дивись.info

«Зараз відбувається переосмислення ролі вчителя та викладача», – Зеновій Верес

«Зараз відбувається переосмислення ролі вчителя та викладача», – Зеновій Верес
Фото ілюстративне.

Через карантин навчання у школах та вишах перейшло в онлайн. Однак не всі виявилися готовими до таких випробувань.

Довгострокові виклики пандемії та вплив на цінності, розмова про дистанційне навчання з senior solutions architect у SoftServe, кандидатом технічних наук, асистентом кафедри комп’ютеризованих систем автоматики Національного університету «Львівська політехніка», директором освітнього напрямку Lviv IT Сluster Зеновієм Вересом.

– Як проходить Ваш карантин, коли потрібно і з дитиною вчитись, і дітей вчити?

– Насправді, великої зміни не відчув, за винятком того, що більше навчання з донькою. Оскільки тепер доводиться перевіряти не лише домашні завдання, а й всі завдання, які дають вчителі, як класну частину.

– Криза показала, чого варта українська освіта чи ні?

– Передусім криза показала, що Україна просто не готова до дистанційного навчання в переважній більшості. Криза показала, що більшість методологічних центрів, я говорю зараз про шкільну освіту, виявилися взагалі не готовими до цього виклику, і вчителі лишились фактично сам на сам з цією проблемою.

В університетах ситуація дещо краща, як правило, в університетах є спеціальний проректор, який відповідає за напрямок цифрової трансформації. В частині університетів процес онлайн-навчання запущений, він працює. І одразу є наступна проблема, що частина студентів, які не дуже хотіли вчитися в офлайн-режимі, сприймає цей режим карантину як просто довгі канікули.

– Як змінилась роль вчителя та викладача в умовах карантину чи залишилась такою ж?

– Якщо говорити про мій досвід, як викладача, то тут цікава ситуація, що перші паростки дистанційного режиму навчання на програмі «Інтернет речей», на якій я викладаю, були закладені вже два роки тому. Так склалося, що взимку того року в мене була низка відряджень і я займався з своїми студентами за допомогою програми ZOOM і більшість цих вебінарів викладав студентам у доступ в записі. Відповідно, що мої студенти не дуже відчули, що в них щось змінилось. А в деяких викладачів, які ведуть достатньо точні дисципліни, наприклад, фізику, складніше стало викладати. Якщо ми говоримо про математичний аналіз, предмети, які вимагають написання формул, то тут дуже важко студентам, оскільки ручкою написати формулу і в ворді написати – різні речі. Так само є питання ще банальної академічної доброчесності: студенти групуються між собою – і один написав, а двадцять людей здали.

Якщо дивитися на шкільну освіту, то тут дистанційне навчання просто впало на плечі батьків. Треба дати дитині комп’ютер або телефон, і виникає одразу питання щодо навантаження на очі. По півтори години вдень для дитини 2-3 класу це достатньо багато, крім того, домашнє завдання, а ще якщо є англійська, якесь додаткове навчання, яке також перейшло онлайн, то квартира фактично перетворюється в коворкінг.

– Як правильно зараз перевіряти, верифікувати знання?

Це найважчий момент. Видати знання – пів задачі. В нас є низка курсів, контенту для студентів просто надзвичайно велика кількість. Стосовно перевірки, то тести дозволяють перевірити лише маленький фрагмент, а другий варіант, який ми використовуємо, це є фактично зустрічі тет-а-тет студента з викладачем, і вони захищають свої лабораторні заняття. Тут мені допомагає велика кількість волонтерів, які приймають ці роботи, інакше можна просто здуріти. Якщо у вас є 80, 100 чи 150 студентів, присвятити кожному хоча б 10 хвилин раз на два тижні, то це фактично зранку до вечора і вже в другій половині дня якість сприйняття дуже падає.

Якщо дивитися на шкільну освіту, то тут набагато важче. З студентами зрозуміло, вони будуть старатись дуже часто мінімізувати свої зусилля, викладачі до цього звикли – явище шпаргалок відоме і розвивається вже давно. З школою в цьому плані інакше, зараз спостерігаю масовий варіант, що вчителі дають завдання, а батьки знімають на відео і надсилають вчителям розв’язок тих завдань. Мені дуже шкода вчителів, яким доводиться прослуховувати по 30-40 разів за весь клас, скажімо, вірш Шевченка, а зрозуміло, що можна знімати це з декількох дублів. Звісно, вчитель може спіймати, зменшити оцінку, але загальне питання верифікації цих знань відкрите.

Єдиний адекватний варіант цієї верифікації, коли буде зв’язок між студеном-викдачем чи вчителем-учнем. Власне воно підштовхує нас до переосмислення ролі вчителя та ролі викладача. Тобто десь ми бачимо, що задача просто прийти і розказати те, що було розказано вже тисячі разів, не є настільки затребувана. Основна задача, яка падає на вчителя та викладача – це верифікація того, чи студент засвоїв матеріал, і у тому випадку, якщо є пробіли, то допомогти побудувати певний набір кроків, як ці прогалини заповнити.

– Фактично зараз підхід «я вам на уроці/лекції щось надиктую, а ви собі там запишете, потім використаєте» не працює?

– Отже, приходить студент на пару. В студента є телефон, диктофон і він може включити програму від гугл, яка автоматично транслює слово в текст. Очевидно, що там будуть помилки, але вербальна передача інформації з листочка у вухо, а записати у конспект не є актуальним вже протягом останніх 15 років. Це було актуальною тоді, коли книг було мало, коли знання викладача/вчителя були якимись дуже унікальними. Тоді ще був сенс прийти, записати якісь ключові думки, а потім на основі тих думок піти в бібліотеку. Це фактично колись був як зміст – що шукати та де дивитись. Зараз вертаємось до того, що потрібен зміст/путівник, знову потрібно дати підказку, що шукати та де дивитись. Контенту є дуже багато, ми перейшли з етапу, коли його було дуже мало і потрібно було записати, щоби знати, де дивитись, в етап, коли його дуже багато, і роль викладача – давати світло, куди бігти, що саме дивитись, з чого почати. У викладача зараз є можливість підганяти контент під конкретного студента, рекомендувати те, де знання просідають. Це ми говоримо про університетську освіту. Так само про шкільну. Який сенс в тому, що вчителька переказує текст, відомий нам з підручника? Зараз є велетенська можливість – зробити уроки цікавими: не просто показати картинку літака «Мрія», а показати відео, як він сідає. Це роль вчителя не просто транслювати матеріал, а зробити процес навчання цікавим, щоб учню було це цікаво.

Чи стали школярі та студенти більш самостійні на дистанційному навчанні?

– Важко сказати, бо ті студенти, які вчилися – продовжують вчитись, ті хто хотів знайти якийсь додатковий матеріал – далі цікавляться, де його знайти. А ті люди, які ходили на пари і грали комп’ютерні ігри, то, очевидно зараз «відвалилися». З іншого боку, легше для мене, як викладача, бо немає проблеми, коли я розказую семінар, а частина людей сидить і банально шумить, як на парі, тобто самі не вчаться і інших підбивають. Це великий плюс насправді. Якщо ж людина не є самостійною, піддається «спокусам», то в неї будуть і в майбутньому проблеми, з неї буде нікудишній працівник. Вони просто зараз швидше відсіються і попадуть на ринок безробітних.

– Ми часто говоримо, що студентам чи учням важко, але рідше згадуємо, що є вчителі чи викладачі, яким теж треба працювати, інколи навіть більше. Як ви справляєтесь?

– Раніше в мене не було практики прийому лабораторних робіт на вихідних, тепер, під час карантину, така практика з’явилась. Очевидно, в нас така ситуація, що для того, щоб перейти з одного режиму в інший, навантаження різко зростає. Все доводиться робити просто на ходу – з сьогодні на завтра. Вже як буде друга, третя спроба, то якість виданого матеріалу стає кращою, помилки, які були раніше, які зауважують батьки чи учні, зникають, та й банально вчитель на 5-6 онлайн-уроці себе почуває впевненіше.

– Чи збережеться навчання в онлайні після карантину, чи повернемось до «статусу-кво»?

– Сильніші університети будуть намагатися залишити частину процесу навчання в онлайн. До прикладу, якщо зараз відбуваються лекції і є їх запис, то університет викладає ці записи на Ютуб-каналі або викладачі це роблять, то, відповідно, навіщо наступного року повторювати це саме. Не треба вважати студентів дурними, вони дуже швидко знайдуть ці записи на Ютубі і подумають «а навіщо мені йти на пару і сидіти в шумній, спекотній авдиторії, де половина, можливо, хвора, кашляє, чхає, і я нічого не чую, якщо я можу це подивитись вдома або сидіти на парі і слухати запис з Ютубу в нормальній якості і без шумів». Ми би мали переходити до моделі, що частина матеріалу викладається онлайн в будь-який зручний для студента час, а задача, яка падає на викладача – встановлення чітких термінів здачі робіт і верифікація, що студент дійсно опрацював свій матеріал.

Чи можливо це в школі зробити?

В школі це буде дуже важко, бо є деякі моменти. Більшість університетів все ж знаходиться в великих містах і мають свої гуртожитки, студент все-таки має кращі технічні можливості до навчання, ніж школи. Велика частина населення живе в сільській місцевості, а приблизно 4 мільйони українців не мають доступу до інтернету взагалі. Робити онлайн за таких умов означає частину учнів просто позбавляти майбутнього. Якщо ми хочемо створити школу онлайн, то державі доведеться інвестувати в те, щоб учні, які вчаться у школах, наприклад, гірських районів Львівської області, мали доступ до онлайну або замість підручників купувати їм планшети, де будуть завантажені всі матеріали для 7, 8, 9 класів. Щоби була можливість учню прийти додому, передивитися цей відеозапис чи дивитись вдома і працювати з цим матеріалом. Очевидно, що це буде вимагати також навчання вчителів, оскільки кидати так людей «виживайте, як можете» – це класно, з точки зору еволюції видів, але сумно з загального результату.

–  Чи сприятиме перехід в онлайн і криза підняттю якості освіти?

– Звісно. У будь-якому університеті, очевидно, є кілька викладачів, які читають один і той самий предмет: хтось читає класно, хтось жахливо. Якщо вийти онлайн, то студент буде мати можливість бачити, що є класні люди, які вміють пояснити матеріал, а є люди-читачі (взяв книжку і читаю з книжки) – ось і вся лекція. Відповідно, університети будуть змушені поставити запитання до цих викладачів – «або зміна, або змушені попрощатись». Зрозуміло також, що кращі матеріали цих університетів будуть ставати основою до вивчення тих чи інших предметів у слабших університетах. Фактично зможемо вирівняти подачу матеріалу і вимоги до студентів у різних вишах.

Стосовно старого матеріалу, що нас «не так вчать». Якщо людина не хоче вчитися – викладач безсилий. Зараз є надзвичайно велика кількість матеріалу, і якщо студент хоче навчатись, то йому викладач піде на зустріч. Основне, що має винести студент: де знайти матеріал і як його застосувати.

Як IT-сектор може допомогти вчителям/учням/студентам, можливо, запропонувати якісь рішення, додатки для спрощення роботи, покращення якості?

– Насправді цих додатків є дуже багато. Зараз стрімко ростуть у ціні акції компанії Zoom, є низка рішень від компанії Microsoft, який з точки зору безпеки обганяє Zoom. Єдине що для Microsoft потрібно купувати ліцензії, це не є безкоштовно. Google надає теж свої рішення. Цих варіантів програм є велетенська кількість, і тут великий пробіл у роботі методичних комісій, райвно, міськвно, управлінь освіти тощо, які фактично самоусунулися від цього процесу трансформації та залишили вчителів сам на сам.

Забігаємо в сферу штучного інтелекту, засоби, які роблять автоматичне розпізнавання тексту, його перевірку, суттєво полегшили б роботу вчителя. Тоді вчитель міг би фокусуватись на творчій складовій, що саме учень написав, можливо, радити якусь літературу почитати. Електронна трансформація дає повно перспектив. Так само ми можемо емігрувати, що штучний інтелект буде на основі результатів навчання, поточного оцінювання виявляти слабкі місця студента/учня ще до того, як прийде сесія чи директорська контрольна і все – сума, все пропало.

Чим більше ми будемо мати даних у цифровому форматі, тим більше ми зможемо робити таких алгоритмів прогнозувань, виявляти слабкі місця в учнів/студентів і пропонувати їм ті чи інші  матеріали.

Станіслав БЕЗУШКО, Марта ДАРМОГРАЙ

#СаміСобіГості: довгострокові виклики пандемії: говоримо про цінності – це спільний проєкт Західноукраїнського представництва МФ «Відродження», проєкту Київський Діалог та інформаційної агенції Дивись.info.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.