Ми залишилися «совковим суспільством», де існувало два-три канали, і ми ковтали те, що нам давали, – Посипанко

Про довгострокові виклики пандемії та вплив на цінності розмова з експертом з комунікацій Дмитром Посипанком. Як змінюється комунікація в світі та як змінюється державна служба сьогодні.

– Які перші дві зміни сталися в твоєму житті через постійне перебування вдома?

– Карантин достатньо сильно змінив життя усіх українців. Мого життя він не настільки сильно торкнувся, оскільки я достатньо багато працював дистанційно. Віддалена робота – це сучасний тренд, і з ним тепер всі мусять миритися, це наша сучасність і майбутнє. Потрібно до цього звикати і нормально ставитись, але намагатися якомога більше часу присвячувати своїй родині. Я зараз багато часу проводжу зі своєю сім’єю, але водночас і працюю.

– А ці зовнішні заклики в соціальних мережах «ура, тепер є час вчитися, читати, відвідувати тренінги» на тебе впливають?

– Якщо є бажання вчитися і саморозвиватися, то час можна знайти завжди. Головне щоб було бажання. Зараз це тренд, багато онлайн-сервісів відкрили безкоштовний доступ, і всі говорять, що будуть це робити. А чи зроблять і наскільки якісно – це ще питання. Я дуже часто пишу і про це говорю, що життя в соціальних мережах та життя справжнє – зовсім різні. Те, що люди показують і пишуть в соціальних мережах, кардинально відрізняється від того, як вони справді себе поводять. До цього всього треба ставитись дуже по-філософськи, зважено та відповідально.

– Чи згоден ти з твердженням, що ми зараз більше замикаємось інформаційно? Які є можливості вийти з тих інформаційних бульбашок? Змінюються процеси комунікації чи через карантин?

– Як на мене, вони б мали покращуватися та розвиватися у зв’язку з карантином. Коли ти протягом дня весь свій робочий час зайнятий, то маєш дуже мало часу для комунікацій і користуєшся тою «бульбашкою», живеш у ній. Зараз часу для роботи та дозвілля є набагато більше, тому може не вистачати вже тієї «бульбашки», вона мала б збільшуватись. Ідеально якби вона луснула, бо «бульбашка» це дуже погано, це якісь обмеження. Завжди кажуть, що якщо хочеш розвиватись – вийди зі своєї зони комфорту. Ось коли ми навчимось виходити з цієї зони комфорту, яку ми самі собі створили в соціальних мережах і в своїх вподобаннях телевізійних, радійних, друкованих, тоді ми почнемо розвиватись і наші комунікації почнуть покращуватися. Можливо, настане той час, коли ми зрозуміємо, що все ж комунікації – це трошки інше, ніж те, чим ми живемо в рутинному житті. Комунікації – це набагато ширше і глибше поняття, воно може працювати набагато краще, але ми до цього мусимо дійти.

– Чи пандемія і карантин дає можливість переосмислити комунікації як щось більше? Чи дає це можливість перейти, переоцінити свою адміністративну раціональність і наскільки з цим викликом справляються державні службовці сьогодні?

– Комунікація – це те, що наші службовці, урядовці, владоможці ніяк не можуть зрозуміти – це двосторонній процес. Вони звикли ставитися до комунікацій як до зв’язків, а зв'язок – це односторонній контакт. Вони фактично не отримують фідбек і навіть можливість, яка створена в соціальних мережах щодо коментарів, лайків, дизлайків тощо. Вони мало на це зважають.

Мені так видається, що ми кидаємось або в один бік, або в інший. Вони ніяк не можуть усвідомити, що насправді все, що вони роблять, потрібно пояснювати і не постфактум, а діяти на випередження. Саме для цього й існує влада. Влада не є для того, щоб обслуговувати когось, щось. Влада – це не слуги. Влада – це ті люди, яким ми довірили своє майбутнє, і вони повинні працювати на випередження, пояснювати навіть не те, що буде завтра, а що буде післязавтра. Нам ще дуже складно дійти до того. Влада або комунікує через телевізор, а це найлегший спосіб і швидше як метод зв’язку, або соцмережі, але це не може бути єдиним методом зв’язку. В соцмережах створені ті самі «бульки», і наша влада так само існує в своїй певній «бульбашці», в якій є якась кількість ботів, тролів, але переважно це ті люди, які тобі симпатизують і здебільшого будуть підтримувати всі твої дії. Не можна сказати, що соцмережі є реальним виходом чи таблеткою, яка вирішує всі проблеми. Насправді це лише один з методів комунікації, який влада поки лише вчиться якось правильно і достойно використовувати.

– Чи додасть пандемія етичності в наших рішеннях, міркуваннях і в нашій сучасній комунікації?

– Дивлячись на те, що відбувається зараз у соцмережах – фейки, дезінформація, кількість поширень вигаданих новин, – розумію, що все буде ще тільки гірше. Може це занадто песимістично, але я поки що не бачу якогось покращення в цьому. Наших людей потрібно вчити користуватись соцмережами, інтернет-ресурсами, пояснювати, що таке «сайти-смітники», «фейкороби». Якщо подивитись на кількість вподобань на таких сайтах, то стає сумно.

– А хто мав би це  робити?

– Насамперед це наша з вами відповідальність перед суспільством, державою. З іншого боку, розумію, що ми самі до цього не дійдемо. Потрібна допомога, може це банально прозвучить, але від держави. Не говорю про якесь регулювання, встановлення правил, хоча найкращий метод, як на мене, в Україні боротьби з будь-чим – гривня, введення штрафів за поширення дезінформації. Це буде найкращим методом в боротьбі, але з іншого боку – просвітництво, просвітництво і ще раз просвітництво. Ми маємо вчитися, пояснювати, бо інакше не буде.

– Чи є якісь інструменти, як це можна зробити? Якими інструментами можна розривати «бульбашку»?

– Це має бути дуже комплексний підхід. Не можна зосередитись виключно на телебаченні чи на соцмережах. Ми мусимо задіювати усі методи, зокрема особистого спілкування. Ми не вирішимо цього моментально, це довгострокове завдання для всіх нас. Потрібно вчитись користуватись інформацією. Мені видається, що наше суспільство взагалі було не готове до такої кількості інформації, до такої кількості джерел інформації. Ми залишилися «совковим суспільством», де існувало два-три канали, і ми ковтали те, що нам давали. А так у нас поле відкрите, і ми вибігли наче туземці і не знаємо, що ж робити, за що хапатися, і хапаємось за будь-що біля нас. В цьому є проблема, але якщо взятися за це, то можна зробити.

– Які інструмент комунікації були б корисні владі, що б ти порадив?

– Мені сподобалось, як ще до карантину запровадили державний інструмент «ДіЯ». Вони відзняли дуже класні серії навчальних роликів, де пояснили, як себе поводити в соціальних мережах, що треба робити, чим користуватись, а чим – ні, що таке цифрова безпека. Вони звертались до різних телеканалів, щоби просто ставити це в ефір як соціальну рекламу. Це, як на мене, дієвий механізм. Якщо б більшість наших телеканалів погоджувалися на такі речі і частіше б показували замість чогось розважального чи якогось кримінального серіалу, то воно могло б дати свій результат. Знову ж таки, не сьогодні, не завтра і не післязавтра, а в перспективі.

Зараз однією з найкращих є комунікація Міністерства охорони здоров’я України. Вони зараз зобов’язані бути максимально відкритими і доступними.

– Яку порада ти дав би органам місцевого самоврядування в умовах карантину?

– Зрозумійте, що таке комунікація. Це базове, і коли це зрозуміють, то будуть зовсім інакше до того ставитись.

– Три головні сенси, які панують через сторітелінг?

– Це дуже класний і дієвий метод, але він не для всіх. Мені видається, що ми ще не доросли до цього. Ми як суспільство дуже ліниве, ми не любимо читати, довго щось дивитися. Ми живемо заголовками.

– Про що ми будемо насамперед говорити після пандемії?

– Про економічну кризу, яка у нас настане обов’язково після завершення карантину. Я розумію, що цей рік буде найскладнішим за роки незалежності України. Два-три місяці простою нам ще сильно агукнеться і ми довго будемо виходити з того.

Оксана ДАЩАКІВСЬКА, Марта ДАРМОГРАЙ

Подивитися інтерв’ю можна тут.

#СаміСобіГості: довгострокові виклики пандемії: говоримо про цінності – це спільний проєкт Західноукраїнського представництва МФ «Відродження», проєкту «Київський Діалог» та інформаційної агенції Дивись.info.