дивись.info

«Розстріляне відродження»: які документи розсекретила СБУ

«Розстріляне відродження»: які документи розсекретила СБУ
Урочище Сандармох.

Секрети з архівів КДБ тепер в онлайні, зокрема стали доступними 32 документи, які стосуються долі представників «розстріляного відродження».

Електронний архів українського визвольного руху Служба безпеки України поповнила низкою документів, зокрема вони стосуються Миколи Зерова, Леся Курбаса, Андрія Паніва та Валер’яна Підмогильного – представників так званого «розстріляного відродження» – духовно-культурного та літературно-мистецького покоління 20-30-их рр. ХХ століття, знищеного сталінським режимом.

Початком масового нищення української інтелігенції вважається весна 1933 року, коли 12-13 травня відбулися арешт Михайла Ялового і самогубство Миколи Хвильового у харківському будинку «Слово».

Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стали масові розстріли «контрреволюціонерів» 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох (Карелія). У списку «українських буржуазних націоналістів» були Лесь Курбас, Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер’ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. Загалом за день за рішенням трійки було страчено десятки представників української інтелігенції.

Органи НКВС, а згодом МДБ, КДБ СРСР та ФСБ РФ приховували місце масових убивств. Внаслідок спецоперації чекістів восени 1937 року слід соловецького етапу взагалі «загубився». Багато років існувало припущення, що людей втопили в Білому морі. Правду вдалося встановити лише 1995 року, коли в архівах Регіонального управління ФСБ РФ в Архангельську знайшли оригінали документів, зокрема «альбом» розстрільних протоколів. Відповідальним за виконання вироків і одним з безпосередніх виконавців масових убивств протягом 27 жовтня  і 1-4 листопада 1937 року був капітан держбезпеки Михайло Матвєєв, заступник начальника АГУ УНКВС Ленінградської області. Йому асистував помічник коменданта УНКВС Георгій Алафер або конвой.

Урочище Сандармох.

2 липня 1997 року спільна експедиція Карельського і Петербурзького «Меморіалів» виявила місце злочину неподалік автомобільної траси Медвеж’єгорськ-Повенець.

Микола Зеров

Український поет, літературознавець, літературний критик, полеміст, лідер неокласиків – групи українських поетів та письменників-модерністів. До неокласиків також належали Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Освальд Бургардт (псевдонім Юрій Клен), Максим Рильський.

Неокласики позиціонували себе як естети і жорстко протиставляли себе народництву та романтизму. Крім художньої творчості, члени групи були також активними літературними критиками та теоретиками українського модернізму.

Червневий пленум ЦК КП(б)У 1926 року, давши вказівки щодо політичної оцінки неокласиків, фактично заборонив літературну та критичну діяльність Зерова.

У ніч із 27 на 28 квітня 1935 року Миколу Зерова було заарештовано під Москвою, на станції Пушкіне. 20 травня його доправили до Києва для слідства. Зерова звинуватили в керівництві контрреволюційною терористичною націоналістичною організацією. «Доказами» існування терористичної організації стали дві книги, вилучені під час обшуку: «Політика» з дарчим написом «терориста» Григорія Косинки та роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада».

Миколу Зерова було засуджено до 10 років ув’язнення. Та 9 жовтня 1937 «справа Зерова» була переглянута особливою трійкою УНКВС у Ленінградській області. Його засудили до розстрілу в селищі Сандармох 3 листопада 1937 року.

Серед оприлюднених документів є акт про приведення у виконання вироку трійкою УНКВС ЛО щодо засудженого Зерова Миколи Костянтиновича від 3 листопада 1937 року. Підписаний акт капітаном Держбезпеки Матвєєвим. Дата: 3 листопада 1937 року.

Оприлюднений документ від 21 січня 1957 року засвідчує, що Микола Зеров був розстріляний 1937 року, однак родичам мали повідомили, що причина смерті – параліч серцево-судинної системи. Смерть настала 13 жовтня 1941 року. Підписав висновок оперуповноважений 1-го спецвідділу УВС у Ленінградській області старший лейтенант Семашко.

1958 року Софія Зерова отримала розписку про реабілітацію її чоловіка – Зерова Миколи Костянтиновича.

У таємному повідомленні начальника 1 спецвідділу УВС Ленобласті – полковника Назарова, начальнику паспортно-реєстраційної відділу управління поліції міста Ленінград – підполковнику Бєльському йдеться про прохання дати наказ зареєствувати смерть Зерова та надати повідомлення дружині про смерть чоловіка від серцево-судинного паралічу 1941 року.

У повідомленні начальнику 1-го спецвідділу УВС в Київській області від начальника 1-го спецвідділу УВС у Ленінградській області (таємно). Про необхідність зустрічі з громадянкою Зеровою та повідомлення про обставини загибелі її чоловіка Зерова Миколи. Дата на документі не вказана.

1957 року начальник обліково-архівного відділу КАРСР отримав документ про необхідність долучення до архівно-кримінальної справи №3352 матеріалів щодо смерті засудженого Зерова Миколи Костянтиновича (таємно).

1956 року начальник обліково-архівного відділу УКДБ при Раді Міністрів СРСР у Ленінградській області отримав повідомлення про необхідність надіслати довідку Зеровій Софії Федорівні про смерть її чоловіка Зерова Миколи Костянтинович (таємно). Додаток містить заяву Софії Зерової.

У довідці (дата нерозбірлива) йдеться про перегляд справи щодо обвинувачення Зерова Миколи Костянтиновича та його реабілітації.

Андрій Панів

Український поет, журналіст, перекладач. Один з лідерів літературного об’єднання «Плуг». Автор підручників для початкових класів середніх шкіл. Літературні псевдоніми – А.Невіра, А.Селянин.

«Плуг» об’єднував селянських письменників в Україні. З 1931 – Спілка пролетарсько-колгоспних письменників. Ліквідована після постанови ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 року.

Андрій Панів членом жодної політичної партії не був, але поділяв соціальні погляди боротьбистів. Після вбивства в Ленінграді Сергія Кірова Паніва звинуватили у причетності до терористичних груп, що «ставили за мету організацію замахів на керівників партії та уряду». Арешт і обшук у квартирі в будинку «Слово» проведено вночі проти 6 грудня 1934. Після 12-денних безперервних тортур Андрій Панів «зізнався» у приналежності до контрреволюційної організації, проте заперечував участь у підготовці терактів.

28 березня 1935 Андрію Паніву ухвалено вирок – позбавлення волі на 10 років з конфіскацією приналежного йому майна. Покарання відбував у концтаборі СЛОН — на Соловецьких островах у Білому морі.

Через кілька років трійка УНКВС у Ленінградській області 9 жовтня 1937 ухвалила рішення про розстріл. Вирок був виконаний 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох.

Серед оприлюднених документів є рекомендований лист заступника начальника підрозділу КДБ УРСР Назаренка від 12 червня 1987 року. Лист адресовано у Севастополь Клавдії Клименко (сестрі Андрія Паніва – ред.) щодо її запиту у Головну військову прокуратуру. Згідно із документом, Панів був засуджений до 10 років ув’язнення і помер 3 листопада 1942 року від інфаркту. Свідоцтво про смерть було видане дружині Марії Пономаренко.

До речі, у документах Андрій Панів записаний як Андрій Панов.

Ще в одному рекомендованому листі начальника підрозділу КДБ УРСР Гринька від 23 червня 1987 року Клавдії Клименко зазначається, що її брат Андрій Панів помер від інфаркту 1942 року.

Третій документ, який стосується Андрія Паніва – висновок інспектора 2 відділення обліково-архівного відділу КДБ при Раді Міністрів УРСР Тарасової щодо надання довідкової інформації щодо розшуку Паніва Андрія Степановича арештованого 6 грудня 1934 року УДБ НКВС УРСР від 6 червня 1958 року (таємно).

У висновку зазначається, що Андрій Панів був розстріляний особливою трійкою НКВС 3 листопада 1937 року. Натомість 4 серпня 1956 року постанову особливої трійки НКВС було скасовано через відсутність складу злочину.

1989 року КДБ УРСР повідомив Харківський рагс про виправлення дати смерті Андрія Паніва з 3 листопада 1942 року на 3 листопада 1937 року.

Натомість ще один лист від 1989 року прокуратури СРСР засвідчує, що сестра Андрія Паніва Клавдія Клименко на той момент ще не знала нічого про долю брата і продовжувала писати заяви у різні органи.

Повідомлення з грифом «секретно» (дата створення невідома) засвідчує, що 9 червня 1958 року дружині Андрія Паніва Марії Пономаренко повідомили, що її чоловік помер 3 листопада 1942 року від інфаркту.

1989 року начальнику Севастопольського ГО УКДБ УРСР по Кримській області підполковнику Кунцевському надійшло повідомлення від заступника начальника 10 відділу підполковника Вижака про необхідність проведення бесіди з Клименко Антоніною Степанівною щодо відомостей про її брата Паніва Андрія Степановича. У документі подана біографічна довідка, дата арешту, смерті та реабілітації. Наприкінці є дописка, що бесіда відбулася, і Антоніна Клименко задоволена отриманою інформацією.

1989 року 10 відділ КДБ УРСР надав довідку до листа Клименко Клавдії Степанівни від 7 серпня 1989 року. Документ містить інформації щодо причини арешту Андрія Паніва, місця його проживання, професійну, творчу та політичну діяльність, дату арешту та місця, у яких відбував ув’язнення, дата смерті.

Лесь Курбас

Український режисер, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач. Народний артист УРСР.

Лесь Курбас був засновником спочатку політичного, а потім і філософського театру в Україні. У виставах свого філософського театру «Березіль» у Харкові Курбас малює всесвіт, де головним стає особлива довіра до життя людини у всіх його суперечностях. П’єси Миколи Куліша «Народний Малахій», «Мина Мазайло» не знайшли розуміння у радянських критиків. Проти Леся Курбаса були висунуті звинувачення в «похмурості», викривленні оптимістичної радянської дійсності.

Заарештований у зв’язку зі справою УВО (Українська військова організація) 26 грудня 1933 року. Леся Курбаса відправили етапом до Харкова, а 9 квітня 1934 засудили до 5 років ВТТ. Його вислали на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу, на Медвежу Гору, потім – на Соловки. Рішенням окремої трійки 9 жовтня 1937 року Курбаса засудили до страти і 3 листопада 1937 розстріляли в урочищі Сандармох.

Серед оприлюднених документів – висновок начальника слідчого відділу управління КДБ при Раді Міністрів СРСР в Архангельській області капітана Чернакова від 29 квітня 1956 року. Щодо розгляду архівної справи №3363 на Курбаса. Зокрема йдеться про те, що режисер був розстріляний 3 листопада 1937 року за рішенням особливої трійки УРКВС у Ленінградській області. Висновок містить пояснення, згідно із яким Лесь Курбас говорив, що «в Радянській Україні панує диктатура чорносотенної російської кліки, яка знищує ленінську національну політику, українську культуру, літературу і мову». Однак через брак підтверджень було ухвалено скасувати рішення особливої трійки УНКВС у Ленінградській області щодо Леся Курбаса.

Також оприлюднена копія листа (без дати) Генеральному прокурору СРСР Руденку від народної артистки УРСР і УЗ РСР Валентини Чистякової з проханням надати відомості про її чоловіка Олександра Курбаса, засудженого у 1934 році на 5 років позбавлення волі, інформацію про місце перебування та можливості надання висновку щодо реабілітації.

Ще в одному листі від 1955 року до генпрокурора Руденка Валентина Чистякова пише, що 18 років не знає нічого про долю чоловіка Леся Курбаса і просить повідомити про його місце перебування, якщо він живий, а також висновок про можливу його реабілітацію.

1985 року з КДБ УРСР надійшов лист начальнику 10 відділу УКДБ УРСР у Харківській області полковнику Гаврюшенку про необхідність перевірити наявність кримінальної справи на Курбаса Олександра Степановича в архівах УКДБ УРСР у Харківській області, який загинув 1942 року в ув’язненні.

1956 року була видана довідка по справі матеріалів засідання трійки УНКВС в Ленінградській області від 9 жовтня 1937 року на Курбаса Олександра Степановича.

Тривалий час точна дата загибелі Леся Курбаса залишалася невідомою. Остаточну крапку у цьому ставить акт про вирок трійки УНКВС у Леніградській області щодо засудженого Курбаса Олександра Степановича. Про виконання вироку 3 листопада 1937 року.

Валер’ян Підмогильний

Український письменник і перекладач, один з найвизначніших прозаїків українського «розстріляного відродження».

Валер’ян Підмогильний був членом «Аспису» (Асоціації письменників), з якого виокремилось літературне угруповання «Ланка», згодом перейменоване на «Марс», тобто «Майстерню революційного слова». Ця організація стала, по суті, київською філією ВАПЛІТЕ. До літературної організації «Ланка-Марс», крім Підмогильного, входило чимало талановитих київських літераторів: Борис Антоненко-Давидович, Марія Галич, Михайло Івченко, Яків Качура, Григорій Косинка, Тодось Осьмачка, Євген Плужник, Дмитро Тась (Могилянський), Борис Тенета, Микола Терещенко, Дмитро Фальківський, Іван Багряний та інші.

1928 року у Харкові вийшов друком роман Валер’яна Підмогильного «Місто», а 1930 року книгу опублікували російською у Москві.

8 грудня 1934 року Валер’яна Підмогильного було заарештовано зі звинуваченням в «участі у роботі терористичної організації, що ставила собі за мету організацію терору проти керівників партії». 11 січня 1935 року в протоколі з’явилося «зізнання» Підмогильного про те, що він нібито належав до «групи письменників-націоналістів з терористичними настроями у ставленні до вождів партії». Так звана «група» складалась із сімнадцяти чоловік, серед яких Микола Куліш, Г. Епік, О. Ковінька, Євген Плужник. Серед звинувачень Підмогильному в протоколі наводиться його вислів про те, що «політика колективізації привела українське село до голоду». На допиті 19 січня 1935 року прокуророві Українського військового округу Підмогильний сказав: «Я не належав до організації. Я вважав, що постанови партії по національному питанню в життя не проводяться… Для мене представниками партії в літературі були Хвильовий, Яловий, Шумський».

Виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР 27-28 березня 1935 року засудила Валер’яна Підмогильного та інших заарештованих у цій «справі» на термін «десять років з конфіскацією особистого майна». Невдовзі Підмогильний був доправлений до Соловецького табору особливого призначення.

3 листопада 1937 року Валер’яна Підмогильного розстріляли в урочищі Сандармох.

Начальнику 1-го спецвідділу УВС Ленінградського облвиконкому полковнику Назарову заступник начальника 1-го спецвідділу МВС КАРСР підполковник Сініцин 12 липня 1958 року повідомив, що архівно-кримінальна справа Валер’яна Підмогильного в архіві 1-го спецвідділу МВС КАРСР відсутня. Документ мав гриф «таємно».

Натомість у таємному повідомленні обліково-архівного відділу в Військову Колегію Верховного Суду СРСР від 1958 року йдеться про те, що дружина Валер’яна Підмогильного Катерина Червінська не отримувала результативної частини про реабілітацію, оскільки знала про неї з 1956 року і ще тоді отримала відповідну довідку.

Іншим повідомленням від 1958 року Катерину Червінську запрошували у КДБ при Раді Міністрів УРСР для отримання інформації про Валер’яна Підмогильного.

1958 року начальник 1-го спецвідділу УВС Виконавчого комітету Ленінградської обласної Ради депутатів трудящих полковник Назаров скерував повідомлення в 1-й спецвідділ МВС СРСР для перевірки інформації щодо Валер’яна Підмогильного.

Довідка від 1958 року на Підмогильного Валер’яна Петровича за запитом заступника начальника 1 відділення МВС СРСР Веліканової містить інформацію про дату та місце народження, арешт, судимість, місце відбування покарання та причину смерті.

***

Цікаву інформацію містить документ з грифом «цілком таємно», підписаний головою КДБ генералом армії Сєровим головам Комітетів Держбезпеки при Радах Міністрів Союзних і Автономних республік. Начальникам управлінь Комітету Держбезпеки при Раді міністрів СРСР по краях і областях. Про порядок розгляду заяв громадян з запитами про долю осіб, засуджених до вищої міри покарання (ВМП), Колегією ОДПУ, трійками ПП ОДПУ і НКВС – УНКВС, Особливою нарадою при НКВС СРСР, а також Військової Колегією Верховного Суду СРСР у справах, розслідування, щодо яких проводилося органами держбезпеки.

Документ датований 24 серпня 1955 року.

У ньому зокрема зазначається, що на запити громадян про долю засуджених за контрреволюційну діяльність до ВМП, повідомляти про вирок у 10 років і смерть у місцях відбування покарання. Також документ містить детальну інструкцію на випадок, якщо потрібно зареєструвати дату смерті і причину через рагс.

Оксана ДУДАР

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.