День пам'яті: елемент європейської інтеграції і захист від «руского міра»

Цей день Генеральною асамблеєю ООН проголошено Днем пам'яті та примирення, присвяченим жертвам Другої світової війни.

Символом цього дня у Європі став червоний мак – міжнародний знак пам'яті жертв усіх військових і цивільних збройних конфліктів. В Україні офіційні заходи з нагоди завершення Другої світової війни не дев’ятого, а саме восьмого травня вперше пройшли 2014 року. Власне тривали вони два дні – як 8-го, так і 9-го числа. 25 березня 2015 року «День пам'яті та примирення» був встановлений Указом президента України Петра Порошенка.

ІА «Дивись.Info» запитала думку істориків, чому в Україні з’явилися дві дати відзначення завершення Другої світової війни.

Історик, народний депутат і колишній очільник Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович розповідає, що вшановувати пам'ять загиблих саме 8 травня є важливо з історичної точки зору:

«Якщо ми говоримо про історію, то капітуляція Німеччини сталася 8 травня. Це важливо з геополітичної точки зору. Тому, що 8 травня – це день, коли відзначають завершення Другої світової війни в європейських країнах. Нам важливо і таким чином інтегруватися в європейське середовище та приймати європейські традиції.

Це важливо також і з міркувань безпеки. Адже 9 травня бачимо совєцькі способи відзначення цього дня під гаслами «можем павтаріть» – це те, що використовує Російська Федерація для мобілізації своїх сил, зокрема проти України. Через подолання цих міфів про Другу світову війну, яка трактується як Велика вітчизняна війна, питання національної безпеки для України є дуже важливим.

Я втішений, що нам вдалось багато зробити за останніх кілька років для того, щоб можливість Росії використовувати ці міфи проти України суттєво скоротились. Як показують соціологічні дослідження, вже 59% українців вважають, що Друга світова війна – це війна, яку розпочали Радянський Союз і нацистська Німеччина. Це якраз одна з ключових тез, яка руйнує бази цього міфу про Велику вітчизняну війну.

Треба розуміти, що ці совєцькі міфи і традиції утверджувались десятки років в свідомості українського суспільства. Натомість спроба антиконструкції цих міфів тривала лише 5 років. Відповідно дуже швидких змін не буде. Хоча, як на мене, ті зміни, які відбулись, є доволі масштабними та динамічними.

Друге: певну категорію людей ці зміни вже й не зачеплять – йдеться про безпосередніх учасників цієї війни, особливо про всіх червоноармійців, які були учасниками Другої світової війни. Для них 9 травня залишиться їхнім днем, Днем перемоги і вони мають на це право.

Для нас важливо, аби ті совєцькі традиції не відновлювалися і не відтворювалися вже в нових поколіннях. Після 2014 року Україна виявилась готовою приймати нові традиції, зокрема червоні маки. «Георгіївська» стрічка дуже символічно  перетворилася з символу пам’яті загиблих в Другій світовій війні на символ терористів, які воюють в країні.

Я переконаний, що одним із недопрацювань попередньої влади – це якраз те, що не було перенесено вихідного дня з 9 травня на 8 травня. Вважаю, що це треба було зробити, щоби деполітизувати 9 травня – не дати перетворити цей день, який важливий для ветеранів, у свято для різного роду проросійських і лівих сил, у що воно, власне, дуже швидко перетворюється. Думаю, в перспективі головний акцент відзначення буде переходити саме на 8 травня».

Антон Дробович, історик, нинішній голова Інституту національної пам’яті:

«День пам’яті і примирення, а також День перемоги над нацизмом, символізують не тріумф переможців над переможеними. Вони мають нагадувати про страшну трагедію, а також бути застереженням, що не можна силою вирішувати конфлікти між народами. Найважливішим уроком війни має бути не культ перемоги, а вміння цінувати мир, категорично і безкомпромісно захищати його. Наша пам'ять є запобіжником від повторення подібних бід.

Саме тому ми обираємо європейську модель пам’ятання під гаслом «Ніколи знову!», а не маніпулятивну агітку «можем павтаріть». Тільки негідники або ті, що не розуміють пекла війни, можуть бажати її повторення.

Трагедія українського народу у часи Другої світової війни полягала в тому, що він був розділений між декількома державами. Українці були змушені воювати за чужі інтереси, часом стаючи один проти одного. За панування над Україною воювали і нацисти, і комуністи, які однаково не рахувалися з ціною людського життя. Єдиним справді українським суб’єктом у роки війни був визвольний рух. Люди і організації, які боролися за Незалежність України проти обох тоталітарних режимів. Ми пам’ятаємо, яким страшним лихом для українців та інших народів планети стала Друга світова війна».

Руслан Забілий, історик, директор Національного музею «Тюрма на Лонцького»:

Згідно з історичною справедливістю, правильним є вшановувати День пам’яті 8 травня, а не 9-го. Саме тоді - 8 травня 1945 року – Німеччиною було підписано капітуляцію. У цей день вшановує пам'ять солдатів, учасників Другої світової війни, весь світ. Власне, цивілізований світ, окрім Росії – у них своє бачення.

8 травня вшановують пам'ять всіх загиблих під час Другої світової війни українців. Тоді як 9 травня відзначають «Дєнь пабєди» ветеранськими організаціями і прокомуністичними силами. Думаю, що ті, хто зараз себе називають «Опозиційним блоком за життя», також будуть відзначати «празнік вєлікой побєди». Це все проросійські сили, які ніяк не можуть забути і сумують за Радянським Союзом, а фактично є прихильниками «русскава міра» і політики щодо України Російської Федерації Путіна.

У 2015 році були ідеї, ініціативи, відбувалось громадське обговорення щодо того, щоби 9 травня не був святковим днем, звичайним робочим. На жаль, поки що є так, як є. Але, думаю, «9 мая» саме по собі відійде, тому що це абсолютно не є жодним святом. Навіть Сталін його не запровадив як таке, це був просто будень. Але вже 1965 року при правлінні генерального секретаря ЦК КПСС Леоніда Брєжнєва 9 травня зробили великим Днем перемоги. Це не день пам’яті про жертв, загиблих і подвиг солдата, в даному випадку українських солдатів. Це пропагандистська шкаралупа, під яку можна засунути все, що завгодно. І ту ж саму «георгіївську лєнточку» і так званий «бєссмертний полк».

Традиція з приколювання до одягу червоних маків в знак пам’яті про загиблих на війні в Україні вже теж прижилась, як і в Європі. Якби традиція була неактуальною, вона б в нас не прижилася.

Мак це - українська квітка, яка є в традиціях козацтва. В легендах мак – це сльози діви Марії, яка плакала за загиблими воїнами. Червона китайка, якою накривали загиблих козаків. Квітка мак є скорботна і пов’язана з вшануванням пам’яті вояцтва ще з козацьких часів. Є вона також і в народних піснях. Тобто ця традиція була і в нас, не тільки в Європі, де вона вкорінилась під час Першої світової війни. Оскільки в цій традиції є й українська основа, то мак на одязі прижився, на відміну від гвоздик і «георгіївських лєнточок», які не мають жодного стосунку до радянських вояків. Звісно, росіяни проводять якусь аналогію з орденською стрічкою солдатського ордена Слави – там були зовсім інші кольори. Вони десь схожі і, можливо, перегукуються, але це не георгіївські кольори. Її активно розкручували у 2009 -2010 роках, вона стала символом російської імперськості швидше.

Насправді оці всі свята «а-ля Російська Федерація», які російськими силами тут накладаються – це все маркування імперськості російської політики на території України. А в умовах війни ми це все тим більше повинні відкидати, як не притаманне українцям. Нам треба відроджувати свої традиції – традиції вільного демократичного суспільства».

Тетяна ЯВОРСЬКА