Це наша країна, і ми її нікому не віддамо, – Сергій Жадан

Про це він говорив під час онлайн-інтерв’ю в Українському кризовому медіа-центрі.

Про роль культури в умовах карантину

«Роль культури в умовах карантину не змінилася принципово з докарантинним часом. Хто читав книги, той і зараз їх читає. Хто дивився фільми, той і тепер їх дивиться. Хто слухав музику, продовжує це робити. Мабуть, зараз є трохи більше часу. Це такий інформаційний тренд, який розганяється: мовляв є більше часу читати. Мені здається, це хороший тренд. Якщо говорити по суті, то люди, які опинилися на карантині, але намагаються щось далі робити, виконувати свої професійні обов’язки, у них справ не поменшало. Скоріше, навіть побільшало, бо вони зосереджені на тій роботі. Не скажеш, що стало часу більше. Але те, що всім нагадують про необхідність культурного споживацтва, мені здається, хорошою річчю.

Тут є інший аспект цього питання. Його поки що ще ніхто не піднімає, але піднімати його доведеться. Тому що ми всі говоримо про споживачів культури. До речі, у слово «споживач», «споживацтво» я вкладаю позитивне значення. Культура, як будь-який продукт, потребує споживацтва і нічого поганого у цьому немає. Але ми зараз говоримо про це з точки зору людини, яка читає книжки, дивиться фільми, слухає музику, себто з точки зору читача, глядача, слухача. Натомість ми всі забуваємо, що культурна сфера, культурний простір втратив свою інституційність. Тому що перейшовши в онлайн, ми втратили грунт під ногами. Письменники, звісно, можуть писати, але вони вже не можуть зустрічатися зі своїми читачами в реальному житті – у книгарнях, на літературних фестивалях, вечорах. Музиканти, зрозуміло, можуть грати перед комп’ютерами, але не можуть робити концерти. Театри не можуть працювати, бібліотеки… Насправді, це доволі печально, небезпечно і загрозливо. Адже ніхто не розуміє, коли закінчиться цей карантин, які будуть межі і коли ми зможемо повернутися і чи зможемо ми повернутися повною мірою до того стану речей, який був до карантину? Чи буде культурна сфера працювати у повному обсязі, а якщо не у повному, то у якому? Що буде із фінансуванням, враховуючи ініціативи нашого Кабміну? Це доволі тривожно. Ми всі розуміємо, що культура – це дуже хитка і крихка надбудова над стабільністю суспільного життя. Там, де більш-менш стабілізується суспільне життя, там починає розвиватися культурний сектор. Так у нас було за попередньої влади. Саме тоді запрацювати культурні інституції, такі як Український культурний фонд, Інститут книги, Держкіно. Які справді перетворилися на дуже серйозні структури, і це відчувалося. Натомість, що буде після урізання їхнього бюджету, що буде, власне, з цим карантином, насправді виникає дуже багато питань. Тому, з одного боку, ми, звичайно, маємо тішитися можливості читати книжки, дивитися кіно, але треба пам’ятати, що вже завтра нових фільмів не буде. І не факт, що завтра будуть друкуватися нові українські книжки».

Про владу і культуру

«Я переконаний, що у влади взагалі немає розуміння, чого потребує культурна сфера. І розуміння у них нема не лише у цій сфері. Не хочу займатися критиканством, але йдеться про річ, яка була очевидна рік тому. На жаль, у цієї влади немає жодної стратегії, загалом, і стратегії культурного розвитку, зокрема. Для цього не треба бути в опозиції до сьогоднішньої влади, щоби це визнати. Насправді  це не політичне питання, а питання стратегічного розвитку нашої країни. Це стосується і противників, і прихильників влади, бо нам усім у цій державі жити. А як у ній жити, наразі не зрозуміло, тому що влада не пропонує чіткого бачення і, власне, кидання з крайнощів у крайнощі у випадку з переглядом бюджету – це лише одне із свідчень того, що у влади немає жодного уявлення, що їм робити».

Про конкурентність у культурі

«Можна і треба говорити про конкурентність. Мені здається, що українське кіно, книговидання, українська сучасна музика – вони цілком конкурентоспроможні. Вони цікаві, сучасні, інноваційні. Ось, наприклад, можна переглянути серіал «Спіймати Кайдаша», щоби зрозуміти, що наше кіно за ці роки напрацювало певні механізми. Ми нарешті навчилися показувати самі себе і пробуємо доволі успішно говорити самі про себе. А що робити, щоби українське населення про це більше знало? Ну, як і будь-яка сфера споживання українська культура теж потребує промоції, знову ж таки промоції досить серйозної. Знову повторюся, що нічого поганого у цьому немає. І у цьому випадку у держави, крім прав, є ще обов’язки. У держави має бути якийсь варіант культурної політики і вона має так само цим займатися, як займається, наприклад, розвитком бізнесу, сільського господарства тощо. Культура – це така сама складова нашого суспільства, яка потребує як нашої щоденної суспільної участі, так і залучення держави, якщо ми дійсно себе сприймаємо як повноцінну і самодостатню державу, яка має свою культуру, культурний сектор, візію свого майбутнього».

Про культуру і діджиталізацію

«Для мене особливо нічого не змінилося. Все, що я пишу, викладаю у Фейсбук, Інстаграм. Насправді віртуальне спілкування із читачем було останніми роками. Але це може бути тимчасовим замінником, такою собі формою взаємопідтримки, яка сьогодні є важливою на тлі хвилі доволі загрозливих і страхітливих новин. Важливо підтримати один одного, нагадати, що ми разом, говорити якісь слова надії. Але так чи інакше це не замінить живого спілкування. Так чи інакше ми вже починаємо ностальгувати за концертами, фестивалями, спілкуванням віч-на-віч. Тому що це нормально для людини. Соціалізація є нормальною. Спілкування через інтернет робить це можливим, але не є цілком нормальним».

Про вихід з карантину

«Зрозуміло, що буде мінятися якось ця форма карантину, якось ми будемо рухатися, так чи інакше театри не можуть увесь час стояти порожні, книгарні не можуть стояти порожні. Зрозуміло, що насамперед влада запустить не бібліотеки, а продуктові магазини, перукарні і салони з якимось послугами. Це все, безперечно, потрібно. Це все робочі місця, життя людей. Насправді я припускаю, що білетики запустяться в останню чергу. Себто кошти будуть зняті з них в першу чергу, а запустяться вони  в останню чергу. Тому що, на превеликий жаль, ставлення у нас до культурної сфери саме таке. Надлишок у нас є тоді, коли все більш-менш спокійно. А щойно починаємо нервувати, то про всяк випадок у культури треба гроші забрати, позачиняти бібліотеки і концертні зали.

Владі я порадив не забирати гроші з культурної сфери, а забрати їх з Міністерства внутрішніх справ, бо у них дуже багато грошей, великий бюджет. І взяти з них частину коштів, що не буде для МВС критичним. Це ні на що не вплине, натомість збереже і забезпечить роботу дуже серйозних сфер, які працюють на перспективу. Це дуже конкретна і проста порада без світоглядних та ідеологічних настанов. А громадянам порадив би триматися нашого культурного, інформаційного простору. Якщо є можливість, то читати, дивитися, слухати. Не втрачати надії та оптимізму. Це наша країна, і ми її нікому не віддамо».