На зв’язку: як спільнота УКУ працює та навчається на карантині

Про свій виш Юлія каже, що забути про нього неможливо, адже навіть на карантині вчитися в УКУ – це справжній хардкор».

«Переходячи в онлайн, ми ставили завдання не втратити освітній процес, адже знали, що багато університетів не проводили пари, відтерміновували завдання чи взагалі зупиняли навчальний процес. Ми, хай там як, не хотіли повторювати цього досвіду: онлайн – значить онлайн», – коментує перехід УКУ на дистанційне навчання заступник проректора з науково-педагогічної роботи та викладач Дмитро Шеренговський.

За його словами, у процесі переходу вишу вдалося зберегти 90% навчального процесу. Та завзято переходячи до онлайну, університетська спільнота стикнулася із ледь не протилежним викликом: студенти і викладачі масово відзначали, що навантаження значно збільшилися.

Чи вдалося УКУ знайти баланс між навчанням та відпочинком на карантині, у яких форматах сьогодні відбуваються лекції й семінари та що буде із втраченими практичними модулями – розповідають студенти, викладачі та фахівці Центру навчальних та інноваційних технологій УКУ.

Перехід до дистанційного навчання: про виклики та досягнення перших тижнів

УКУ одним з перших українських вишів відреагував на загрозу пандемії та розпочав формулювати антикризові сценарії, зокрема і у навчанні. Адміністрація університету ініціювала створення трьох робочих груп – з фандрейзингу, внутрішнього економічного стану та з розробки антикризових сценаріїв розвитку вишу. Тоді ж ЦеНІТ вчергове запропонував серію очних тренінгів та вебінарів для викладачів щодо основних можливостей та інструментів онлайн-навчання.  Як створити курс на CMS, як наповнювати його матеріалами, як проводити вебінари у zoom або записувати лекції засобами кастоматік, як працювати із  Youtube та організувати спільну зі студентами роботу – про ці та інші питання викладачам розповідали фахівчині ЦенІТ Марія Щурко і Ольга Литвин.

І хоча студенти УКУ свідчать, що до дистанційного навчання викладачі розпочали готуватися ще під час останніх тижнів очного навчання, очільниця Центру навчальних технологій та інновацій Аліна Синицька каже, до дистанційного навчання на момент карантину університет був підготовленим, але не готовим.

«Ми давно практикуємо змішане навчання, у якому є елементи онлайн-взаємодій, проте період карантину зосередив усю нашу увагу на нової реальності, у якій особисті чи групові зустрічі та обговорення взагалі неможливі. І це щось дуже відмінне від того досвіду змішаного навчання, який ми мали. Проте робота, яку провадить Центр стосовно якості викладання та покращення досвіду з 2016 року, мала свої результати, отже, до більшості викликів дистанційного навчання ми були готов», – розповідає Аліна Синицька.

«За два тижні після початку карантину ми опитували студентів, а згодом – і викладачів про їхній досвід переходу на дистанційну форму. За результатами цього опитування, можу впевнено стверджувати, що у багатьох питаннях думки студентів та викладачів збігаються», – розповідає Дмитро Шеренговський.

Зокрема близько двох третин студентів відзначають, що перехід до дистанційного навчання відбувся достатньо якісно: їм комфортно навчатися, вони відчувають у цьому сенс та не відчувають великих труднощів. Утім вони також відзначають, що такий формат роботи ставить перед ними багато супутніх питань, як-от організація часу чи засвоєння нових інструментів та навичок.

Статистикою щодо переходу викладачів на онлайн-навчання ділиться Аліна Синицька: до початку карантину у системі CMS було 134 активні курси, які, звісно, були доступні для кількох груп паралельно, на відміну від очного навчання. Від початку карантину кількість активних курсів стрімко зросла, майже подвоїлася і зараз становить 254 курси. За даними фахівчині ЦенІТ Марії Щурко, наповнення курсів, тобто кількість власне навчальних матеріалів теж збільшилася більш ніж удвічі.

«Така динаміка була передбачена у нашій стратегії, адже із приходом дистанційного навчання прагнули забезпечити більший доступ до навчання саме через внутрішню систему CMS, яка дозволяє не лише ділитися зі студентами навчальними матеріалами, а й перевіряти знання», – коментує досягнення ЦенІТ Аліна Синицька.

Студентка четвертого курсу програми «Богослов’я» Юлія Возна каже, що у своєму навчанні вони й до карантину активно користувалися системою CMS, де зберігалися і завдання, і тести, і навчальні матеріали деяких курсів. Із приходом карантину дівчина спершу не могла уявити, як відбуватиметься навчання, та довго чекати на цей досвід не довелося.

«У четвер нам повідомили про початок карантину, а в п’ятницю ми вже слухали перші лекції у Zoom», – розповідає дівчина.

За її спостереженнями, у перші тижні дистанційного навчання на загал завдань побільшало: «Коли в рамках одного заняття отримуєш аудіолекцію, конспект до неї та презентацію, а ще маєш прочитати додаткову літературу та написати по ній есей, здається, що краще було би послухати двогодинну лекцію аудиторно та подискутувати на семінарі».

Утім, за місяць дистанційного навчання їм з викладачами вдалося налагодити комунікацію.

«Зараз уже з усіма маємо контакт, почуваємося вільно із тим, щоби переформулювати завдання чи попросити відтермінування, якщо відчуваємо, що навантаження завелике», – додає Юлія.

Серед труднощів першого перехідного етапу Дмитро Шеренговський теж згадує про феномен збільшення завдань у перші тижні дистанційного навчання.

«Близько 70% студентів свідчать, що відчувають перевтому і надмірний тиск, але і дві третини викладачів діляться таким самим досвідом. Як збалансувати цей досвід – виклик, із яким ми працюємо і працюватимемо далі», – каже заступник проректора з науково-педагогічної роботи .

Аліна Синицька свідчить і про суттєве збільшення навантаження на викладачів, які вже під час карантину опановували нові інструменти та перебудовували структури курсів: «Щоби перехід на дистанційне навчання був легшим, ми не лише проводили тренінги й вебінари та майже цілодобово консультували викладачів щодо технічних деталей».

Окремою частиною роботи ЦеНІТ на платформі CMS було створення низки інструкцій для студентів про те, як швидко опанувати інструменти дистанційного навчання.

Студент програми з IT та бізнес-аналітики Євген Домерецький, який проводить карантин вдома на Івано-Франківщині, зізнається, що попри усі докладені зусилля у перші дні навчання ефективність була майже нульова, адже, крім регулярних технічних неполадок, багатьом бракувало й емоційної готовності.

«Та потроху ми звикли до такого навчання і тепер почуваємося майже так само, як на справжніх парах: викладачі й студенти стали значно впевненіше говорити на камеру, а здобуті навички виступів та презентацій в онлайні точно стануть при нагоді у майбутньому», –  розповідає Євген.

Крім навчання у системі CMS, онлайн-лекцій та презентацій, Євген та одногрупники вже випробували можливість дистанційної групової роботи. Хлопець каже, що з усіх підходів, які практикують на їхній спеціальності, цей поки найпродуктивніший та найцікавіший. Ймовірно, через те, що саме цей формат найбільше заохочує до спілкування face-to face, якого так бракує університетській спільноті на карантині.

За словами Дмитра Шеренговського, попри стрес від перших тижнів карантину, цей період характеризується ще й величезним ентузіазмом усіх учасників процесу. Зокрема приємним сюрпризом стало різноманіття інструментів та програм, які використовує спільнота УКУ поза комплексом, рекомендованим ЦенІТ. Серед форматів, які сьогодні використовують в УКУ найчастіше – онлайн-презентації, записані чи відчитані онлайн-лекції, тестування у системі CMS та письмові есеї. На окремих курсах чи програмах практикують й групову роботу, й групове оцінювання – і викладачів, і студентів. Більше про роботу Центру та досвід викладачів УКУ, які готувалися до дистанційного навчання у рамках курсу з е-дидактики можна прочитати у матеріалі фахівчині Центру Ольги Литвин.

Що буде з практиками, стажуваннями та академічними мобільностями

Попри 90% навчального процесу, які, за словами Дмитра Шеренговського, вдалося перевести і зберегти в онлайні, існують ще й 10% втрачених, переважно практичних процесів. І якщо деякі з модулів та стажувань переносяться на час після закінчення карантину, деякі, зокрема, міжнародні активності скасовано.

«Одразу ж коли ми дізналися про те, що деякі з найпрактичніших наших програм ризикують втратити свої практичні модулі та стажування, ми із керівниками програм запланували кілька сценаріїв, – каже Дмитро Шеренговський. – Якщо настане послаблення карантину, то перенесемо їх на травень чи червень. Якщо пандемія набиратиме обертів, то ми розглядаємо перспективу створення окремих сертифікаційних продуктів вже після закінчення карантину, де і студенти, і випускники, якщо на момент закінчення карантину вони вже випустяться, зможуть відтренувати практичні навички та надолужити втрачені знання».

Для другокурсниці програми «Соціальна робота» Діани Обідняк карантин водночас й скасував програму з міжнародної академічної мобільності, й відновив навчання в УКУ у дистанційному форматі. Дівчина мала брати участь у міжнародній освітній програмі для соціальних працівників, проте за кілька днів до поїздки отримала листа про скасування й постала перед необхідністю отримати усі кредити та пройти фахову практику в УКУ. Діана швидко скомунікувала з викладачами своєї програми та надолужила пропущені модулі. За її словами, початок дистанційного навчання в УКУ був для неї зрозумілим та легким.

Діана каже, що невимушена домашня атмосфера дає їй сили вчитися більше, а ефективно витрачати час їй дуже допомагає планування.

«І під час аудиторного навчання я завжди ходжу із планером, бо знаю, що можу забувати якісь важливі речі. Зараз я записую у планер навіть читання книжок, бо для мене це дає мотивацію прокинутися завтра та реалізувати усе, що напланувала», – додає вона.

Утім фахова практика, яку Діана теж мала проходити у Німеччині, а тепер дистанційно проходить в УКУ, поки реалізується не в повній мірі: «Робота із людьми похилого віку та робота з колишніми військовими – дві складових практики, які мені залишилося пройти в рамках другого курсу навчання. Зараз я проходжу ще одну складову практики – у центрі «Емаус», ми зідзвонюємося в zoom, спілкуємося, прагнемо бути корисними для цих людей навіть у такій ситуації».

За іншими напрямками практика майбутніх соціальних працівників полягає у плануванні дозвілля для різних соціальних груп. Діана розуміє, що німецька програма вже не відбудеться, отже, сподівається надолужити втрачені складові практики та реалізувате усе наплановане під час карантину після його завершення.

«Оскільки деякі модулі я закрила ще до запланованої поїздки, у мене зараз побільшало вільного часу. І я дуже вдячна УКУ за доступ до ресурсів Coursera, – каже Діана. – Зараз я проходжу декілька курсів з каталогу рекомендацій, який створили викладачі програми, і дуже тішуся, що маю можливість робити цей внесок у своє майбутнє». Детальніше про активність спільноти УКУ на Coursera можна подивитися тут.

Для Євгена Домерецького з бакалаврської програми «IT та бізнес-аналітика» карантин не вплинув на процес навчання, втім скасував заплановане волонтерство. Навесні хлопець планував разом з товаришами з громадської організації їхати на схід України, та замість цього – облаштував собі робоче місце біля дому і дистанційно навчається на природі.

Студентка першого курсу однієї з найпрактичніших магістерських програм УКУ – «Фізична терапія та ерготерапія» Анастасія Красовська теж переймається щодо втрачених практичних модулів та фахової практики, на місці якої зараз лікують хворих на COVID-19. Утім, студентка впевнена, що усе можна буде надолужити після закінчення карантину, та  використовує час, що звільнився, з користю для майбутнього професійного життя.

«Курс з паліативної медицини, який я проходжу на Coursera, для мене водночас і необхідні у професії знання, і розвиток англійської, і відпочинок, можливість переключитися», – каже дівчина.

Крім цього, оскільки магістерка Анастасії не є її основною спеціальністю, вільний час вона присвячує самонавчанню і розробці магістерського дослідження.

Окремий комплекс проблем дистанційного навчання, за словами Дмитра Шеренговського, пов’язаний із відсутністю технічних можливостей, які були у вільному доступі на кампусі.

«Крім того, що не в усіх точках країни, у які зараз роз’їхалася наша академічна спільнота, є якісний інтернет, багато студентів, як-от соціологів чи програмістів, вдома не можуть встановити собі складні або платні програми, необхідні для навчання», – розповідає заступник проректора.

Команда студентів бакалаврської програми «Комп’ютерні науки», яка нещодавно потрапила у фінал щорічного змагання «The next AI Guardians» від Microsoft, працює над розробкою, що полегшить набір тексту для людей з церебральним паралічем. І хоч учасники проєкту KeyAcess кажуть, що хоч для них робота онлайн у рамках цього проєкту стала звичним та зручним інструментом ще до карантину, вони все ж не впевнені, чи встигнуть доробити проєкт до фінального етапу, адже на карантині неможливо зустрітися із другом команди та програмістом Антоном для тестування розробки.

Юлія Возна з програми «Богослов’я» розповідає, що через оперативне виселення з колегіуму, що на Червоної Калини, вона не змогла взяти додому усі необхідні навчальні матеріали. Зараз дівчина дистанційно навчається вдома, та для комфортного співжиття із молодшими братами та мамою, яким також потрібен інтернет для навчання та роботи, у родині складають розклад і користуються по черзі.

«Це питання комунікації у родині, – додає дівчина і зізнається, – якщо в УКУ все сприяло навчанню, то домашня атмосфера – навпаки, сприяє відпочинку. І хоч комунікую з викладачами, спілкуюся із одногрупниками онлайн та відстежую заплановані завдання у нашому спільному trello, а ще – можу сісти на даху і почитати книжку, мені все одно бракує атмосфери університетського кампусу та живого спілкування в аудиторії».

За даними опитування, яке проводили в УКУ за два тижні після початку карантину, і студенти, і викладачі кажуть, що скучили одне за одними.

«І на своїх парах онлайн я спостерігаю цю жагу близькості та брак спілкування, – підтверджує результати опитування власним досвідом Дмитро Шеренговський. – Та хочу зауважити, що навчання – це парний танець, і участь студентів у ньому така ж важлива, як і викладачів. Коли викладач вмикається в zoom і, замість очей студентів, бачить лише чорні іконки, йому важко зрозуміти чи подобається їм формат, тема чи кейс, а отже, тут не може йтися про покращення досвіду», – додає Дмитро Шеренговський.

Студентка другого курсу «Соціальної роботи» Діана Обідняк теж зізнається, що їй бракує відчуття колективності та живого спілкування. Хоч вони з одногрупниками і зараз підтримують зв’язок у чаті та чуються вільно із тим, щоби звернутися до викладачів із запитаннями, дівчина каже, що зараз «значно важче підживлюватися одне одним та, як каже наша викладачка, використовувати ресурс одне одного як власний ресурс».

Першокурсниця магістерської програми «Фізична терапія та ерготерапі»  Анастасія Красовська додає, що загалом їй подобається те, що тепер не потрібно витрачати час на збори та дорогу на пари, а отже, можна спати довше.

«Поснідала, зуби почистила і вже можна виходити на навчання», – каже вона.

Та незважаючи на постійне спілкування із групою у кількох месенджерах та відеодзвінках й відчуття підтримки від викладачів та керівниці програми, Анастасія теж сумує за дискусіями в аудиторії та спілкуванням із одногрупниками після пар.

Перспективи після карантину

Дистанційне навчання, яке до пандемії викликало багато скепсису і запитань, а зараз стало новою реальністю, за словами Дмитра Шеренговського, не втратить актуальності і після завершення карантину: «Багато викладачів вже зараз діляться такою думкою – і я з нею згоден, що повне повернення до тих форматів, які були у нас раніше, стане кроком назад».

Студентам і викладачам УКУ слід чекати часткової інтеграції онлайн-інструментів, набутих під час карантину, в аудиторне навчання.

Аліна Синицька каже, що для успішного старту дистанційного навчання потрібен був час та солідарність усіх учасників. Коли вся університетська спільнота – від адміністрації, деканів та керівників програм до викладачів і студентів – має спільне бачення та усвідомлює, заради чого це роблять, ефективне онлайн-навчання стає реальністю. Очільниця ЦеНІТ пригадує перші онлайн курси в системі CMS УКУ від Олени Джеджори та Світлани Гуркіної й виснує: «Коли у спільноті вишу з’являються люди, які розпочинають упровадження діджитал-інструментів, бачать переваги та розповідають про них колегам, змішані формати навчання інтегруватимуться дедалі більше».

«Викладацька майстерність та цифрова грамотність у випадку змішаного або дистанційного навчання – це два взаємодоповнюючих напрямки роботи, – додає Дмитро Шеренговський. – Сьогодні, підсумовуючи досвід навчання на дистанції, багато викладачів кажуть, що у майбутньому вони присвячуватимуть зустрічі у аудиторії заглибленням у тему чи обговоренням наболілих питань, натомість виклад та роз’яснення матеріалу волітимуть перенести у формат самонавчання».

І поки завершення карантину відкладається, адміністрація вишу розробляє антикризові сценарії розвитку, а керівники програм повідомляють про дистанційні сесії й захисти досліджень та заспокоюють студентів, які переймаються втраченими практиками, перспектива впровадження діджитал-інструментів у аудиторне навчання видається чи не таким самим далеким майбутнім, як і раніше, коли онлайн-навчання ще не стало необхідністю та реальністю. Про підсумки цього навчального семестру та рефлексії студентів і викладачів на завершення навчального року в умовах дистанційного навчання ми розповімо незабаром – наступне опитування про досвід академічної спільноти УКУ на карантині планують провести влітку 2020.

Катерина Глущенко

Фото: Лесик Урбан