевому бізнесу працювати, тому що вони часто є підрядниками цих робіт. По-третє, з’явились нові виклики. Це питання забезпечення дезінфекційного матеріалу, засоби захисту для працівників місцевих амбулаторій, додаткові видатки просять районі лікарні тощо. Це виходить, що потрібно забирати кошти з тих напрямків, де їх раніше планували витратити, вносити зміни в бюджет та витрачати кошти на певні карантинні заходи. По-четверте, громади, в яких багато працівників в медичних закладах, лікарнях, на сьогоднішній день вийшло так, що держава сказала, що громада повинна забезпечити те, як ці працівники доїдуть до лікарні, не даючи під це ресурсів чи логістичної допомоги. Це фінансово і логістично додаткові завдання для ОМС, які в принципі напряму їх не стосуються, але це їхні люди і влада вище каже: «Ну, ви ж громада, дбайте про це». А це суттєво заважає нормальному функціонуванню органів місцевого самоврядування.

Інший момент, що певні карантинні обмеження впливають і на те, як працівники працюють в органах місцевого самоврядування. Треба думати про нові форми організації роботи працівників, щоб разом з тим дбати про безпеку. Йдеться і про проведення сесій, і те, як працюють працівники структурних підрозділів.

Чи всюди є доступ до онлайн, чи вистачає навичок для роботи і чи не спричинює це додаткові труднощі в роботі органів місцевого самоврядування?

– У багатьох громадах є складнощі з зоною покриття мобільних операторів і не у всіх вдома є кабельний Інтернет. Також стикаємось з тим, що далеко не всі працівники і голови громад вміють чи мають хороші навики користування онлайн інструментами. Часто доводиться навіть вчити, як включити скайп, приєднатись до фейсбук- месенджера чи правильно спланувати нараду. Нещодавно мали консультацію в одній громаді, а в них немає на роботі комп’ютера з камерою, у них є старий комп’ютер без мікрофона та камери. Важко організувати нормально діалог, але розуміємо, що такий час, такі виклики.

Друге питання те, що тут є навіть юридичні перепони. Одна річ домовитись, що ти сиди вдома, а я тобі буду дзвонити чи будеш робити вдома роботу, а друга, що сьогодні не так просто перевести графік роботи працівника в дистанційний режим. Це ж необхідно вносити зміни в розпорядок роботи працівників, а це певна процедура, яка якщо прописана в трудовому договорі, то це не так швидко змінити – швидше карантин закінчиться, ніж цим змінам вдасться пройти всі ці процедури.

Такі зміни дали зрозуміти, що ми в багатьох випадках до цього не готові: ні влада, ні місцеве самоврядування, ні законодавство тут не дає такої простої маневреності.

– Як бути з сесіями онлайн, наскільки вони законні і наскільки їх можливо переводити в онлайн?

– Якщо говорити про сесії, тут слід чітко акцентувати. Так, було внесено зміни до закону про органи місцевого самоврядування, які дозволили проводити засідання рад, виконкомів і комісій дистанційно, але там є суттєве роз’яснення, що це стосується буквально трьох блоків питань: зміни до бюджету, які пов’язані з надзвичайною ситуацією, реагування на проблеми, які виникли в  зв’язку з надзвичайною ситуацією, процедурні питання, а для всіх інших питань, які мають розглядати щомісяця, треба збиратися вживу, тут не можна їх проводити дистанційно, тому що це формально порушення закону.

Особисто моя думка, що це як хворому тепла ванна, бо складно технічно організувати сесію. Є певні вимоги – доступ громадськості, платформа, за якою можна перейти за зовнішнім лінком чи зареєструватись завчасно. Ці зміни разом з тим нічого не вирішують, вже б краще якби дозволяли всі питання дистанційно, а то виходить, що по одному питанні – давайте комп’ютером, а по другому – однаково збирайтеся.

Я б рекомендував місцевим радам проводити сесії очно, оскільки цього вимагає закон і дбати про додаткові засоби захисту: більша відстань між депутатами, просторе приміщення чи вулиця, захисні маски. Окремі ради читають заборони збиратися більше 10 осіб і думають, що це стосується їх, але це стосується громадських заходів, а сесія – це не громадський захід, а діяльність ОМС.

Чи багато громад слідом за великими містами прийняло рішення про надзвичайні ситуації? Чи налагоджена комунікація між ОМС та поліцією?

– Чесно кажучи, не чув щоб якась з громад своїм рішенням вводила якусь надзвичайну ситуацію, і не розумію логіки такого рішення, бо є рішення уряду, яке поширюється на всю територію України, і є пояснення, що з цим пов’язано.

Щодо співпраці з поліцією, поки ніяких негативних моментів не чув, більше того – на Рівненщині є проєкт «Шериф громади». Люди проходили відповідні навчання і зараз приступають в громаді до своєї роботи.

Чи є відчуття небезпеки в малих громадах і чи це впливає на зниження громадянського активізму або навпаки воно стимулює більше людей брати відповідальність за себе і громаду?

– Умови карантину і ця надзвичайна ситуація стали викликом, тому що більшість інструментів прямої демократії – це безпосередня участь: ти приходиш і комунікуєш напряму. Зараз дистанційно. Це фактично онлайн-петиції, але їхня ефективність плюс-мінус під питанням. І тут справді ускладнились умови участі громадян у роботі органів місцевого самоврядування.

З приводу відчуття небезпеки, насправді є більше відчуття невизначеності: незрозуміло наскільки це все затягнеться, наскільки вистачить коштів, немає певності, що буде далі і складніше планувати. Десь притримуються фінанси, щоб через місяць можна було оперативно реагувати на інші виклики.

Як виклики з якими ми маємо справу сьогодні в довгостроковій перспективі будуть позначатися? Місцеве самоврядування збереже свою автономію чи ми будемо рухатись у бік сильної, централізованої держави?

– ОМС буде, бо швидше реагують на виклики, доки держава «чухається» і приймає рішення.

Ми будемо більш урбанізованими спільнотами, де дуже багато людей і короткі соціальні дистанції, чи буде рух людей більше на сільські території?

– Не думаю, що пандемія на це вплине, але те, що показувала ситуація нам раніше, що якщо об’єднані громади починають працювати, то люди розуміють, що і в селах спокійно можна жити в хороших умовах.

Активізм чи патріархальні очікування?

– Активізм точно, бо він зараз проявляється в якомусь волонтерстві, але громадянам потрібно навчитись застосовувати різні інструменти в залежності від ситуацій для того, щоб впливати на органи влади.

Відео інтерв’ю можна переглянути тут.

Оксана ДАЩАКІВСЬКА, Марта ДАРМОГРАЙ

#СаміСобіГості: довгострокові виклики пандемії: говоримо про цінності – це спільний проєкт Західноукраїнського представництва МФ «Відродження», проєкту «Київський діалог» та інформаційної агенції Дивись.info.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.