дивись.info

Закон поза законом: як в Україні автори відстоюють право на інтелектуальну власність

Закон поза законом: як в Україні автори відстоюють право на інтелектуальну власність

Захист авторських прав в Україні існує радше на папері, аніж насправді. Книжки, пісні і фільми публікуються на піратських ресурсах, звідки вилучити їх дуже складно.

З нагоди Міжнародного дня книги та авторського права, який щороку відзначають 23 квітня, ІА Дивись.інфо поспілкувалася з українськими літераторами, аби дізнатися, чи траплялося їм зазнавати втрат через посягання на інтелектуальну власність. Також ми запитали поради у юристів, що робити у тому випадку, якщо авторські права все-таки були порушені.

Чинна редакція Закону «Про авторське право і суміжні права» вступила у дію 1993 року і з того часу не зазнала суттєвих змін. Воно і не дивно, що у рейтингу держав із найнижчим рівнем захисту авторських прав та інтелектуальної власності Україна посіла друге місце і поступилася лише Китаю.

Низьким рівнем свідомості у темі Інтернет-піратства ми завдячуємо радянському минулому. Так вважає письменник Віталій Капранов.

«У нас це збереглося з радянських часів. Ідея про те, що немає власності, а, отже, все спільне, аж ніяк не фіксувала права автора. Людям з тим було дуже комфортно, і так залишається досі», – каже письменник.

Брати Капранови на мистецькому заході. Фото із соцмереж

Письменник вважає, що не такі страшні персональні втрати від опублікованого твору, як явище у суспільстві, що сприймається як нормальне.

«Крадуть не тільки книжки і фільми. Крадуть також дописи у соцмережах, видаючи за свої. Прочитав користувач мій допис, він йому сподобався, побачив, що інші активно реагують – то скопіював і опублікував від свого імені. Таке теж буває. Ще люблять нехтувати авторськими правами політики. Переформулювати фразу, викривити її, надати нове значення. А автор того і близько не казав», – пояснює письменник.

«В інтернеті можна все»

Крім того, додає Капранов, публікація творів на піратських ресурсах створює ілюзію, ніби все є у вільному доступі, тож для чого купувати.

«Користувач побачив, що книга розміщена на піратському ресурсі. Він собі подумав: «Супер, можна завантажити і прочитати». Але він цього не зробить – в інтернеті забагато всього. Зате коли побачить книгу на полиці магазину, пригадає: «О, я ж бачив це безкоштовно!» Не буду купувати, коли-небудь завантажу», – пояснює письменник.

Небезпека піратства, за словами Віталія Капранова, полягає не тільки у недоотриманні коштів. Таке явище дуже демотивує авторів.

«Нема сенсу вкладатися у продукт, якщо твої зусилля не цінує читач/споживач. Домени піратських сайтів найчастіше розташовані десь у Еквадорі або Панамі, тож рідко вдається вилучити твір. Крім того, судова тяганина в Україні настільки дорога, що ніяк не назветься виправданою», – ділиться автор.

Однак піратство має і деякі позитивні аспекти, переконаний літератор Сашко Лірник.

«Про захист авторських прав можна говорити тоді, коли насичений ринок, здорова конкуренція між авторами, заможне суспільство. Натомість в Україні засилля російськомовного продукту. Я певною мірою навіть вдячний піратам, котрі публікують мої аудіозаписи чи інші твори в інтернеті. То вони виконують функцію моїх безкоштовних піар-агентів», – посміхається митець.

30% придбаних проти 70% завантажених

Сашко Лірник навіть проаналізував статистику завантажень з піратських сайтів та реальних купівель книжок.

«Вийшло, що на 100 прочитаних творів 30 припадає реально куплених і  70 завантажених в Інтернеті. Цікавим чином ці показники корелюються з політичною ситуацією в Україні», – відзначає Лірник.

Сашко Лірник разом із читачкою. Фото із соцмереж

Водночас літератор наголошує, що зазнає збитків через піратство, але готовий пробачити це заради популяризації жанру. Сашко Лірник заново відкрив жанр казки під акомпанемент ліри, тож радий, що більше людей мають можливість ознайомитися з творами.

«Хоч протягом року завантажені книги переважають над придбаними, зате мені вдається надолужити згаяне на Форумі видавців. Читачі спочатку безкоштовно знайомляться з творчістю, а тоді вирішують, варто за це платити гроші або ні», –пояснює Сашко Лірник.

Про те, що до рівня культури інтелектуальної власності українцям ще дуже далеко, відзначає також автор тревелогів «Мексиканські хроніки. Історія однієї мрії», «На Зеландію!» письменник Максим Кідрук.

«Письменники часто ображаються на те, що отримують різке несхвалення від користувачів, коли вчергове намагаються нагадати про небезпеки інтернет-піратства. Читачам здається, ніби автор хоче нажитися, заробити статків. Насправді ж інтернет-пірати крадуть не в одного письменника, композитора чи фотографа. Вони крадуть у цілої галузі. Якщо ми говоримо про книжки – крадуть у редактора, коректора, верстальника, фахівця з логістики, продавця і так далі.

Макс Кідрук під час презентації. Фото із соцмереж

На жаль, в Україні досі дуже слабке законодавство щодо захисту прав на інтелектуальну власність. Однак деякі важелі впливу все-таки є», – відзначає Максим Кідрук.

Що робити?

Письменник каже, що не радив би колегам самим вступати у конфронтацію з читачами.

«Це може потягнути за собою репутаційні втрати та низку інших проблем. Авторськими правами повинне займатися видавництво. Якщо видавництво фахове, там працює юрист, який саме на авторських правах і спеціалізується», – ділиться Кідрук.

Хоча епоха електронних комунікацій принесла чимало небезпек і збитків авторам, водночас вона надала можливість фіксувати кожне з порушень, додає юрист Олег Мицик.

«Нині легко зібрати докази порушення авторського права. Треба фіксувати кожний конкретний випадок крадіжки. Для прикладу, часто у кав’ярнях музика відтворюється без будь-якого дозволу на це правовласника. Якщо відвідувач зафіксує правопорушення на камеру чи диктофон, може звертатися з цим до правоохоронців. Зауважу, що потрібно також мати чек, який засвідчить, що конкретна особа дійсно перебувала в згаданому закладі. За порушення авторського права в Україні передбачена адміністративна (ст. 51-2, 164-9 КУпАП) та кримінальна відповідальність (ст. 176 КК України)», – нагадує фахівець.

Про те, що питання інтелектуальної власності варто довірити фахівцям, каже і юрист Українського інституту майбутнього Олександр Чебаненко.

«Незважаючи на недосконалість українського законодавства, варто боротися за авторські права. Тут треба пам’ятати, що закон у цілому – річ прецедентна, і  чим більшого розголосу питання інтелектуальної власності набуватиме у суспільстві, тим очевиднішим ставатиме механізм вирішення конфліктів», – пояснює юрист.

Олександр Чебаненко також сподівається, що вже невдовзі митці та мисткині України отримають більше конкретні інструменти відстоювання авторських прав.

«У 2018 році ВРУ прийняла Закон «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав», який є кроком на шляху до вдосконалення законодавства у цій галузі. Крім того, у 2014 році Україна ратифікувала договір про асоціацію з ЄС. Одним із пунктів договору є імплементація європейського законодавства в українське. Зараз перепоною є суперечності Цивільного кодексу з вищезгаданим законом, однак сподіваємося, що найближчим часом їх усунуть, адже проєвропейський курс закріплено в Конституції», – пояснює Олександр Чебаненко.

Ірина ЯКИМ

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.