Сьогодні – 100 років з дня народження голови ОУН Ярослави Стецько

14 травня 1920 року на Тернопільщині народилася Ярослава Стецько (Ганна Музика) – українська «залізна леді» і «вічна революціонерка».

Навчалася у Теребовлянській українській гімназії, членкиня ОУН з 1938 року. У 1939 році закінчила навчання у гуманітарному ліцеї і стала вчителювати в селі Юшківці (тепер Жидачівського району. 1941 року розпочала навчання на будівельному факультеті Львівської політехніки.

Через багато років, в інтерв’ю Ярослава Стецько згадувала: «Одного разу вчителька ударила мене лінійкою по руці, наказавши «Мові по-польські!». Це мене страшенно образило. Я гостро відчула, що українка. І що нас гноблять. У мені все збунтувалося».

Ганну вважали талановитою випускницею Теребовлянської гімназії, але на загальних зборах молоді, куди прийшли представники радянської влади, вона гучно проголосила промову про те, чому ніколи не вступить у комсомол. Їй було лише 18. Тоді дівчину не арештували, та вже за декілька днів священник попередив, що якщо вона не покине місто, її затримають. Ганна поспіхом покинула місто й у 1938 вступила до Організації Українських Націоналістів.

Два роки під іншим іменем дівчина працювала вчителем у сільській школі. Після того, як 30 червня 1941 у Львові проголосили Акт відновлення Української Державності, ОУНівці зачитували текст у всіх селах і містах. Серед них була й Ганна.

Зі створенням УПА взяла активну участь у розгортанні медичної мережі. Співорганізатор Червоного Хреста УПА, жіночої мережі ОУН.

«Жіноцтво відіграло велику роль у часі створення УПА, в часи боїв УПА, а дуже часто жінки брали участь у боях, – згадувала Ярослава Стецько. – Навіть тоді, коли УПА відсилала відділи на Захід через кілька кордонів, жінки ішли в одностроях із зброєю в руках, щоби переконати Захід, що Україна не зложила зброї, що Україна воює далі проти большовизму, проти російської окупації, щоби був розголос про ту боротьбу, бо світ тоді мовчав».

1943 року ув'язнена німцями у Львові. Німці під час обшуку виявили націоналістичну літературу.

«Коли нас заарештували, я сказала, що це моя валізка, а черниця тут ні до чого. Її відпустили, а мене кинули за грати і вперше в житті побили, – розповідала згодом. – Та найбільше я боялася тортур. І коли потрапила до рук гестапо, то молилася Богу, щоб мене розстріляли, а не катували. Думала, що не витримаю мук і зраджу своїх соратників. Таку ганьбу я б не пережила».

1944 року за вказівкою Проводу ОУН виїхала за кордон. 1945 року брала участь у звільненні з-під більшовицького арешту на території Чехії пораненого Ярослава Стецька, заступника провідника ОУН Степана Бандери. У 1946 Ярослав Стецько та Ганна Музика одружуються і вона бере собі ім’я Слава Стецько.

Членкиня Центральної Управи СУМ (1948—1953), з 1968 — керівник сектору зовнішньої політики Проводу ОУНр.

Якось журналісти запитали Славу: чи не жалкує вона через те, що не має дітей? «Я розумію, що для жінки найголовніше – виховувати дітей, бути доброю матір’ю і дружиною. Але я не жалкую, що моє життя склалось інакше. Мій чоловік очолював Антибільшовицький блок, до якого входили представники поневолених народів: українці, болгари, румуни, словаки, поляки, серби, хорвати. Ми розбудовували свої представництва по всьому світу. Виконуючи завдання ОУН, я об’їздила близько 100 країн. Побувала в Африці, Азії, Австралії, Північній, Південній та Центральній Америці, Європі. Особисто знала багатьох відомих політиків: американських президентів – Рейгана, Буша, Ніксона, англійського прем’єра Макмілана, канадського прем’єра Диффенбейкера, австралійського прем’єра Гордона, китайського президента Чан Кайші», – відповіла Стецько.

Після здобуття Україною незалежності у липні 1991 року повернулася на Батьківщину, пробувши довгі роки у вимушеній еміграції, не маючи іноземного громадянства.

Очолювала Конгрес Українських Націоналістів з 1992 року. У 1991-2001 — голова проводу ОУН(б).

Вільно володіла 8 мовами: англійською, польською, німецькою, французькою, іспанською, італійською, словацькою та білоруською. А от російську мову демонстративно не вчила і не вживала. Завжди на звернення до себе російською мовою відповідала: «Я російської не розумію».

Депутат Верховної Ради України другого, третього і четвертого скликань від виборчого округу №89 Івано-Франківської області. Найстаріший депутат, через це відкривала засідання новообраної Верховної Ради.

Українська «залізна леді» і «вічна революціонерка» померла 12 березня 2003-го в лікарні Мюнхена. Похована на Байковому кладовищі в Києві.