дивись.info

Старі підходи себе вичерпують, тож потрібно апелювати до нових можливостей та переосмислювати цінності, – Андрій Дахній

Старі підходи себе вичерпують, тож потрібно апелювати до нових можливостей та переосмислювати цінності, – Андрій Дахній
Фото з Fb.

Нинішня світова ситуація, яка склалася через пандемію та карантин, стала випробуванням для людства. Сьогодні ніхто не може передбачити, як у подальшому розвиватимуться події і які нові морально-етичні виклики можуть постати перед кожним.

Про довгострокові виклики пандемії та вплив на цінності розмова з філософом Андрієм Дахнієм.

– У мене є один друг – філософ, який вважає, що рай для філософа – це можливість спокійно полежати та поміркувати про світ. Як Вам як філософу таке твердження? Чи мали можливість відчути зараз «філософський рай»: карантин, тиша, ізоляція чи ні?

– Будь-який філософ завжди прагне споглядання неквапливого плину життя, а життя дедалі більше останнім часом ставало напруженим, стрімким. В якомусь сенсі я можу погодитись, що, звісно, є протиставлення «vita activa» та «vita contemplativa» («життя активного» та «життя споглядального»). І філософи переважно тяжіють до останнього. В цьому сенсі карантин є такою можливістю більше зосередитись на спогляданні.

– Три важливі риси, які Ви для себе відзначили з початком карантину і дотепер?

– Радикальність змін і їхня неочікуваність для всіх. На початку року ще ніхто не гадав, що подібний радикальний зсув матиме місце. Це все дуже міняє, наприклад, у способі спілкування між людьми, в способі викладання, навчання, засвоєння знань. Ми живемо в ситуації непередбачуваності. Сам спалах коронавірусу ніхто не міг передбачити і досі ніхто не певен, як ситуація буде розгортатися далі – чи буде друга хвиля, чи не буде? Ось ці побоювання, вони існують, ця певна тривожність висить у повітрі, і ми мусимо з цим рахуватись.

Юрґен Габермас вживав таке поняття, як «комунікативна дія», багато говорив про те, що для нас важливим є комунікативна практичність, а не заміна раціональністю метою. Чи комунікація сьогодні, акцент на спогляданні, важливості, потребі прийняття «етичних рішень» змінює етику комунікації? Що для нас стане важливіше в комунікації і що ми перенесемо з собою в посткарантинну епоху?

– Поговоримо «на полях» ще про вищезгаданого Габермаса. В нього був один з вчителів Карл Ясперс, вони в Гайдельберґу викладали в різні часи. Ясперс свого часу ввів таке поняття – «межова ситуація» (Grenzsituation). Тут йдеться про комунікацію і разом із тим про те, що є особливі ситуації в житті людини… А тепер ми розуміємо, що й суспільства можуть переживати межові ситуації. У цих станах нам розкриваються речі, які раніше були незримі. Перед нами виклики, насамперед морально-етичні. Італія – найбільш яскравий приклад. У Ломбардії не справлялись (хоча в Італії загалом гарна медична система), і потрібно було лікарям вирішувати, як їм чинити (кого підключати до апарату штучної вентиляції легень, а кого – ні). Це жахливий вибір насправді. Виявляється, що такі речі можуть траплятися, а тому потрібно готуватися до цього.

Посткоронавірусна чи посткарантинна епоха буде пов’язана з пам’ятанням цього досвіду. Ми ще не знаємо, коли вийдемо з теперішньої ситуації, але, в будь-якому разі, старі підходи себе значною мірою вичерпують і ми маємо апелювати до якихось нових можливостей та переосмислювати цінності. Переоцінка цінностей зараз відбувається шаленими темпами. І тут звернуся до Габермаса, який говорив про комунікативну, а не інструментальну раціональність. Тобто інша людина в жодному разі не повинна сприйматись як засіб для досягнення цілей.

– Які цінності ми передовсім переосмислюємо?

Я б ще раз підкреслив, що ми зараз по-іншому дивимось на спосіб комунікації, навчання, засвоєння знань. Мені доводиться стикатися з цим як викладачеві: дедалі більше взаємодія з студентами переходить онлайн, тож втрачається неповторна «аура» спілкування, немає контакту очей, емоційної атмосфери – це втрата, як на мене. Водночас і у вимірі онлайн можна виявити позитивні моменти – наприклад, щодо особистого комфорту окремого студента участі у заняттях. У будь-якому разі комунікація і засвоєння знань набувають іншого виміру.

Ми переосмислюємо технічний прогрес та роль технологій у нашому житті. Ймовірно, пандемія може сприйматися як «відповідь» природи, її помста на дії людей, на їхнє споживацьке до неї ставлення, на їхню самовпевненість. Принаймні про що можна говорити достеменно – ми всі побачили, наскільки крихким, уразливим є наш світ і обмеженими наші можливості. Техніка продовжує мати велетенський вплив, однак є певні суто людські речі, які повинні залишатися чинними.

Стосовно справи «переоцінки цінностей», то якщо спиратися на надбання філософів, зокрема на таких з них, як Геракліт чи Сократ, чи Діоген, чи Сенека – можна буде виявити, що ще в античності було зрозуміло: не варто сприймати надмір – речей чи знань – як безумовну цінність. При цьому вони закликали обходитися найнеобхіднішим і спрямувати погляд на самих себе. Впродовж тривалого часу (принаймні до пандемії) нам здавалося, що конс’юмеризм, надмір споживання, надмір подорожей тощо – безальтернативні. Одначе реальність вказала на межі (зрештою, якщо можна провести якусь конференцію дистанційно, то й справді – чому б цього не зробити, замість того, аби організовувати для її учасників вартісні перельоти, оплачувати проживання в готелях тощо), і саме тут відкрився шлях до тієї споглядальності, яку було згадано на початку розмови.

– Чи бачите Ви вже якісь переосмислення в «новому конфлікті» свобода-безпека і чи це не призведе до знецінення свободи, як такої?

– Думаю, що це корінь проблеми. З цих переоцінок цінність свободи висувається на передній план. Існують різні кореляції свободи: свобода і необхідність. Людина стикається з численними «треба», «потрібно» в своєму житті, але водночас хоче реалізувати себе як свобідна істота. Свобода корелюється також із відповідальністю, бо ми можемо казати, що свобода може бути безмежною, але якщо вона не поєднується з відповідальністю, то ми перетворюємо її у свавілля, анархію. Водночас свобода пов’язана з ситуацією безпеки і заради власної безпеки, здоров’я ми нерідко змушені іти на обмеження своїх свобод. Тут згадували німців, зокрема Габермаса та інших, і я вважаю, що ми могли б орієнтуватися саме на цю модель. Бо так виглядає, що з коронавірусом найкраще борються і продовжують боротись Китай та Німеччина. Німці орієнтуються, що цінності свободи ніякої мірою не може бути втрачено, можуть бути якісь обмеження, але знову ж таки це не та парадигма, яка сповідується в Китаї. Думаю, що українська ситуація має осмислюватись у рамках цих речей, тобто свобода – цінність, яку немислимо втратити, це те, до чого велика частина людства йшла впродовж тривалого часу, і ми повинні бути дуже обачні та дивитись на ті виклики і небезпеки. Коронавірус підштовхує не тільки до рефлексій стосовно природи людини біологічної, бо ми знаємо, що це вірус, який «перескочив» з тваринного світу в людський і в цьому небезпека, бо ми не знаємо, як давати собі раду наразі. Та це загроза і нашій соціальній природі.

Сучасний ізраїльський історик, інтелектуал Ювал Ной Харарі вже раніше говорив, що ми живемо у світі, де «великі дані» дедалі більше нас контролюють. Бачимо, наскільки це справді підсилюється і виправдовується в умовах поширення коронавірусу, наскільки це серйозний виклик.

Потрібно уникнути сповзання в диктатуру алгоритмів, тиранію держави над індивідами. Багато сучасних мислителів сходяться на тому, що ми повинні кооперуватися, щось творити на кшталт світового уряду. Має бути певна солідарність між країнами, тому що є певна спокуса вдаватись до ізоляціонізму, обмеження певних свобод, дистанції не тільки двох метрів між людьми, а й між країнами.

Згадуючи досвід держав у боротьбі з коронавірусом, Ви згадали приклад Німеччини та Китаю. Це демократична та авторитарна держави, що мають різні уявлення про спосіб та цінності управління. Пандемія запустить процеси переосмислення цінності демократії та цінності авторитаризму? Чи карантинна ситуація здатна щось змінити в демократіях?

– Це дуже велика, небезпечна річ. Ось приклад, у ХХ столітті у Німеччині слабка Ваймарська республіка була замінена дуже жорстким авторитарним режимом. Є прецеденти, які показують, що демократія може виявитись нестійкою і навіть безсилою. Проте цей історичний урок має бути врахований.

Якщо говорити про умовну протиставленість Німеччини і Китаю, то ми маємо пам’ятати, що знаходимось на перехресті цих культур. Тому що, скажімо, Росія – це, власне, країна з не антропоцентричною, а радше – владоцентричною культурою, де влада, держава (і той, хто її очолює) – все, а людина – ніщо. Це те, що значною мірою поєднує Росію з Китаєм. Ми маємо розуміти, що цінність демократії, прав людини, рівність перед законом, всі ці моменти мають бути збережені, потрібно докладати усіх зусиль до цього.

– Чи сьогочасні заборони не готують нас до авторитаризму чи диктатури? Чи здатні ми оцінити ці загрози і коли вони будуть надмірними?

– Потрібно завжди диференціювати. Той момент, що ці заборони можуть здаватись надмірними, чимала критика на адресу уряду, ремствування, незадоволення – вони є по всьому світу, тому що 2/3 світу по суті зараз «стоїть». Ми бачимо таку загальмованість усього, і людина так влаштована, що вона не може за своєю природою так довго сидіти, склавши руки. І, звісно, повинна дбати про заробляння на хліб щоденний.

У нашій, українській ситуації все складніше, тому що, вертаючись до моментів законності, демократії, ліберальних цінностей, ми розуміємо, що ми – країна з досить обмеженим доступом. Демократія ще така хаотична, в дечому непослідовна. Тому законність, свобода, демократія потребують більш серйозної уваги зараз.

– Ситуація невизначеності змушує нас шукати ґрунт під ногами. Чи стануть філософи більш затребуваними в сучасних умовах?

– Філософи завжди десь залишалися в тіні, вони радше споглядають, а не активно вирішують чи впливають на процеси. Вони осмислюють те, що відбувається з дистанції. Думаю, що ці радикальні зміни потребують серйозних рефлексій саме з боку філософів. Конче потрібним є осмислення цих нових реалій.

Людство зараз буде схилятись до більшої свободи чи більшої солідарності?

Думаю, що ці речі не варто протиставляти. Плекання свободи та дотримання певних засад солідарності, рівні взаємодії між країнами – це цілком можливе поєднання. З іншого боку, звісно, є частини світу, в яких цінність свободи не сприймається як щось безумовне, – випадки того ж таки Китаю чи арабського світу.

–  Кого б Ви радили перечитати зараз, щоби зміни свою точку зору на світ, на ситуацію? Що може заспокоїти і дати поштовх до переосмислення?

– Є дуже багато авторів, яких можна читати. Думаю, що той же ж Арістотель був би не зайвим. Тому що Арістотель вже в IV ст. до н.е. казав такі речі, які абсолютно суголосні нам. Він, наприклад, стверджував, що людина, яка пізнає зовнішню реальність, пізнає те, що не може бути зміненим і разом з тим є людський світ, який є реальністю, де є завжди певна змінність, і тому ми не можемо передбачити, що відбуватиметься в цьому людському світі. Тож є певні застороги і розважання Арістотеля справді важливі. З класиків не зайвим було б прочитання і Б.Паскаля, який чудово усвідомлював крихкість людини і цивілізації. Водночас Паскаль, дарма що був геніальним вченим, критикував самовпевненість розуму (можна пригадати тезу мислителя: «Мрію побачити гордовитий людський розум зневаженим»).

Коли ж кажемо про сучасну ситуацію, то я б радив звернутися, наприклад, до італійського філософа Джорджо Агамбена чи до вже згадуваного Ю. Н. Харарі. Зокрема у своїй книзі «21 урок для 21 століття» він дуже влучно розставляє акценти, і зараз, коли насувається, як виглядає наймасштабніша в XXI столітті криза, Харарі багато в чому може виявитись корисним і повчальним.

Онлайн і пандемія робить нас ближчими чи дальшими? Дистанція скорочується чи збільшується?

– Я думаю, ми стаємо і ближчими, і більш далекими водночас. Це, може, парадоксально, але ми справді можемо легше, безболісніше комунікувати, але яка якість цієї комунікації? Безпосередній контакт між людьми не може бути вповні задоволений чи компенсований через онлайн спілкування.

Оксана ДАЩАКІВСЬКА, Марта ДАРМОГРАЙ

#СаміСобіГості: довгострокові виклики пандемії: говоримо про цінності – це спільний проєкт Західноукраїнського представництва МФ «Відродження», проєкту Київський Діалог та інформаційної агенції Дивись.info.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.