дивись.info

Що треба знати про психологію, аби збудувати щасливі взаємини

Що треба знати про психологію, аби збудувати щасливі взаємини
фото: pixabay

Якість стосунків у родині значною мірою визначає настрій, самопочуття і загалом рівень життя.

Сьогодні, у Міжнародний день сім’ї, який щороку відзначається 15 травня, ІА Дивись.інфо зібрала порадницю з відповідями на найпопулярніші питання, які цікавлять членів родини щодо їх партнерів.

Для цього ми поспілкувалися з психотерапевткою Христиною Максимець і фахівчинею з соціальних комунікацій Веронікою Чекалюк.

Звідусіль радять «припиніть виправляти партнера, прийміть його недоліки». Легко сказати, але не зробити. Як цьому навчитися?

Вероніка Чекалюк: Якщо ми говоримо про сім’ю, то очевидно, що була умова створення цієї сім’ї. І перед тим, як розбиратися у недоліках, варто з’ясувати, чому ми створили цю родину і згадати ті позитивні моменти, які стали поштовхом.

Я вважаю дуже мудрим, коли люди формують свій розпорядок дня так, аби будні могли бути розбавлені святковими днями. Якщо ми подивимось на класичний календар: є 5 робочих днів і вихідні – субота-неділя. У родині має бути так само. Сім’я повинна згадувати ті знаменні дати, коли ви познайомилися, коли він подарував першу квіточку, коли вона вперше поцілувала, коли вона вперше написала якусь любовну записку. Кожна родина повинна мати свій секретний щасливий календар.

Христина Максимець: Ми очікуємо від наших партнерів безумовного прийняття. Але безумовно нас приймають лише наші батьки. Це єдині люди, які мають здатність любити і приймати нас від самого народження. Я не зобов’язана безумовно приймати мого партнера, а він мене. Тому що у нас інакші функції. Ми маємо будувати партнерські стосунки.

Чому звичка партнера так дратує мене?

Христина Максимець: Якщо ми будуємо стосунки із зрілою людиною, то змінювати її – не наша задача. Людина може змінитися від того, що вона сама цього хоче і має для цього певні ресурси та потреби. Кожен має певні особливості. Моя звичка може бути комфортною для мене, але це може створювати певний дискомфорт для мого партнера. Часто якщо щось когось не влаштовує, то це може бути проблемою тієї людини, яку це не влаштовує. Наприклад, якщо я забуваю відписати на повідомлення або якщо я не відповідаю на телефонні дзвінки – у мене така звичка – тоді з моїм партнером або подругою, якщо їх це дратує, ми або виносимо на обговорення, і я намагаюся щось вдіяти, або сама людина, котрій це приносить дискомфорт працює з тим. Аналізує, що ж такого відбувається, що я так сильно дратуюся?

На жаль, у парах ми мало спілкуємося про те, що нам не подобається. Якщо це і відбувається, то, найімовірніше, у претензійній формі, з позиції критики, судження. І дуже мало з позиції розбору ситуації, котра відбувається.

По-перше, треба усвідомити: я будую стосунки з дорослою людиною. По-друге, зрозуміти, що наші звички не так просто з’явилися у нашому житті і їх не так просто позбутися. По-третє, якщо певні звички мого партнера ускладнюють мені життя, треба поставити собі таке терапевтичне запитання: а що такого своєю звичкою мій партнер робить зі мною? Звідки у мене таке бажання контролювати партнера або партнерку?

Потрібно розмежовувати: і я маю особливості, і мій партнер. І задача спільна полягає у тому, аби з цими особливостями зжитися.

А якщо йдеться про дійсно шкідливі звички: паління, алкозалежність?

Христина Максимець: Існує міф, ніби людина, яка має певну залежність, може легко цього позбутися. Про яку б залежність не йшлося – чи то любовну, чи від азартних ігор, чи від алкоголю, або тютюну – людина завжди має певну психологічну причину, чому вона це робить. Часто це можливість заспокоїтися або забутися, або легше проживати якусь травму, або відчуття порожнечі. І коли людина, яка не має залежності, намагається змінити певну звичку партнера, часто не усвідомлює, на скільки це складно.

Людина завжди має психологічну причину певної звички

Я знаю багато випадків, коли людина узалежнена позбувалася своєї негативної звички самостійно, а не тому, що її про це просили. В якийсь момент у людини з’явилося таке бажання. Я думаю, що чим більше ми будемо просити партнерів позбутися звички, тим більшу напругу ми будемо провокувати.

З іншого боку, якщо ми говоримо про паління, можемо поставити собі питання: чи дійсно та звичка так мене дратує, чи я нервуюсь через те, що мій партнер мене не слухає, і не піддається моєму контролю?

Звичка – це вершина айсбергу. І, можливо, було б цікаво зрозуміти, що стоїть за цією звичкою.

Чому стосунки у шлюбі інколи припиняють розвиватися?

Вероніка Чекалюк: Найпопулярніша причина – неготовність разом змінюватися і розвиватися. Наприклад, дружині подобається ванна, а чоловіку душ. Вони не можуть знайти компроміс. Це дрібниця, але якщо до неї повертатися щодня, вона може перерости у конфлікт. Дружина щодня просить у чоловіка: давай зробимо ремонт, давай поставимо ванну. А він відмовляється: ні, мені подобається душ. Може, треба поставити ванну з варіантом, аби чоловік міг приймати душ. І так у будь-якому питанні. Наприклад, жінка вегетаріанка, чоловік любить шашлик. Як тут бути? Переробляти чоловіка, аби він став вегетаріанцем? Це некоректно. Змушувати кохану їсти м’ясо?

Іноді причина конфлікту у тому, що хтось сам себе не знає.

Так само неправильно, якщо до психолога звертається одна людина. До фахівця треба звертатися сім’єю, аби психолог міг розібрати, у чому причина конфлікту.

Насамперед люди повинні дуже добре один одного вивчити, зрозуміти свої смаки і вподобання, а потім запитати кожен сам себе: чи згоден я з цим миритися, чи згоден я йти назустріч своєму партнеру. Іноді причина конфлікту у тому, що хтось сам себе не знає. Якщо люди разом змінюються, то ця сім’я стане міцною.

Христина Максимець: Люди зав’язують стосунки з якоїсь потреби. З’являються почуття, бажання бути у безпеці, створити сім’ю і так далі. Якщо ці потреби задоволені, може вичерпатися сенс продовжувати стосунки. Або ж навпаки – якщо потреби не задовільняються. Наприклад, якщо партнери почуваються самотніми, є багато образ, звинувачень.

Кризові періоди у родині. Чи є алгоритм, за яким можна визначити: просто настав складний період і це минеться, або ж наші розбіжності не дають нам щасливо жити і треба розійтися?

Вероніка Чекалюк: конфлікти і кризи бувають у кожній родині. В жодному разі не можна допускати того, аби через кризу матері і батька страждали діти. Найгірше, коли чиста дитина несе у собі відбиток сімейного конфлікту. Це проблема матері і батька, вони повинні виховувати один одного, не втягуючи у це дітей. Але якщо дружина і чоловік прийняли рішення розлучитися, треба докласти максимум зусиль, аби зберегти щонайтепліші взаємини. Я дуже поважаю ті родини, які після розлучення зустрічаються, дружать, можуть піти у кіно. Якщо є діти, ці родини разом збираються на свята.

Дуже важливо, аби у кожній родині дитина почувалася захищеною. Дитина – це подарунок для пари, адже це кульмінація кохання. Діти є найвразливішими членами родини, їх треба усіляко оберігати. Мама зустріла нового чоловіка, або тато іншу жінку, вони повинні з’ясувати це між собою, і напрацювати алгоритм, як будуть жити далі. Аби у майбутньому не виникало нових конфліктів. Є люди, що одружуються 3, 4, 5 разів і щоразу мають щасливі стосунки, бо вміють їх будувати.

Христина Максимець: якщо людина розуміє цінність стосунків і знає, чого вона хоче від взаємин, треба запитувати себе: чого є більше – позитиву чи негативу; речей, заради яких варто залишатися, або тих, через які треба йти. Є люди, які уникають близьких стосунків і стараються не зав’язувати серйозних відносин, аби не переживати тих криз, які виникають у кожній парі. Є також ті, що, незважаючи на дискомфорт, залишаються у шлюбі. Кожна людина вибирає собі сама.

Як не грузнути у побуті, приносити у тривалі стосунки щось нове?

Вероніка Чекалюк: У моїх бабусі з дідусем, котрі прожили довге щасливе подружнє життя, було так: вони писали один одному записки. Бабуся збиралася на роботу трохи раніше, вона готувала сніданок і залишала записочку з побажанням. У кожного в родині було пестливе ім’я, яке вигадав коханий для коханої і навпаки. У цих записочках вони користувалися цими пестливими іменами. Я думаю, що кожна родина на піку закоханості створювала такі імена. І коли партнери користуються ними вже у тривалих стосунках, це нагадує про найбурхливіші періоди і навіює позитивні асоціації. Це дуже зближує, повертає ті часи, коли нам було добре.

Кожна пара на піку закоханості вигадувала пестливі імена

Записку можна залишати під подушкою. Їдете у відрядження – залишіть її у кишені, аби нагадати половинці про свою турботу.

Христина Максимець: Стосунки – це завжди робота і відповідальність обох. Кожна пара має певні традиції і здебільшого хтось один з партнерів є більш романтичним. До речі, це не залежить від статі.

Часто чую від клієнтів, що вони роблять кроки для романтики, а партнер/-ка не йде назустріч. Я б порадила не чекати проявів від іншої людини, а робити це самим. Також треба обговорити з партнерами, що для них означає романтика, і в якій формі.

Для мене романтичною може бути прогулянка з кавою чи морозивом, а для партнера – спільний перегляд кіно чи рибалка.

Як говорити про свої почуття, аби щораз це звучало щиро?

Христина Максимець: якщо я не відчуваю поваги, ніжності, любові до мого партнера/-ки, то формально говорити про почуття даремно. Я часом жартую, що краще ліпше рідше казати слова вдячності, ніжності та кохання, аніж часто це озвучувати формально.

Я також рекомендую не соромитися своїх почуттів. Адже у нашій культурі є така пересторога до того, якщо ми висловлюю свою симпатію, любов, ніжність до партнера/-ки, то стаємо слабшими, вразливішими. Є багато страху. Можливо, варто спробувати бути сміливішими і висловлювати свої теплі почуття тоді, коли вони виникають, і у тій формі, в якій вони виникають.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.